ПАМ’ЯТЬ ЗБЕРІГАЄ НАЙКРАЩЕ…

ПАМ’ЯТЬ ЗБЕРІГАЄ НАЙКРАЩЕ…

Україно, на твої обжинки

Ще душа поета прилетить!

Леонід Полтава

Познайомилася з творчітю Леоніда Полтави (1921-1990), поетом, прозаїком, драматургом, радіожурналістом, автором низки віршів для дітей, громадським діячем, на презентації його книжки «Профілі». Вечір пам’яті відбувся у 2001 році в Києві, а організовував його дослідник, громадський діяч, редактор газети «Шлях перемоги» Віктор Рог. Якраз тоді було створене Роменське земляцтво і я занурилася в історію рідного краю. Біографія, творчий шлях, поетичний голос нашого земляка-емігранта зворушили моє серце. Створила щоденник, пов’язаний із його творчістю, і по намистині нанизувала в нього все, що стосується українського патріота, та крилаті слова з його літературної спадщини.

Крок за кроком я пройшла життєвим та творчим шляхом свого земляка, відзначила віхи, які ще досконало не досліджені. Комуністичний режим жорнами перемолов долю Леоніда Пархомовича, але він вистояв, зберігши людську гідність та безмежну відданість Україні. Врешті Господь подарував мені дві знакових зустрічі. Перша — з Дарією Дикою, названою дочкою Леоніда Пархомовича, коли вона була у складі делегаток Світового конгресу українських жінок, що відбувся у Києві в 2016 році. Про другу розповім трохи нижче.

Леонід Полтава (Леонард Едвардович Пархомович) народився у Вовківцях Роменського повіту в лікарсько-вчительській родині з давніми традиціями. Батько — Едвард Адамович та мати — Любов Олеянівна. Мав Леонід Полтава і сестру Валентину. А в Ромнах жив його дід Адам Феліксович Пархомович.

Риси гуманності, естетичні почуття прищеплені Леоніду Пархомовичу ще з дитинства: в родині цінували історію, літературу, мистецтво. Навчався у Ніжинському ліцеї (нині Ніжинський державний університет імені Миколи Гоголя). У Києві доля звела його з літературними діячами — Володимиром Сосюрою та Максимом Рильським. Це була вагома практична підтримка на початку його творчості.

До двадцяти одного року Леонід Полтава жив в Україні. Друга світова війна внесла свої корективи — він став активним діячем українського підпілля, був в’язнем фашистського концтабору; у повоєнні роки перебував у таборах для біженців у Німеччині. Жив кілька років у Парижі, потім очолив український відділ Іспанського радіо у Мад- риді, працював на радіо «Свобода» в Мюнхені. У 1958 році переїхав до США, де працював в українській редакції радіо «Голос Америки», редагував щоденник «Свобода». У редакції журналу «Вільний шлях» він знайомиться з Галиною Дикою, із якою одружився. Згодом вони з донькою Дарією Дикою стали берегинями його творчої спадщини.

Але де б не жив Леонід Полтава, його пам’ять зберігала найкраще з життя українського народу. Він звертається до історії і намагається показати незалежне майбутнє рідної України, в яке свято вірив.

Зворушена оповіддю поета про величні часи княжіння Олега, Ольги, Володимира, в якій він славить історичний період єднання східноєвропейських слов’янських племен у велику державу:

Буде Київ, і воля, і слава

У державі Меча і Хреста!

Занурившись у літературну спадщину Леоніда Полтави, я відчула його тугу за батьківщиною, любов до батька, вдячність матері за прищеплення інтересу до літератури. Він мріє про вільну Україну, присвячує Роменщині вірші, сповідується перед батьком, не знаючи, що того вже немає в живих:

Не суди мене, батьку, суворо.

Нашим горем — вселюдським горем —

Ми могли б затопити світ.

І далі згадує:

Ми не рвалися вдвох ніколи

Від Дніпра свого — в далечизни:

Ти — в лікарню, а я — до школи,

Ми трудом любили Вітчизну…

Повертаюся, бач, і сьогодні

На твоє — на моє — на народне…

Так, історія українського народу була для нього іконою, перед якою він молився і яку прославляв своєю літературною та громадською діяльністю. Досить згадати його монументальну працю — історичний роман із часів гетьмана Івана Мазепи «1709». У передмові Лариса Йолкіна напише, що Полтава виведе значну частину персонажів із суто українських типажів. Підтвердить достовірність подій з архівних джерел. У художній формі Леонід Полтава змальовує період історичної боротьби українського козацтва в союзі з військом шведів за незалежність від Московії. Правдивість події засвідчує Маніфест Карла ХІІ, виданий до українського народу у Ромнах у листопаді 1709 року. Поет палко вірив, що «народ …. скинувши московське ярмо, поверне свої давні права і вольності».

Усе життя Леонід Полтава з неймовірною тугою згадував рідний край, його історію, у своїх творах звертається до постаті Тараса Шевченка.

