СЛАВА ТОБІ ЗА ВОГНЕННІ ЯЗИКИ НАТХНЕННЯ
СЛАВА ТОБІ ЗА ВОГНЕННІ ЯЗИКИ НАТХНЕННЯ
(Акафіст «Слава Богу за все», Кондак 7, Ікос 7)
Від багатьох знайомих, які регулярно слухають «Радіо Марія», черпають у ньому сили і натхнення, знаходять опору, чув, що, раз потрапивши на хвилю цього радіо, вони повертаються до неї знову і знову. Згодом взагалі не перемикають на інші: а що ж ще слухати?
Такому умінню захопити слухача може позаздрити будь-який засіб масової інформації. У чому ж секрет успіху? Можливо, у його відсутності.
Але чому «Радіо Марія» щодня збирає на своїй хвилі до 100 тисяч слухачів. Уявіть — це вщерть заповнений НСК «Олімпійський». Для багатьох, навіть популярних музичних гуртів, такий успіх залишається тільки мрією.
Готуючись до зустрічі з директором «Радіо Марія» отцем Олексієм САМСОНОВИМ, я розумів, що розмова буде значно глибшою. Адже успіх, популярність — це лише вершина айсберга, результат багаторічної праці, духовних пошуків, розчарувань і осяяння.
Спілкування було не вимушеним, але не за заздалегідь підготовленим планом. Головне, що цікаво.
Уже опрацьовуючи матеріал в редакції, зрозумів, що це не буде інтерв’ю у звичайній формі: питання — відповідь, а скоріш відповідатиме первинному значенню англійського слова «interview» — зустріч, бесіда і моє завдання — зберегти головний зміст і суть того, що прозвучало.
Що ж, слово директору «Радіо Марія» отцю Олексію САМСОНОВУ.
Нещодавно виповнилося вже одинадцять років, як «Радіо Марія» зазвучало в ефірі. Це незвичайне радіо. Мова не про те, що воно краще за інших за якимись критеріями чи має більшу слухацьку аудиторію, ні, але «Радіо Марія» все ж виняткове. Цілком погоджуюся з одним із засновників всесвітнього «Радіо Марія» Емануелем Ферраріо, що цей духовний інформаційний проєкт не твориться тільки зусиллями журналістів та працівників радіослужби, а посланий з неба. Сама Діва Марія творить це радіо, а ми лише інструменти для реалізації Її плану. Мені довелося створювати «Радіо Марія» в Україні, отримую натхнення від роботи, але ніколи не планував працювати на радіо, тим паче його очолювати, адже готував себе до іншого. Проте дороги, якими нас поведе Господь — незвідані, як і те, що Він приготував для нас, якщо обрав.
Народився я в місті Карл-Маркс-Штадт у державі, яка тоді називалася НДР. Сьогодні повернуто історичну назву Хемніц, а Східна Німеччина природньо влилася у ФРН і на сучасній карті ті географічні назви ви вже не знайдете. Немає.
Батько — військовий, комуніст. Діди мої теж військові, один з них — військовий лікар. Звісно, були атеїстами, вірили в ідеали комунізму і про те, що десь є дорога до Храму, не здогадувалися.
На час, коли закінчував школу, почався розпад Союзу. Процеси дезінтеграції, що відбувалися в державі, не обіцяли нічого доброго ще недавно могутньому і «нерушимому» СРСР. У другій половині 80-х відкрилася жахлива правда про більшовицький режим. Комуністична міфотворча ідеологія зазнала краху.
Як молода людина, я потребував ідеалів, у які можна беззаперечно вірити і заради яких жити.
Пошук правди, нестримне бажання розібратися, що ж насправді було з нами в минулому, в якій державі ми живемо, що маємо будувати, яке місце, роль і призначення людини, народу, привело мене на історичний факультет Сумського педінституту.
У студентські роки дуже багато їздив по Україні, брав участь і в політичних рухах, відвідував храми. Це був час спонтанного пошуку істини і підсвідомого очікування чогось великого і прекрасного.
Так і трапилося. Бог знайшов мене. Вибрав з-поміж інших. Дуже добре пам’ятаю цей переломний момент у моєму житті, час мого навернення.
Відбулося це на останньому курсі інституту. Якось пішли з друзями на прогулянку містом. Знав, що у травні 1994 року римо-католицький костел Благовіщення Пресвятої Діви Марії повернули вірянам, але в ньому ще не був. Зайшли подивитися. Там співалася літанія до Діви Марії. Те звучання пам’ятаю донині.
Мене опанувало невідоме доти почуття. Всіма фіб- рами душі я відчув: Бог є і Він любить мене. Це було осяяння… Відчувши і переживши це, вже не можна залишатися таким, яким був ще годину тому. Мимоволі став на коліна і почав молитися. Все моє єство наповнювалося благодаттю і вдячністю живому Богу, який тут, поруч зі мною і в мені.
