ВСЕ ЖИТТЯ ЛЕОНІД ПОЛТАВА ПРИСВЯТИВ УКРАЇНІ
Дарія ДИКА:
ВСЕ ЖИТТЯ ЛЕОНІД ПОЛТАВА ПРИСВЯТИВ УКРАЇНІ
Усюди, всюди істина — проста,
У щасті є найбільше простоти:
Галина десь дописує листа,
А Дарця десь дочитує листи…
Ці щирі слова з вірша «КЕТСНІКАN» про родину з якою Леонід Полтава воскрес. Галина — це дружина, а Дарця — названа дочка поета, Дарія Дика, доктор наук, живе в Нью-Йорку. Пані Дарія великодушно погодилася розповісти про сторінки життя митця, які мало відомі широкому загалу.
Моя мама — Галина Єнсен, замолоду працювала в редакції і добре знала редакційну справу. Вже на еміґрації це давало їй можливість мати додатковий заробіток. Вона вдома набирала на друкарській машинці рукописи наших українських авторів: письменників та науковців. Одного разу до неї приніс рукопис своєї нової книжки Леонід Полтава. Ось така коротка преамбула love story.
Тоді, їм обом було за п’ятдесят. Доля дала ще один шанс на щасливе подружнє життя і вони його не змарнували. Взаєморозуміння, підтримка творчих проєктів Леоніда Полтави моєю мамою, сприяло піднесенню і розквіту його таланту. Життєпис моєї мами пані Галини, як і багатьох українців того складного часу, теж був непростим.
У цьому році 24 серпня ми відзначили 100-річчя від дня народження вірного сина України, прозаїка, поета, громадського діяча Леоніда Полтави. Дата його народження співпадає з історичною подією — проголошенням Незалежності України у 1991 року. Гадаю, що це невипадково. Вірогідно, чудовий подарунок Долі.
Пишу ці рядки з легким сумом, бо, на жаль, Леонід Полтава не дожив до великого дня проголошення самостійної Української держави, про яку він мріяв все життя, і, водночас, з гордістю за все, що він зробив, щоб цей день настав.
Леонід Полтава був мужній, діловитий, працьовитий і водночас емоційний, палкий, як кожна творча особистість. Мама мала тонке відчуття людей, їх характерів. Не лукавила, уміла донести свою думку чітко, зрозуміло, правдиво, але так, щоб нікого не образити. Вона внесла в його життя гармонію і створила домашній затишок, якого завжди не вистачало. Стосунки були чудові. Вони доповнювали одне одного. У сім’ї панувала дружня, творча, весела атмосфера: любили жартувати з будь-якого приводу. Якось Леонід мені сказав, що моя мама ідеальна дружина і він шкодує, що не зустрілися раніш.
Таким стосункам сприяла тісна співпраця. Вони були однодумцями. Так у 80-х роках минулого століття разом готували спогади очевидців Голодомору в України, щоб надати їхні свідчення до спеціальної Комісії Конгресу США. Пан Леонід і моя мама брали участь у громадському житті українців США.
У Леоніда Полтави було широке коло захоплень. Зокрема, він дуже любив мандрувати. Коли завершував чергову роботу, любив відпружитися поїздкою. Разом з мамою відвідували Канаду, Мехіко, різні штати США. Всюди, де пан Леонід бував, то завжди шукав сліди українців. Україна була в його думках і серці. Так, з нагоди 60-річчя, Леонід Полтава здійснив подорож на далеку Аляску як для пригоди і нових вражень, так і з метою пошуку ознак українських поселень ХІХ століття. Як результат — збірка віршів «Смак сонця» і записки подорожнього «Аляска».
Родина Леоніда Полтави була невелика. Від першої дружини мав сина Лесика, котрий проживає у Каліфорнії. З ним та його дружиною ми зустрічалися. Лесик також мандрівник. Був у багатьох країнах, і навіть написав дві книжки розрахованих на англомовних читачів.
