МУЗИКА ШОПЕНА ЗВОРУШУЄ, НАДИХАЄ І КЛИЧЕ

МУЗИКА ШОПЕНА ЗВОРУШУЄ, НАДИХАЄ І КЛИЧЕ

Романтична, чарівна, бентежна музика неперевершеного Фридерика Шопена наповнювала кожен куточок «Замку-музею Радомисль», глибоким фоном підтримував її водоспад, грайливим фрагментам етюдів та вальсів вторили водограї, ба, навіть поважні мури і, усвідомлені своєї краси і величі, вежі теж заслухалися мелодіями геніального митця. VІІ Міжнародний щорічний фестиваль «ШОПЕН ФЕСТ» під відкритим небом нікого не залишив байдужим.

«ШОПЕН ФЕСТ» засвідчив, що, незважаючи на всі випробування, музика Шопена буде звучати і надихати.

— Знову відкривати фестиваль «Шопен Фест» —особливе щастя, — поділилася своїми почуттями з гостями заходу засновниця Історико-культурного комплексу «Замок-музей Радомисль» та фестивалю «Шопен Фест», заслужений лікар України Ольга БОГОМОЛЕЦЬ. — Усі втомилися від концертів онлайн і тепер бути разом на свіжому повітрі та слухати Шопена — велика насолода. Ми біжимо, поспішаємо, працюємо, намагаємося заробити грошей, виховуємо дітей — і життя пробігає, як один день. Але спілкування з музикою дозволяє нам зупинитися хоча б на мить. Музика Шопена легка, неймовірна, гарна. Чути таку музику і покласти її на ноти — потрібно бути генієм. Сьогодні вона звучатиме у виконанні найкращих сучасних піаністів, найталановитішої української молоді та дітей. Насолоджумойся.

Юрій Рудницький, директор музею українських домашніх ікон і старожитностей Історико-культурного комплексу «Замок-музей Радомисль» та ведучий заходу, вважає, що одним із завдань «Шопен Фест» — це дати старт нашим молодим виконавцям, які стануть музичною елітою України і представлятимуть її гідно у світі.

Гість заходу Роберт Чижевський, директор Польського Інституту у Києві, радник Посольства Республіки Польща у Києві виступив перед гостями, глядачами та учасниками заходу, митцями. Пан Роберт насамперед подякував організаторам «Шопен Фест» за чудовий мистецький захід.

— Поєднання музики і чудового ландшафту, — продовжив Роберт Чижевський, — надзвичайне. Така вже магічна властивість музики, що їй під силу перенести нас у ХІХ століття, часи, коли жив і творив неперевершений Фридерик Шопен. Кожен митець має своє коріння. Для нас, поляків, Шопен — це польськість і польський бренд, він — душа нашого народу. Ми безмежно пишаємося Шопеном. Скрізь звучить його музика і сьогодні. Але, водночас, Фридерик Шопен — більше, ніж поляк. Він, як кожен великий митець, є громадянином світу.

Ми — поляки й українці — жили в одній державі, яка називалася «Річ Посполита», і тому Фридерик Шопен є нашою спільною спадщиною.

Юрій Рудницький зауважив, що зародження Львівської консерваторії пов’язують із діяльністю багатьох видатних музикантів, які проживали в той час у Львові і мали безпосереднє відношення до Шопена. Так протягом 1858—1887 років керівником Галицького музичного товариства був піаніст і композитор вірменського походження, учень Фридерика Шопена Кароль Мікулі.

Згадуючи про культурну спадщину Речі Посполитої, Юрій Рудницький прочитав строфу з вірша Платона Костецького: «Во імя Отця і Сина — то наша молитва, яко Тройця так єдині Польща, Русь і Литва».

Журналісти нашого видання поспілкувалися з Робертом ЧИЖЕВСЬКИМ безпосередньо та поцікавилися враженнями від «Шопен Фест» та новими завданнями, які ставить перед собою пан Роберт на посаді директора Інституту.

— Захід, який відбувся у «Замку Радомисль», можна охарактеризувати лаконічно, одним словом «чудово». Тут створена прекрасна локація для проведення фестивалів під відкритим небом. У такому просторі твори Шопена звучать особливо чарівно. А ще тут розлогі верби. У Польщі вербу вважають деревом Шопена. Такі співпадіння спонукають до роздумів. В Україні мало хто знає, що полонези є й українською мовою. Спільність культур очевидна. Щодо Польського інституту в Києві, то він є установою Польського МЗС. Через Інститут Польське МЗС популяризує польську культуру в Україні.

Я за фахом історик. Уже рік очолюю Інститут. До речі, у мене 25 відсотків української крові. Мій дідусь був полковником армії УНР, а сам він родом з Полтавщини. Емігрував до Польщі. Полтавщину сміливо називаю малою батьківщиною. Доля мого дідуся дуже символічна і важлива для розуміння польсько-української історії.

Переді мною — важливі завдання. Коли приїхав в Україну, то відразу помітив неймовірно велику кількість українців, що бажають вивчати польську мову. Отже, перше завдання — надати українцям таку можливість. На жаль, не вистачає вчителів і цю проблему потрібно вирішувати.

Друге — це історичний діалог, бо переконаний, що історія, якщо до неї підходити упереджено і тенденційно, тільки шкодить. Сьогодні Україна і Польща надзвичайно близькі, і це чудово. Але що робити з історією? Вона різна. І це закономірно. Адже якби мали одну історію, то були б однією нацією. В цьому аспекті має бути об’єктивність, зваженість, толерантність і рух назустріч один одному, з акцентами на тому, що нас об’єднує, а не роз’єднує. Ми не маємо права втратити здобуте. Це не принесе користі ні Польщі, ні Україні.