Це був зовсім новий, незнаний, неймовірно прекрасний досвід. Щира молитва підносила мене до небес.
Нарешті я зрозумів, що саме маю робити в житті. Поступово прийшов до думки: маю стати священником. Бог відкрився мені, і про Нього я буду розповідати всьому світу. Ідея, послана з небес, стала сенсом мого життя. Служінню Богові можна віддати всі свої сили і навіть життя. У цьому я ні на йоту не сумнівався.
Відразу все розповів мамі. Вона була вчителькою хімії і біології. Зрозумів, що моя дорога матуся хотіла б іншої долі для свого сина. Батькові повідомив добру новину згодом.
Уперше я підійшов до отця Геннадія, тодішнього настоятеля парафії в Сумах, лише десь через місяць. Не знав з чого почати, як розповісти про свої почуття, але вірив, що мене зрозуміють.
За вікном був 1995 рік.
Перші два роки я вчився під Києвом у католицькій семінарії, під егідою Київсько-Житомирської єпархії.
Потім неочікувано направили на навчання до Рима.
Риме, ось ти який. Він мені видався, як застигла органна музика. Дивився на Папський Григоріанський університет, і ще не вірилося, що буду в ньому навчатися. Перший рік був дуже нелегким. Хоча Італія — це Європа, та все інше незвичне. Про те, що я маю навчатися в Римі, дізнався в червні, а приїхав туди вже у вересні. Часу на вивчення мови не було. Можете уявити: приїхав до чужої країни навчатися в університеті, не знаючи, фактично, жодного слова. А взимку вже потрібно було складати іспити. Студенти і викладачі з усього світу: поляки, хорвати, американці, іспанці, з країн Африки, Південної Америка і, звичайно, італійці. Усі вони були репрезентантами культур своїх країн. Було дуже цікаво. Через рік я уже відчував себе комфортно. Навчався там шість років. Різниця між українською семінарією і римською насамперед у тім, що в нас семінарія — закритий заклад і дозволялося залишити її тільки раз на тиждень або на канікули. Натомість у Римі щодня їздили з семінарії до університету, який був в іншій частині міста. Могли прогулятися вулицями. А ще ми мали обов’язок двічі на тиждень, у середу і неділю, їздити до Римської парафії, щоб там допомагати.
На п’ятому курсі вже безпосередньо готували до служіння, до справ милосердя. Відвідував будинки із хворими на СНІД. Було трішки страшно, але головне, як нам пояснювали, не мати контакту з кров’ю хворого. Там були дуже цікаві люди: наркоман із Сербії, трансвестит з Неаполя, який був дуже побожним: у нього відбувалися внутрішні зміни, а ще чоловік, який провів добру половину життя в тюрмах. Ми спілкувалися, часто за грою в шахи чи уно. Ходили на екскурсії.
У Римі я закінчив Університет, отримав науковий ступінь, два роки ніс службу у Римській парафії.
Рим, без сумніву, прекрасний, але я мріяв про повернення в Україну. Бачив, як на Батьківщині матиму парафію, відправлятиму служби, молитимуся за всіх і завжди буду з прихожанами і в радощах і в біді. Щиро вірив, що так воно й буде.
Проте ще під час навчання в Римі мій єпископ загорівся ідеєю створення в Україні «Радіо Марія». В Італії таке Радіо вже діяло ще з середини 80-х років минулого століття.
Історія його створення надзвичайно цікава і свідчить, що без промислу Божого і волі самої Діви Марія «Радіо Марія» не відбулося б.
Сьогодні «Радіо Марія» функціонує у понад 80-ти країнах світу, а починалося все у 1985 році. Настоятель одного з італійських храмів організував трансляції Літургії «наживо». Це було надзвичайно зручно для тих, хто з різних причин не міг прийти до храму. Пізніше до цієї справи долучився Емануеле Ферраріо. У той час у нього померла дружина. Він відвідав Меджугор’є, де відбуваються об’явлення Діви Марії, і там молився. Це повернуло його до життя.
Емануеле Ферраріо долучився до радіо. Запропонував транслювати молитви і розповідати про Меджугор’є. Так з’явилася назва «Радіо Марія».
Кількість слухачів зростала. Радіо працювало вже цілодобово.
Вагомою постаттю у справі становлення і розвитку «Радіо Марія» став падре Лівіо Фанзага. Бюро «Радіо Марія» було недалеко від Мілана, де він викладав в університеті. Проповіді падре на радіо мали великий успіх. Він зізнався, що завдяки «Радіо Марія» йому вдалось привести до Бога більше людей, ніж за всю свою попередню діяльність.. У кожній з редакцій мав бути священник, який був голосом цього радіо і гарантом того, що воно є і буде католицьким.
