Буковинська Зірка

До Національного музею літератури України, колишньої колегії Ґалаґана, відвідувачі йдуть із трепетом душі. Цього ж разу тут зібралися дорослі та діти на свято Всеукраїнського масштабу – віншується дитяча письменниця

Зірка МЕНЗАТЮК, чия зірка запалала 65 років тому в cелі Мамаївці Кіцманського району Чернівецької області.

Оксана ТВЕРДОХЛІБ, директор музею, модератор вечора:

– Дитячий письменник – це чарівник із дитинством у серці, який добре знається на таємницях, сподіваннях дітей і вміє їх берегти, чий щирий дитинний погляд зазирає в майбутнє. Зірка Мензатюк – особлива письменниця: її Боже призначення – творити казки, оповідати про карколомні пригоди, захоплювати вчинками героїв і виховувати дітей. Дорослих читачів казки повертають у щемні часи щасливого дитинства, за якими ми сумуємо все своє життя.

Казкар – незвичайна людина, великий вихователь майбутнього – наших дітей і наших внуків. Він друг не тільки сивочолих солідних людей, а й найбільш щирих, відданих і незрадливих друзів – малят із блискучими очима.

Всі це слова про прекрасне Боже призначення, подароване нам Господом, щоб ми, дорослі та діти, читаючи, відчували щасливі миттєвості єднання душ; хочеться адресувати видатній дитячій письменниці Зірці Мензатюк. Зірчині казки діти люблять, читають, вивчають напам’ять, розігрують. Її твори шанують дорослі, вони посідають найвищі сходинки у відомих рейтингах. Нові твори приваблюють підприємливих видавців і вони полюють за творами автора. Всі ці книжки об’єднала одна провідна тема – любов до України, виховання у дітей поваги до нашої країни, вміння пишатися її історією, традиціями, мистецтвом. Її книги роблять наших маленьких читачів великими громадянами.

Оксана Твердохліб також зачитала вітальну адресу Національного музею літератури.

Ніна ВЕРНИГОРА, голова творчого об’єднання дитячих письменників:

– Зірка Мензатюк – класик української дитячої літератури. Вона за 23 роки написала 33 книжки, а це дев’ять з половиною кілограмів. Вражає її легка манера спілкування з дитиною. Зірка Захаріївна просто спілкується з дитиною, розповідає якісь історії, вибудовуючи комунікативний ланцюжок, особливу довіру до автора. Це робить книги Зірки Захаріївни особливими, неповторними, тому я прошу – творіть класику! А ваш ювілей – це найщасливіший час для творчості та самореалізації. У Вас ще дуже-предуже багато часу!

Іван МАЛКОВИЧ, український поет і видавець, власник і директор видавництва А-ба-ба-га-ла-ма-га, лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка:

Що за гамір? Тук-тук-тук!

Де тут Зірка Мензатюк?

Ось прийшов поетик,

в нього є букетик.

– Ти справді народилася під щасливою зіркою, тому в тебе таке ім’я. У тебе є прекрасні книжки, але можна бути чудовим письменником, а народитися не під такою щасливою зіркою – і тоді воно все не так виходить, людина сумує. Треба справді мати щастя. Кілька твоїх книжок вивчають у школі, а це велика справа. Це визнання, коли твоє слово йде прямо до дитячих сердець. Твоє легке перо та манера. Ти пишеш так, ніби особливо й не вигадуєш, і воно все ллється дуже достовірно. І віриш твоїм історіям, ніби все так і відбулося, ніби хтось із твоїх друзів так говорив, бо ти маєш цей дар.

Побачив я Зірку 8 травня 1976 року і відтоді ми стали майже родиною, бо чоловік Зірчин – знаменитий український тенор Степан Фіцич народився у тому ж селі, що і я: Нижній Березів на Косівщині, в горах, у передгір’ї Карпат. І коли я тільки збирався вступати до музичного училища, я був на весіллі двох чарівних молодих людей і дуже добре запам’ятав те свято. Зірка, прекрасна юна дівчина, яка так і називалася – Зірка. У нас так ніхто не називався. Вона була з сусіднього Буковинського краю. Ми раділи за Степана, що він показав гарний приклад – обрав собі таку гарну дівчину.