А цього тільки й чекають противники наших добросусідських відносин. Історичне примирення — це друге моє завдання. І третє — стосується ЗМІ. В українському інформаційному просторі дуже мало висвітлюються події в Польщі. Журналісти пишуть про Польщу з точки зору третіх держав, але не безпосередньо з польської.

Ми сусіди і наше спільне завдання — бути добрими сусідами і завжди, як це бувало не раз на крутих віражах історії, відчувати підтримку та допомогу один одного.

Поспілкувалися ми і з нашими колегами з газети «Dziennik Kijowski» — головним редактором Станіславом ПАНТЕЛЮКОМ та редакторкою Анжелікою ПЛАКСІНОЮ. Вони розповіли про видання «Dziennik Kijowski» і поділилися враженнями, які на них справив фестиваль. Пані Анжеліка закінчила Інститут міжнародного туризму. Там вивчала польську мову, яка згодом

стала в пригоді. За фахом не працювала, а знання польської мови привели до газети «Dziennik Kijowski»

— Польська культура, — розповіла пані Анжеліка, — мене завжди захоплювала, вірогідно, тому, що по маминій лінії маю польське коріння. На зорі незалежності працювала у виданні «Родослав», а у 1992 році, коли саме створювалася польська газета, перейшла до неї. Станіслав уже там працював. Так і познайомилися. Ми стали не тільки співробітниками, але й подружжям. Наступного року наша газета буде відзначати тридцятиліття. В наш час, погодьтеся, — це немало. Ми взяли назву щоденної польської газети, яка виходила в Києві, уявіть собі, форматом А-2 ще на початку минулого століття з 1906 по 1912 рік.

Ми були раді, коли прийшла до нас така журналістка, — підтримав розмову пан Станіслав ПАНТЕЛЮК. — Вона була і журналісткою, і консультантом, і другом, а потім стала моєю дружиною. Це — los (доля).

«Dziennik Kijowski» — суспільно-літературне видання. Висвітлюємо те, що пов’язує Україну і Польщу, а також діяльність польських товариств: різноманітні заходи і не тільки в Києві, а по всій Україні, адже статус видання — загальноукраїнський. Вона є в передплаті. Продається в кіосках.

На «Шопен Фест» ми вчетверте і щоразу — як вперше. Дуже вражає. Багато яскравих емоцій і позитиву. Організація на високому рівні. Дуже вдалий задум — провести фестиваль під відкритим небом. Сидіти на килимку під кронами дерев і слухати Шопена — щось надзвичайне. Не забуваймо, що живемо в непрості часи, переживаємо напруження і негативні емоції, тому музика Фридерика Шопена не лише сприяє релаксу, але й лікує душі. Велика подяка від нас Ользі Богомолець та Юрію Рудницькому.

Я часто був у Желязовій Волі. Там, до речі, коли проходять заходи в приміщенні, то відчиняють і двері, і вікна, щоб вона заповнювала простір довкола. Шопен дуже багато запозичив з народної творчості. А фольклор — це невичерпна скарбниця духовності. «Шопен Фест» — міжнародний фестиваль, і ми побачимо в «Замку Радомисль» не тільки виконавців — співвітчизників великого Шопена, які живуть в Україні, але й піаністів з Польщі та інших країн світу.

Ігор НАЙДА, лідер Всеукраїнської інноваційної освітньої платформи «Сходи в майбутнє»:

— Культура в житті кожного народу, кожної окремої людини посідає чи не найголовніше місце. Навіть економічні статки не задовільнять людину, якщо вона не живиться культурою і мистецтвом. Адже щастя людини в духовному окриленні. Дуже важливими є міжкультурні зв’язки, як про це щойно говорив директор Польського інституту в Києві Роберт Чижевський. Закономірно, що в історії і нашому серці залишаються люди, які не нищили, а творили. Таким був Фридерик Шопен. Польщі, як держави, тоді не було, і України — як держави теж, але вони творили і вірили, що постане і Польща, й Україна.

Кристина АВАЛЯН, учениця Київської дитячої музичної школи №4: — Надзвичайно рада взяти участь у цьому заході. Шопена я відчуваю всім серцем. Рада зустрітися з видатними українськими піаністами і почути твори Шопена у їхньому виконанні.

Марія МАЛОШТАН, студентка Київської муніципальної академії імені Р. М. Глієра: — Захід зібрав багато знаних митців. Мені дуже приємно бути тут серед яскравих творчих особистостей і виступити з ними в одному концерті. Рівень виконавців дуже високий, важко когось особливо виокремити, та все ж моїм фаворитом став піаніст із Чернігова Ярослав Бих. Він дуже тонко відчуває музику Шопена, який є унікальним композитором, кожен звук його творів потрібно розкривати по-особливому. Виконати твори Шопена і не втратити все, що він відчував, може тільки піаніст з високою виконавською майстерністю.

Для мене ж у творчості Фридерика Шопена є важливим і безцінним його любов до своєї батьківщини і туга за втраченим раєм, якими пронизана вся творчість великого поляка. Ми живемо в складні часи і тому нам, українцям, зрозумілі почуття Шопена.

Дарія КЛИМЧУК, фотохудожниця, шанувальниця музики, живопису, архітектури: — Приїхала на «Шопен Фест», бо люблю творчість Шопена. Фридерик Шопен — яскрава особистість. Його творчість вічна. Вражає сама атмосфера, яка панує тут. Виступи митців під відкритим небом надихають мене на творчість, нове бачення, відкривають нові обрії. Хочу закарбувати на фото емоції людей.

Ігор КРАВЧУК