ЛІТЕРАТУРНІ ЧИТАННЯ

ЛІТЕРАТУРНІ ЧИТАННЯ

На Батьківщині знаменитого краянина Леоніда Полтави (Пархомовича) відбулося святкування століття від дня його народження. У Пустовійтівській школі Роменського району знаходиться літературний музей Леоніда Полтави та його літературного побратима Йосипа Дудки. Саме в цьому краї правитоки мистецької слави земляка. Учні школи вітали гостей на порозі, декламуючи рядки з поезії Леоніда Полтави. Після огляду експозиції музею відбулися літературні читання в кабінеті української літератури, урочисто оформленому для святкування. Серед присутніх — учні, вчителі, представники громадських організацій Роменщини, поети-земляки, дослідники творчості Леоніда Полтави із Сум і Києва.

Вшанування пам’яті митця розпочалося із декламації його поезії, присвяченої Україні. «Ти в усіх країнах, Україно, в образі нестримного крила, бо усюди є така людина, що тобі на вірність присягла» — вірш, де звучить споминальний мотив любові та шани Леоніда Полтави, першою прочитала роменка, член НСПУ Любов Матузок. Кілька віршів зі своєї нової збірки поезії «Колосінь» презентував член НСПУ Микола Гриценко. Своїми поетичними роздумами про Леоніда Полтаву поділилися керівник літературного об’єднання «Дивослово» Тетяна Лісненко, член об’єднання Олександр Рубець, членкиня літературного об’єднання «Обрії» Людмила Кранга. Зоя Солярик адресувала вірш-посвяту ювілейній даті земляка. Донька літературного побратима Леоніда Полтави, з яким його єднали дитячі роки в рідних Вовківцях, Йосипа Дудки, Надія Карпенко наголосила про необхідність ретельного вивчення творчості поета, зачитала кілька поезій про Україну та свій вірш «Євшан-калина». Атмосфера заходу була творчою. У заключному слові Тамара Марченко запросила присутніх пригоститися яблуками зі щедрого саду.

Дорога відкриттів продовжується, очікують на нові дослідження. Акутуальною є потреба в узагальненні відомостей про життєпис і творчий шлях Леоніда Полтави.

Присутні отримали на згадку буклет про літературний музей Леоніда Полтави. На завершення Тамара Марченко зачитала вірш, написаний поетом у Франції, «Моя Україна», який закінчується рядками:

Я щасливий за тебе, моя Україно,

воскресаюча мати моя.

Тамара МАРЧЕНКО, організатор та ведуча літературних читань

Любов Матузок

ЛЕОНІДУ ПОЛТАВІ

Верстви — як верстка зі сходу на вест,

псевдо — перука, пано, палімпсест,

топонімічний письменницький хрест,

сіль зі сльози на шматок батьківщини,

тої, де мріям — високий поріг,

тої, де батько під кулями ліг,

але ти станеш їй за оберіг

словом вкраїнським на землях чужинних.

Все пам’ятаючи, — перші рядки,

голод, репресії, не навтьоки —

з примусу край цей полишиш, руки

не багатьом волез’явиш подати.

Люди, скелети обставин — як риф,

долі, розгублені поміж чужих,

скарбом — здобутий із наскоку шрифт

рідної мови, але друкувати

візьметься інший — не недруг, не друг.

…Десь розливаються Ворскла та Буг,

стрінуть птахів, як весни першодрук,

рідна Сула і краяни колишні.

І первоцвітам насняться в траві —

за океаном забуті — живі.

З терном, не з лаврами на голові,

ти українською тужиш і пишеш

про батьківщину, що вдень і вночі

водять безсило сліпі кермачі ,

ті, хто від тюрем тримають ключі,

кров’ю проклять їх зоря догорає.

Боже, що правий на небі єси,

край наш і душу поета спаси,

він — України повернений син

з американського відділку раю.

Леонід Полтава

ЄДНІСТЬ

Нероздільні земля і небо,

Нероздільна моя сім’я,

Нероздільна любов до тебе,

Дорога матусю моя;

Нероздільна людська родина,

Наша мова і наша кров,

І єдиній моїй Україні —

Нероздільна моя любов:

Ген від Сяну до річки Дону

Устає вона в сяйві дня,

Україна — моя ікона,

До якої молюсь щодня.

«Обжинки» 2000 р.

Декламувала Владислава ЮРЧЕНКО