Леонід Полтава розповідав про своє дитинство до арешту НКВД його батька Едварда у 1938 році. Після того, не знаючи якою була доля його близьких, більше нічого не розповідав. Саме тому Леонід Полтава не вживав свого справжнього прізвища — Пархомович, а писався Леонард Єнсен. Родина моєї мами пережила таку ж трагедію і тому спілкувалася зі своєю родиною дуже обережно, щоб не накликати біди. Так тривало аж до 1991 року.
Хочу зазначити, що до знайомства моєї мами з Леонідом Полтавою, я знала про нього як про шановaного поета, письменника, громадського і культурного діяча.
Захоплювалася його цікавими та веселими творами для дітей, котрі були дуже популярні в колі української діаспори. Коли мама мені відрекомендувала Леоніда Полтаву, безперечно, мені було приємно з ним познайомитися особисто. Дивлячись на пана Леоніда та маму розуміла, що в них все складеться щасливо.
На той час я вже закінчила університет і була на докторських студіях з антропології. Під час навчання в університеті познайомилася зі студентом того ж факультету, який згодом став моїм чоловіком. Ми були щасливі, попри те, що були дуже зайняті наукою. Перші роки не вистачало часу на спілкування з мамою і Леонідом стільки скільки хотілося, але згодом така можливість з’явилася. Ми познайомилися ближче. Творчість Леоніда Полтави вражала мене своєю художньою досконалістю, глибиною почуттів і безмежною любов’ю до України. Всі його твори пронизані трепетним почуттям до рідної знедоленої Батьківщини, якій він присвятив все своє життя, але на превеликий жаль, вільною і незалежною її не побачив.
У цьому контексті хочу сказати гарні слова і про нашу діаспору. Україна її мова і культура присутня в усьому: в громадських осередках, в сім’ях, в церквах. Ми зуміли зберегти Україну на чужині.
Леонід Полтава любив товариство, гумор, хоча сам дотепно розповідати анекдоти не вмів, проте на першому місці була робота. Окрім щорічних свят, товариські зустрічі були рідкістю. Як це завжди буває у ділової людини, приятелями для нього були співробітники. Звичайно, друзями на все життя для нього залишилися ті, з ким доля звела ще в часи юності, яка припала на перші роки після війни, коли він був ще в Европі. Це поети Леонід Лиман, Євген Маланюк, Ганна Черінь, білоруський поет Масей Сяднов, художник Петро Сидоренко, історик Микола Аркас та інші.
Пан Леонід був надзвичайно дисциплінованим і відповідальним. Цінував час і працю свою та інших.
Над своїми творами працював після виконання редакторських обов’язків. Сидів допізна за друкарською машинкою з папіросою втаємнично і весь в своїх думках окрилений Музою поезії. І так творив.
Не втомлюся повторювати, що Україна для нього була не тільки великою любов’ю, натхненням, але й глибоким болем. Так Леонід Полтава Чорнобильську трагедію вважав ще одним злочином проти України, здійсненим кримінальним комуністичним режимом з метою знищення людей і багатої української землі. Всі свої думки і почуття він чудово висловив у поемі «Чорнобильська поема». Переконана, що краще за нього про Чорнобильську трагедію ніхто не написав. Варто згадати, що «Чорнобильська поема» написана у 1988 році і перегукується зі збіркою віршів «Біла трава» написана ще в 1963 році. За 25 років до Чорнобиля він застерігав людство від ядерної небезпеки.
За своїми ідейними поглядами Леонід Полтава був українським націоналістом. Спільно з українцями на еміґрації підтримував політику і політиків, котрі були безкомпромісними антикомуністами. Він співпрацював з Українським Конґресовим Комітетом Америки, брав участь, спільно з представниками Ліги Поневолених Націй, у антикомуністичних маніфестаціях у Нью-Йорку, у Вашингтоні та в інших містах Сполучених Штатів. Леонід Полтава писав матеріали та репортажі з Вашингтону про конференції та зустрічі українського громадського представництва з американськими конґресменами. Як представник української преси був на прийомі для кореспондентів чужомовної преси Америки в Білому домі, під егідою президент США Рональд Рейган.