Я радий, що видавництво А-ба-ба-га-ла-ма-га видало дві чудові Зірчині книжки. І мушу визнати, що Зірка вміє подвигати на дива. Видання першої книжки «Таємниця козацької шаблі» було чарівним: ми провели в книжку Інтернет, це було захопливою пригодою. Бажаю, щоб письменницька фортуна тебе не покидала, щоб ти почувалася натхненною й улюбленою!

Катерина ШТАНКО, художниця-графік, письменниця:

– Вчора я довго думала, що подарувати Зірці – і таки згадала. Колись я мала щастя робити обкладинку книжки Зірки Мензатюк «Ангел Золоте Волосся» для «Старого Лева». Свій перший ескіз я показала Мар’яні Савці, вона сказала, що Ангел має бути в сучасному оточенні. Я переробила, а цей (перший) ескіз у мене лишився. Його обрізала й зробила схожим на картину. Можете переконатися, що у нього справжнє золоте волосся. І сьогодні я хочу його подарувати Зірці.

Приємно, що кращі художники України творять ілюстрації до книжок Зірки Мензатюк. Катерина Штанко ілюструвала перше видання «Ангел Золоте Волосся» для «Старого Лева», Кость Лавро – для видавництва «А-ба-ба-га-ла-ма-га». Отже, маємо Ангела у кількох образах.

Леся ВОРОНИНА, дитяча письменниця:

– Сьогодні пролунало стільки прекрасних слів, що Зірка за цей час встигла б створити й десятий кілограм доробку. Є люди, які насправді несуть радість і свято, відчуття чогось особливого. Це у мене з того часу, як я вперше побачила Зірку у журналі «Барвінок». Вона була юна, прекрасна, блакитноока, русява, струнка й особлива, бо біля Зірки світ стає гарнішим, світлішим, добрішим. Це відчувається у її книжках. Коли читаєш її книжки, ніби чуєш голос авторки, ніби бачиш іронічний погляд її примружених очей, відчуваєш її чудовий гумор, іронію. Разом із тим, Зірка розуміє, що у дитячих книжках варто писати про дуже серйозні речі також. Кожна її книжка має підґрунтя, має різні шари. І відчуваєш, що Зірка – прекрасний кулінар: коли вона готує книжки, вона пече їх як розкішні багатошарові пироги.

А ще Зірка прекрасно відчуває і любить квіти. Одна з моїх улюблених книжок – «Український квітник». Це втілення любові до рідного краю, до Буковини, до мами, яка біля хати завжди мала квітник. Якби ви побували на Зірчиній дачі, побачили її квіти, як квіти люблять Зірку,

Ви б зрозуміли, що все це є у її книжках. Дай тобі, Боже, писати, насолоджуватися квітами, дітьми своїми, онукою, всіма читачами! А нам – радіти разом із тобою!

Коли Зірочку запалює пан Господь у Мамаївцях, то це, напевно, комусь потрібно! Це потрібно мільйонам читачів, які мають щастя читати її книги.

Коли я була маленька, пасла гуси й біля копи читала книжки, занурювалася у прекрасний світ української казки. Я навіть мріяти не могла, що колись зустрінусь із Зіркою, бо тоді зірки були такими недосяжними. І тридцять років тому я зустріла дивовижну Зірку, почула її слова, бо Зірка невіддільна від слова. Зірка вважає, що читати треба щодня, навіть, коли книжка нічому тебе не навчить, ти навчишся писати слова. Зірчині книжки дуже потрібні, бо вчать не тільки писати слова, а й жити. І вона – делікатна, шляхетна людина вміє навчати непомітно, бо любить цих дітей, а, може, й не для дітей вона пише. Вона пише для себе, про себе, свій великий світ, малює нам рідні Мамаївці, Буковину, красу, струмки, зелень. Вона занурюється у цей прекрасний світ, живе у нім, у чарі рідного слова. А ще вона й квітникарка, мандрує диким лісом нашого Криму. Для мене Зірка – чаклунка: вона заворожить змію, приручить вовка, собаку; напоїть їжачка.

