Володимир Удовиченко: ВСЕ ПОЧИНАЄТЬСЯ, ВІДБУВАЄТЬСЯ І ЗАВЕРШУЄТЬСЯ У СФЕРІ ЛЮДСЬКИХ ВІДНОСИН І СТОСУНКІВ. ЦЕ ЗАКОН ЖИТТЯ
Ім’я Володимира Удовиченка добре відоме не лише в Україні, а й у світі. За його натхненної праці, прагматичного розуму, умінню об’єднати навколо себе таких же самовідданих людей – постав красень-місто Славутич. Упродовж 25-років (чверть століття) славутичани обирали Володимира Петровича своїм мером. Славутич – місто його долі.
Володимир Удовиченко – Лауреат державної премії в галузі науки і техніки, професор, доктор економічних наук. Автор понад 200 наукових праць. Декілька тижнів тому вийшов навчальний посібник: «Як стати мером і досягти успіху. Досвід, поради, ризики». Депутат Київської обласної ради. А ще викладає в інститутах підвищення кваліфікації, національній академії при Президентові України державного управління, університеті імені Грінченка. Його люблять і поважають студенти. Різниці у віці не відчувається. Володимир Удовиченко знає, що рейтинг у нього високий, і наповнений снаги викладати, поки буде потрібний. Але, як кажуть самі студенти: «Володимир Петрович потрібний буде завжди».
Це далеко не повний перелік досягнень Володимира Удовиченка.
Забігаючи наперед, скажу, що коли я завершив писати інтерв’ю, то зрозумів, що хоча Володимир Удовиченко, економіст найвищого ґатунку, дозовано розповідав про економіку, але все ж для нього найголовніше – Людина.
– Володимире Петровичу, наша держава переживає складний момент. Підвищує напругу і протистояння в суспільстві передвиборний синдром та ще й на фоні війни і кризи світових відносин. Яка ваша порада як демократа і гуманіста?
– У мене багато сторінок присвячено економічним кризам. Зокрема, світовій кризі, виток якої потрібно шукати ще у 2006/2007 роках. Потім вона відступила, але сьогодні є всі ознаки, що вона повертається знову. Зважаючи, що у нас ще і військовий конфлікт, і завершення його не видно, то готуватися до неї потрібно серйозно і невідкладно, бо може бути пізно. Але, відповідаючи на ваше запитання, зазначу, що ще більш руйнівною, ніж економічна, є криза світових відносин. Хоча, безперечно, вони пов’язані. Зважаючи на політичні, економічні фактори, стан суспільних відносин – криза в Україні можлива в геометричній прогресії.
– Виходить ми приречені?
– Ні, і ще раз ні. Так, як і краплина морської води має ту ж формулу, що й океан, суспільні відносини однакові, що в селі, місті чи державі в цілому. Зрозумівши це і маючи можливість реально вплинути на ситуацію, оскільки був мером Славутича і користувався величезною довірою громадян, – запропонував нові підходи, нову філософію, яка дістала назву:
«Кодекс етики, честі і порядності, добросовісності й ефективного управління Славутицької територіальної громади». Адже все починається, відбувається і завершується у сфері людських відносин і стосунків. Це – закон життя. Це треба усвідомити, прийняти і враховувати, ним керуватися – тоді світ буде змінювати на краще. І пам’ятати ще одне: від кожного з нас залежить, яким бути нашим селам, містам і Україні. Це можливо лише тоді, коли постане омріяне громадянське суспільство.
На перший погляд ніби все зрозуміло і всі нібито погоджуються, а коли доходить до реалізації – виникають проблеми. Цю істину я відчув серцем і практичною роботою. Позитивний вплив мав на мене і європейський досвід, адже сімнадцять років я представляв Україну у Конгресі місцевих регіональних влад Ради Європи і є Почесним членом Конгресу. Це звання, оцінивши наші здобутки, мені присвоїли у 2015 році, – отримав іменну медаль за демократію. Вважаю це величезним досягненням мого життя і, безперечно, всіх, хто до цього долучився. Це – мої друзі, партнери, мери, керівники регіонів Європейського Союзу і Ради Європи.
– Як передаєте цю філософію мерам міст?