Незважаючи на тяжкі випробовування, він стверджував, що ми — незборима нація і «… наша Україна мов пані молода. Ще світ пізнає нашу Україну!». Все це надихало мене у громадській діяльності, пов’язаній із Сумщиною.

У 2015 році з нагоди 95-ї річниці з дня народження знаного земляка у Роменській центральній бібліотеці імені Бориса Антоненка-Давидовича ми провели круглий стіл. Вперше відбулася скайп-зустріч з Дарією Дикою з Нью-Йорка. На цьому культурно-мистецькому заході присутні дізналися багато раніш невідомих фактів про рід Пархомовичів, які розповів їхній нащадок Едуард Бондаренко.

Зокрема ми дізналися, що мати Едуарда — Людмила Олександрівна — двоюрідна сестра Леонарда Пархомовича. Рід Пархомовичів був багатодітним: у діда Адама Феліксовича та бабусі Катерини було 16 дітей! Вони жили в Ромнах навпроти тепер 11-ої школи у будинку, який зберігся й донині.

Твори Леоніда Полтави були заборонені в підрадянській Україні. Тому презентація книжки «Профілі», влаштована Віктором Рогом, була для всіх присутніх несподіваним ковтком свіжого повітря. Поет обрав жанр поеми, величного епічного віршованого твору, в якому оспівував свою тугу за Україною. Переконлива тривога автора за долю українського народу передається нам, читачам, через образ просвітителя Галичини Маркіяна Шашкевича, який «виводе з забуття» народ, спрямовуючи до національного відродження. Проголошена Незалежність України перегукувалася з поетичним словом Леоніда Полтави, який вірив у краще майбутнє свого народу. Це простежується ще у повісті «Чи зійде завтра сонце?» Незалежну Україну поет зобразив у своїх творах.

Мене вразило й те, що, осмислюючи дійсність, поет розмірковує про майбутнє України з надією на її вільне життя. Тому Полтава присвячує цикл творів молодому поколінню. Вагоме місце в його творчості зайняли вірші для дітей. Чимало підростаючих українців світу виростали на його дитячих книжках «Котячий хор», «Абетка веселенька для дорослих і маленьких», віршах, казках, поемах, оповіданнях. Слід згадати його лібрето оперет «Лис Микита», «Лісова царівна», «Мавпячий король», «Лисячий базар» та ін.

Таким чином, розглядаючи творчий спадок Леоніда Полтави, ми не тільки збагачуємо свої знання з української історії, а й отримуємо вагому підтримку у формуванні національних та патріотичних рис. Незважаючи на еміграцію, він докладав чимало зусиль для створення нової української літератури. Вагомим внеском у літературну спадщину стали 9 збірок поезії, 6 окремих поем, 9 книжок прози, низка п’єс та 4 лібрето до опер, сповнених гуманістичного пафосу, серед яких «Анна Ярославна» та «Ольга Київська». Ми бачимо, що образ України проходить червоною ниткою через усю творчість Леоніда Полтави.

Нині у Вовківцях 11 вересня 2002 року відкрито меморіальну дошку, його іменем названа вулиця, у Пустовійтівці створений Літературний музей Леоніда Полтави та Йосипа Дудки. Чимало зусиль, щоб Музей ефективно працював, докладає заслужений вчитель України Тамара Анатоліївна Марченко: «Ми намагаємося розповісти відвідувачам про свого знаного земляка. Експозиція наповнена документами, книгами, особистими речами, які передали музею дружина Леоніда Полтави Галина Єнсен та Дарія Дика».

Чимало добрих справ у збереженні творчої спадщини Леоніда Полтави впроваджує в життя Надія Карпенко, донька поета Йосипа Дудки, який товаришував із Леонідом Полтавою. Писали про Леоніда Полтаву В. Рог, П. Ротач, О. Єременко, М. Слабошпицький, В. Скакун, В. Погребняк, Д. Чередниченко, С. Немченко, В. Зборовський. Д. Нитченко, І. Левадний, Л. Йолкіна, Г. Діброва, О. Іващенко, Л. Пасевіна, В. Клейніх та інші. Завідувачка Центральною бібліотекою імені Антоненка-Давидовича Ніна Рослова розповіла, що до дня народження земляка працівники бібліотеки завжди влаштовують експозиції, які розповідають про творчість Леоніда Полтави. Бібліотека має чудову колекцію його творів, серед яких видання для дітей.

Налагоджені зв’язки з Музеєм української діаспори в Києві, який поповнився документами та виданнями Леоніда Полтави, котрі переслала з Нью-Йорка Дарія Дика. До відзначення 100-річного ювілею Леоніда Полтави долучився відомий в Україні і за кордоном журнал «Гетьман», головний редактор якого патріот, магістр філософії Ігор Кравчук.

Леонід Полтава жив із вірою у перемогу незалежної України і стверджував це усією багатогранною літературною творчістю та громадською діяльністю. Голос праведника миру та справедливості співзвучний сьогоденню і збагачує нас вірою у вільне життя.

Валентина ЄФРЕМОВА,

мистецтвознавець, заслужений працівник культури України, землячка поета