Наталка МАРЧЕНКО, письменниця, книгознавець, провідний бібліограф Національної бібліотеки України для дітей:

– Вічне питання, яке часто ставлять критики, рецензенти: «Який сенс у писанні?» Мені здається, що людина має тіло й душу, тілесне та духовне. Коли народжується людина, у неї виникає особистий імунітет, як реакція тіла на цей світ, який не можна ні передати чи прищепити, який напрацьовується все життя і не дає людині вмерти фізично. А коли народжується дух людини, разом із ним народжується душа, яку теж не можна ні передати, ні прищепити, і яка теж напрацьовується все життя. Своє духовне пані Зірка напрацьовувала все життя, тому головна риса пані Зірки – цілісність і справжність у всьому. Вона така, як є: у власних вчинках, у кожному русі, розмові; у своїх творах, через це її книжки ведуть дитину у чистий, гарний світ; дають дитині зразок нормального доброго, світлого людського життя, наповнюють людяністю. У неї добро – то добро, зло – то зло, правда – то правда.

І так хочеться, щоб Ви, пані Зірочко, освітлювали наш світ.

Тетяна ОСТРОВСЬКА, вишивальниця, засновниця київського гуртка «Знаки»:

– Я дуже давно знаю пані Зірку, похвалюся, що я – персонаж кількох її книжок. На початках нашої дружби ми влаштовували майстер – класи для маленьких читачів. Пані Зірка розповідала про свою любов до вишивки, а я голкою та ниткою вчила вишивати. Це було приємно та незабутньо.

Сьогодні я хочу побажати ювілярці радості, натхнення, гарних зустрічей, хороших книг. Хочу порадити: читайте книжки пані Зірки. Вони щирі, правдиві, чесні, сердечні.

Анатолій КАЧАН, член Національної Спілки письменників України, голова творчого об’єднання дитячих письменників Київської організації НСПУ:

– Кажуть, що українські письменники багатотомні, але молитовні. Зірка Мензатюк прийшла в дитячу літературу на початку 90-х двома збірочками, надрукованими у «Веселці», тому мусила швидше крокувати. До того автор після Львівського університету десять років працювала на журналістській ниві. І от через 20 років творчості письменниця видала 33 книжки, міряє плоди кілограмами.

Коли у нас відбувалася зміна поколінь у дитячій літературі, Зірка Мензатюк знайшла свій свіжий струмінь. Продовжила працювати у жанрі нарисів, есеїстики, наприклад, нариси для дітей «Наші церкви: історія, дива, легенди», про квіти, фортеці. Я ж знайшов більший перелік замків і фортець, тому тобі треба ще років 20-40 писати. Свій час Зірка віддає книгам, онукам і квітам.

Галина МАКСИМЕЦЬ, представниця видавничого дому «Букрек» (Чернівці), що спеціалізується на випуску шкільних підручників, літератури українських і зарубіжних класиків, сучасних авторів українською, румунською і гагаузькою мовами: Основне призначення книжок автора: допомогти дитині вивчити рідну мову, щоб вивчення рідної мови було цікавим і захопливим.

Наталія Богданець-Білокаменко, науковиця, доктор педагогічних наук, доцент Ізмаїльського університету:

– Хочу подякувати нашій Зірці – класику сучасної дитячої літератури за радість душі. Це сталося в Ізмаїлі, ми завітали до студентів. Пані Зірка не тільки репрезентувала власні твори, а й зробила огляд сучасної літератури, зупинилася на важливих питаннях літературного процесу. Зустріч із улюбленою письменницею стала ковтком свіжого повітря, можливістю доторкнутися до живого письменника. Серед студентів і викладачів було багато друзів пані Зірки по фейсбуку, які й сьогодні пишуть свої відгуки про зустріч.

