«ЦАРСЬКА ДОРОГА» ВАСИЛЯ ОВСІЄНКА
Восьмого квітня вшановували Василя Овсієнка із 70-літтям.
Спочатку відбулася презентація виставки «Людина, яка потрібна усім» у Музеї шістдесятництва, що знаходиться на вулиці Олеся Гончара, 33. Виставка інформативна як про життя пана Василя в цілому, так і про найдраматичніший його період в радянських концтаборах. Вона експонуватиметься до 10–15 травня, якщо матимете час і можливість, обов’язково відвідайте її. Побачите великий шмат небуденної української історії. Не пошкодуєте.
Потім відбувся ювілейний вечір «Життя як покута» у Будинку актора, що знаходиться недалеко від музею на вулиці Ярославів Вал. Театр розташований у «Кенасі» – колишній релігійній споруді майже зниклого народу караїмів. Нащадків історичних хазарів, що люто змагалися за панування у Східній Європі з українцями в період Княжої України.
Спочатку Орися Сокульська – голова Товариства політв’язнів та репресованих, – зачитала привітання від Президента України. Олесь Шевченко дуже цікаво розповів про участь пана Василя у русі опору, поширенні самвидаву і перебуванні в концтаборі. Мирослав Маринович у притаманній йому філософічній манері охарактеризував Василя Овсієнка з погляду вічності. Цікавими були виступи С. Чернілевського, В. Кіпіані, друзів та учнів ювіляра…
Було багато різного. Мене вкотре вразив Тарас Компаніченко виконанням композиції «За читанням Ясунарі Кавабати». В основу ліг вірш Василя Стуса, співкамерника Василя Овсієнка, про переживання життя і смерті японського письменника Ясунарі Кавабати.
Зміст цього вірша Василь Стус декілька разів вдосконалював, переорієнтовуючи на себе і на християнську традицію Царської Дороги. Це пророцтво власного сходження на Голготу. За напруженням психологічного переживання цей мініатюрний твір рівний великим шекспірівським драмам. Це катехізис внутрішнього сходження вгору через долання своєї ущербності, недосконалості.
а жаль, сучасний постмодерністський світогляд широких мас молоді, що зорієнтована виключно на задоволення матеріальних і плотських потреб (абсолютизований гедонізм), стає непробивною стіною між нею і цим поетичним шедевром. Естетика цього твору сприйнятна лише вузьким елітарним групам населення. Це мистецтво особистостей, а не великих мас населення. Додамо, що майстерна гра скрипаля «Хореї Козацької» просто заворожувала. Прекрасно виконував свою партію і сопілкар.
З усіх мені знаних виконавців творів Стуса, рівнозначний «Хореї Козацькій» у розкриті духу поезії нашого генія, лише Василь Овсієнко. Але цього дня він тільки стоїчно слухав привітання. Ви, можливо, здивуєтесь, але мені здалося, що це перше справжнє велике святкування дня народження В. Овсієнка.
У завершальному виступі ювіляр зауважив, що даремно його усі називають героєм. Навпаки, він людина грішна, бо зашпортнувся на початку свого шляху, а вже решту життя спокутував ті гріхи. Навіть свою біографічну книжку він назвав «Життя як покута».
Насправді, Василь Овсієнко йшов тією ж дорогою, що й Василь Стус. У цьому сенсі він рівний йому пілігрим. Можливо, без прозріння винятковості власного призначення, як це було у Стуса, але з такою ж самовіддачею і жертовністю. Для Овсієнка зразком чеснот був Стус, для Стуса – Месія.
Свого часу розстріляний більшовиками Митрополит Василь Липківський сказав, що совість – це очі Бога в людині. Совість несумісна з еволюційною філософією виживання, пристосовування, конкурентної боротьби, поїдання сильнішим слабшого. Вона те, що змушує всупереч тверезому розсудку чинити небезпечне для її адепта. Йти проти течії.
Про Василя Овсієнка можна багато говорити як про політичного діяча, як про літописця українського руху опору, але в усіх своїх іпостасях він відрізняється унікальною правдивістю і об’єктивністю. Він є неймовірно совісною людиною. Бог прозрів у ньому світ. І доки ходять такі люди українською землею, вона буде, усупереч усім негараздам.
Сто років радісного життя Вам, пане Василю!
* Царська дорога – релігійно-містичне вчення про спасіння, яке веде її адепта до Неба, у Царство Небесне. Вона вказує на необхідність знаходити у будь-якій справі середину між надмірністю (ухилення направо) і недоліком (ухилення наліво), наприклад, між фанатичною ревністю, – і літеплістю; гордістю – і догоджанням, соромом – і безсоромністю, возведення себе у фальшиву святість – і падіння у неміч і гріхи тощо.
Царська дорога в Небо є альтернативою «Широкій дорозі» у безодню, якою прямує більшість людей.
Олександр ТКАЧУК