Тут, в Америці ми знали і гордилися борцями за Україну в Україні. Багато з них відбували довгі терміни у совєтських концтаборах. Це, насамперед, члени Української Гельсінської Групи.
Цьому сприяла і продуктивна діяльність українця Ореста Дейчаківського, який був старшим співробітником Гельсінської комісії США від 1981-го до 2017 року.
У 1979 році Леонід Полтава брав участь у підготовці Українською Народною Поміччю в Пітсбурґу зустрічі української громади з дисидентом Валентином Морозом, після його звільненням з ув’язнення в СРСР. Полтава писав репортаж про зустріч і прийом Валентина Мороза разом з Ярославом та Ярославою Стецько. Цим борцям українських визвольних змагань Леонід Полтава присвятив свої вірші.
Такі особистості його надихали. Про минуле України Леонід Полтава часто висловлював жаль, але це не призводило до песимізму. Він вірив у щасливе майбутнє України. Це чітко простежується у його фантастичній детективній повісті «Чи зійде завтра сонце», написаній ще у 1955 році. У ній він передбачує ґлобальний дефіцит енергії у світі, надзвичайні досягнення науки, запровадження надсучасних технологій ХХІ століття, які водночас є інструментами міжнародної політики. Фактично те, що ми бачимо сьогодні. Передбачення неймовірне. Зрештою, незважаючи на всі складні перипетії, Україна виграє.
Восени 1989 року Леонід Полтава вже був дуже хворим. Син Лесик встиг попрощатися з батьком. Слід відзначити, що незважаючи на важкий стан, Леонід Полтава пильно стежив за телевізійними новинами. Коли почув, що впала Берлінська стіна, без жодного сумніву твердо сказав, що Україна скоро здобуде незалежність і стане самостійною державою, але з сумом додав: «На жаль, цього я вже не побачу, не зможу написати про ці епохальні події репортажі з України. А як би я цього хотів…»
Після смерті Леоніда Полтави, моя мати Галина Єнсен співпрацювала з українськими редакторами і фінансово підтримувала перші видання його творів в Україні. Леонід Полтава був знаним у діаспорі, але не здогадувався, що його творами будуть захоплюватися в Україні. Сприяли популяризації творчості Леоніда Полтави в Україні редактор журналу для молоді «Жива вода», Дмитро Чередниченко, редактор «Шляху Перемоги» Віктор Рог, з котрими моя мама познайомилася. Перше видання «Обжинки» об’єднало всі вісім його збірок віршів, потім вийшло українське видання його головної новели «1709» та епопеї «Енеїда модерна» та інші.
Ми з мамою двічі відвідували Україну у зв’язку з виходом в Україні видань Леоніда Полтави та їх презентаціями. Також ми були у місті Ромни, де у краєзнавчому музеї є діюча виставку про поета, запросили нас і до «Просвіти». У Ромнах перейменовано вулицю на честь Леоніда Полтави. Побували у селі Вовківці, де мою маму Галину вшанували святковою програмою. Там нам показали хату, де пройшло дитинство Леоніда Пархомовича, де він жив з батьками. Вклонилися могилі його мами і сестри.
Знову я відвідала місто Ромни після упокоєння моєї мами Галини, коли у селі Пустовійтівці створили музей Леоніда Полтави. Для них я надала матеріали. У 2016 я мала честь долучитися до «круглого столу» присвяченого життю і діяльності Леоніда Полтави у Ромнах та вперше привітатися з членом родини Пархомовичів.
Сьогодні творчість Леоніда Полтави з кожним новим виданням в Україні, в якому розміщені матеріали про нього, стає все відомішою. Я спілкувалася з багатьма його шанувальниками, які чудово і ґрунтовно знають його творчість.
Переконана, що святкування 100-річчя від дня народження поета, письменника, громадського діяча Леоніда Полтави стане вагомою культурною подією в Україні.