Хочеться додати, що адресат Ваших творів – і дорослі, і діти, бо Ви робите важливу справу – виховуєте національну свідомість. Власне, Ви вже виховали не одне покоління національно свідомої молоді. І важлива роль у цьому вашої історичної прози, такої як пригодницька повість «Таємниця козацької шаблі». І сьогодні ненав’язливі оповіді про історичне буття ниточка до ниточки щільно лягають у вишиту Вами картину. Тож хай пишно квітує сад Вашого життя!

Людмила БАКАЙ, заступник генерального директора національної бібліотеки України для дітей:

– Тішуся приємністю привітати з ювілеєм автора відомих книг для дітей та юнацтва. Від імені тисяч читачів сказати, що Ви, Зірко Захаріївно, для нас – національне багатство, втілення української душі, національної честі, гідності.

Артисти Ірина Барамба, Володимир Щибря, Taрас Koмпаніченко, Марія Пилипчак та Фольклорний ансамбль «Цвітень» створили неймовірний настрій.

Наталія ФІЦИЧ, дочка Зірки Мензатюк, журналістка:

– Дякую всім гостям, які прийшли привітати, вас так багато, що бракувало місця! Найбільше дякую за мамину усмішку – я давно не бачила її такою щасливою!

Зібрався Івась козакувати.(Казка)

Соняшничина стала йому рушницею-гаківницею, з гарбуза зробився вірний коник. Раптом засурмила дзвінка сурма. Олеся подумала, що то закукурікав півень, бо вона на козацьких справах не зналася. Зате Івась збагнув відразу: пора вирушати у Великий Луг! Осідлав коня свого вірного і – прощай, домівко!

Тільки виїхав, як зустрілася йому сила ворогів: злюча, жалюча, а він же сам-один. «Не варто битися, –вирішив Івась. – Якби разом з козаками-побратимами, то можна, а самому ні.» Обминув кропиву (бо то ж була вона), та й поїхав далі.

Аж назустріч – інший ворог, дзижчить, хоче напасти! «Це ворожий розвідник, – здогадався Івась. – Треба від нього сховатися.» Заховався, і ворог – шершень кусючий – полетів собі мимо.

Поїхав Івась далі, аж знову трапився неприятель. Зашипів, заґелґотав, крильми залопотів – тут уже не сховаєшся! Івась замахав на нього соняшничиною, то ворог-гусак і відступив. От Івась заїхав у малинник, себто у Великий Луг. Дивиться, аж там кубельце, а в кубельці щось біліє. Задумався Івась: що воно за знахідка козацька?

– Яйце-райце – ось воно що! Таке, як у казці! Ох і скарбів у ньому! Отара овець і череда корів – це раз. Пара коней баских, як змії – це два. Красуня-царівна – це три. Треба яйце-райце розбити.

Поклав яйце в шапку свою козацьку, приніс до хати, розбив, а в яйці – білок, та жовток, та й нема більш нічого...

Почухав Івась козацьку потилицю:

– Воно й добре, що овець та корів нема, бо мені восени до школи, а не з худобою пастушити. Добре, що нема коней баских, як змії. Я вже маю коника гарбузового, а козакові не гоже вірного товариша покидати, міняючи на іншого. А ще краще, що нема красуні-царівни, бо я ж іще малий, іще рано мені женитися!

Тут у хату зайшла мама.

– Бачу, Івасю, що ти зголоднів та й захотів яєчні, – сказала вона. – З чим тобі її зготувати: з ковбасою чи з печерицями, чи з телячим язиком? Або гуцульську з кукурудзяним борошном? Чи, може, гетьманську?

– Гетьманську всмажте!

То мама всмажила: на маслі, зі сметаною, свіжою зеленню притрусила – справжня гетьманська яєчня, таку й гетьман їв би.

Яєчня не проста,

Яєчня золота,

Їж її, Іване,

То виб’єшся в гетьмани!

Івась пообідав, подякував мамі, тоді закинув на плече рушницю-гаківницю, осідлав вірного гарбузового коника та й знову поїхав у малинник, себто у Великий Луг. Бо тепер він не абихто, тепер він – славний козак! Скоро стане сотником, потім – полковником, а там, гляди, уже й гетьман.