Отже, коли моє навчання в Римі підходило до завершення, єпископ свою думку щодо створення «Радіо Марія» в Україні не облишив і сказав мені, що саме я і займуся цією справою. Братися за те, що не вивчав, не знаю досконало, викликало у мене цілком зрозуміле занепокоєння. Та й бажання особливого не було. Але є речі, які не обговорюються. І якщо єпископ довірив цю справу, то, очевидно, побачив у мені ті здібності і таланти, які дозволять реалізувати задумане ним. Усвідомлював тільки одне: це новий виклик і я мушу його гідно прийняти.
Познайомився з функціонуванням «Радіо Марія» ще в Італії, вивчав усе, що міг застосувати при створенні такого ж радіо в Україні.
І ось я знову у Києві. Для потреб «Радіо Марія» надали тільки приміщення. Ні частот, ні обладнання, ні апаратури, ні кваліфікованих працівників та журналістів, звісно, не було. Потрібно було розпочинати все з нуля.
Але це ж не звичайне радіо. Сам Бог, на якого тільки й була надія, незважаючи на труднощі і проблеми, попіклувався, щоб у нас все вийшло найкращим чином. Є ірраціональні речі і одна з них — воля Божа.
Сама Діва Марія хотіла промовляти до українців українською мовою, привертати їх до молитви через нас. Весь мій 11-річний досвід служіння «Радіо Марія» підтверджує це.
Всі ці роки — це безперервний процес входження в суть радіо, усвідомлення його завдань і методів. Ми ж не інформаційне радіо, яке щось розповідає, коментує чи до чогось закликає.
Ми прагнемо світлом проникнути в глибоку темряву ночі, допомогти віднайти людям сенс життя і надійну опору. А вона може бути тільки в Господі Бозі і з Господом Богом. Цього прагне Діва Марія, бо багато людей не задумуються над глибинним сенсом життя, відходять від церкви, надаючи перевагу меркантильним інтересам і сумнівним задоволенням. У світі поширюється атеїзм, матеріалістичне сприйняття буття. Виникають питання, на які важко відповісти навіть церкві. У Німеччині, наприклад, тільки за останній рік на 200 тисяч осіб зменшилася кількість людей, які ходили до церкви. Діва Марія через радіо готує також і церкву до нових випробувань.
Ми переживаємо важкі часи. Пандемія коронавірусу, незнаної до цього і тому ще більш лякаючої хвороби, змінила звичний ритм життя всього світу. Як наслідок, втрата орієнтирів, впевненості: куди ми йдемо, правда-неправда змішалися, змова-не змова, робити вакцину чи не робити, що буде зі світом, Україною, кожним з нас? Питання, на які не можуть дати відповідь ні найзнаменитіші вчені світу, ні Нобелівські лауреати. Єдиний, хто може дати надію і порятунок, — це Господь Бог.
Ми покликані бути учнями Ісуса Христа, бути сіллю цією землі, світлом цього світу, містом, що стоїть на горі. Роль римо-католицької церкви, «Радіо Марія» — навчати жити так, як вчить Христос і самим жити згідно із Заповідями Божими, бо ми є грішниками, слабкими людьми, часто помиляємося, не вміємо любити так як належить ані людей, ані Бога. Кожна людина потребує Ісуса, навіть якщо вона про це не здогадується. Без Нього вона не зможе стати щасливою. Хтось же має розказати про Нього. Цю велику святу місію — доходити до сердець людей — взяло на себе «Радіо Марія».
Заклики Діви Марії до навернення, стати молитвою для цього світу, для нас, колективу «Радіо Марія», є дороговказом. Створено багато гарних, цікавих програм, але мені надзвичайно приємно, що найбільше слухають молитви. Люди потребують молитви, аби доторкнутися до вічності, чогось, в чому можна знайти надійне і міцне опертя.
Безперечно, як директор «Радіо Марія», радий, що вдалося вивести радіо на професійний рівень. Великий об’єм щоденної роботи, перш ніж програми зазвучать в ефірі, виконують волонтери, без яких це було б неможливо. Маємо професійних працівників: четверо ведучих — Сергій Іваницький, Максим Приступа, Олена Сопковська, Саша Скрипченко, звукорежисер — Роман, інженер — Андрій, координатор — Олександр Поліщук, наша помічниця в усьому — Аня Новаковська. Звісно, ми маємо йти вперед, робити «Радіо Марія» кращим, ефективнішим, бути на рівні вимог у технічному плані. Тому ми завжди в пошуку нового.
Спілкувався Ігор КРАВЧУК
