СТАНОВЛЕННЯ РУХУ НА БУКОВИНІ

Василь БОЙЧУК, делегат Установчого з’їзду Народного руху України, голова Демократичного блоку депутатів Чернівецької міської ради (1990-1994 рр.), кандидат фізико-математичних наук, магістр державного управління

Становлення Руху в Чернівецькій області, як у цілому в Україні, можна характеризувати умовами блокади. Ще до опублікування програми Руху в 1989 році, до появи офіційних документів почалася організована компартійними структурами шалена його критика: перекручення змісту та мети створення нової громадської організації оббріхування, залякування та наклепи на людей, які ставали носіями альтернативної до тодішньої офіційної ідеологічної думки.

Чернівецька крайова організація Народного руху України об’єднала майже всі створені у 1988/1989 рр. новітні громадські організації Чернівецької області. Політичні гасла та певна твердість у запровадженні Декларації прав людини та відстоюванні права нації на самостійний розвиток, активістів обласної організації Української Гельсінської Спілки, що була найсерйознішою альтернативою комуністичній ідеології, відвертали увагу компартійних органів, підрозділів КГБ та міліції від рядових активістів Руху. Під таким політичним щитом активісти громадських організацій, а одночасно і РУХу, мали можливість здійснювати організаційну та ідеологічну роботу. Становлення Руху в Чернівецькій області відбувалося в складних умовах.

Пригадується перша Чернівецька обласна конференція крайової організації Руху у кінці серпня 1989 року, що відбувалася на базі Чернівецького професійно-технічного навчального закладу №8 (директор А.Ковальов) за адресою: вул. Руська, 198.

Приміщення було оточене міліцією та «людьми в цивільному». В день проведення конференції Чернівці були ніби в стані надзвичайної ситуації – збільшена кількість правоохоронних працівників, як у формі та і у цивільному. На в’їздах до міста, поряд з міліцейськими підрозділами, знаходилися у стані готовності військові БТРи.

На обласній конференції зібрались інтелігентні, творчі та небайдужі люди – організатори первинних осередків РУХу, викладачі та науковці вищих навчальних і наукових центрів краю, активісти робітничого, селянського середовища, студенти та інші. Серед присутніх В.Кондратенко, доцент Чернівецького державного університету, Леонтій Сандуляк, народний депутат СРСР, Олег Панчук, професор, внук Ольги Кобилянської. Гостем конференції був Володимир Андрушко, багатолітній політв’язень, соратник Левка Лук’яненка.

Особлива увага тодішньої владної машини в краї була до члена-кореспондента АН України, професора Корнія Товстюка, який фактично був координатором усього націоналістичного руху на Буковині в радянський час.

Про свій вихід із п’ятдесятилітнього ОУНівського підпілля К.Товстюк заявив у 1989-му році, виступаючи на одному з мітингів у Чернівцях. Це його, світового авторитета у сфері напівпровідникового матеріалознавства та фото електроніки, у 1986 році обласне компартійне начальство прагнуло звинуватити в отруєнні міста талієм, чим фактично приховували злочин військових, що призвів до алопеції Чернівецьких дітей.

Вагомими результатами роботи буковинських рухівців після Установчого з’їзду РУХу було: масове підняття синьо-жовтих прапорів у Чернівцях і області (вперше, в цей час, у Чернівцях 26 серпня в день створення Чернівецької крайової організації НРУ на мітингу в музеї Архітектури та побуту під відкритим небом, синьо-жовтий прапор розгорнув на сцені і підняв над головою Ігор Кравчук, а потім тримали його з Богданом Кравчуком); підготовка і проведення заходу до дня Акту злуки Українських земель у січні 1919 року; підготовка та участь у виборах до місцевих рад навесні 1990 року та інші.

До Чернівецької обласної ради 1990-1994 рр. було обрано 10% депутатів, представників РУХу. Демократичний блок (в основі якого були рухівці) у Чернівецькій міській раді налічував 45 депутатів (із 110). Їх активна робота дала змогу прийняти низку важливих рішень. У тому числі обрати головою Чернівецької обласної ради представника Демократичного блоку.