– Ще давно я мріяв про школу мерів – і ми її створили. Але, як завжди буває, ідею перехопили, з’явилися якісь напрямки, утворилося багато шкіл мерів. Але нехай, щоб тільки на користь.
Наша організація, де я є президентом, – ВГО «Клуб мерів», що була створена у 2015 році в рамках програми «Партнерство громад Україна–США» за пропозицією мера Чикаго. Ми йому щиро вдячні і завжди згадуємо його добрим словом.
Вже хотів би змінити статус на радника, консультанта чи експерта, але молодь рішуче не хоче, бо знає, що я можу говорити все як думаю, а вони не до кінця, бо не та ситуація. Я їх спонукаю, щоб вони не оглядалися, а йшли тільки вперед. Тоді буде розвиватися демократія і свобода слова.
При цьому ж об’єднанні «Клуб мерів» ми з друзями, зокрема в минулому мером Кам’янець-Подільського Олександром Мазурчаком створили «Школу доброго врядування» (School of Good Governance), і вона нині успішно працює. Проведено велику кількість навчальних семінарів, тренінгів тощо. Справа стала справжньою лабораторією успіху. Того році ми провели навіть конкурс мера року в рамках Всеукраїнського громадського об’єднання «Клуб мерів». Головні критерії: креативність мера та громади, успіхи. Лауреатами стало п’ять мерів.
Всі отримали відзнаки. А першим серед кращих став Олександр Левченко, мер Обухова. Його як керівника потрібно популяризувати. Від досяг значних успіхів, може поділитися досвідом з іншими. Окрім всього, він дуже позитивна людина. Таким чином, ВГО «Клуб мерів» діє, у нас демократичний статут, відкритий транспарентний. Сюди входять як і ті, що були колись, так і нинішні. Наприклад, членом нашого клубу є Микола Пухтинський, який довгий час очолював «Фонд сприяння місцевому самоврядування при Президентові України». Зараз плідно працює з нами. Це видатна особистість. Ним дуже багато зроблено для розвитку місцевого самоврядування України, адже самоврядування не народилося на голому місці. Бачу позитивні результати децентралізації. Все має йти знизу вгору, а не навпаки. А ще децентралізація важлива тому, що змінює відносини між громадою і владою, між суспільством і державною владою. Все реальне життя починається в селі, селищі, потім до міста і мегаполіса. І від того, як ці відносини відбуваються, як формуються маленькі вектори – залежить загальний вектор, який називається Україною.
– Володимире Петровичу, сьогодні звідусіль чуєш: нам потрібні нові обличчя, нові обличчя і ще раз нові обличчя. На мій погляд – невдалий тренд. Виходить, що досвід, знання – нічого не вартують. Вони непотрібні. Дай нові обличчя – і все буде чудово. До речі, молоду команду і нові обличчя в Київській раді пам’ятаємо донині.
– Мене тіпає, коли чую «нові обличчя». Я не проти молоді. Я працюю з молоддю, поважаю їхні прагнення і максималізм. Всіляко сприяю їм у професійному рості. Але річ не в «нових обличчях», а в тім, який багаж знань, досвіду вони мають, що є за душею: як жив, як працював, які маєш досягнення, що можеш привнести у розвиток держави.
Нині ми бачимо 70-літніх світових лідерів, а поруч молодь. Все відбувається в рамках меморандуму поколінь. Не можна, щоб одні молоді керували, чи одні літні. Це порушення того стану законів суспільства і законів природи. Має бути спадковість поколінь. Це очевидно, і на це навіть не варто гаяти час. Скажу одне, що у тій же Верховній Раді в органах місцевого самоврядування мають бути представлені різні покоління, бо вони знають краще проблеми своїх ровесників. Ось моїй мамі вже дев’яносто років. Спілкуюся з нею, але коли йду, потрібно переконати, що скоро повернуся. Вона – представник величного покоління, які стільки зробили для всіх нас. Інколи з висоти своїх років бачить те, що і я не бачу. Ось так.
– Як ваші депутатські справи?
– Я – депутат Київської обласної ради, в якій славутичани довірили мені представляти їхні інтереси. Очолюю комісію з питань місцевого самоврядування, децентралізації і адміністративно-територіального устрою Київської обласної ради. Також працюю ще й координатором офісу впровадження децентралізаційної реформи Київського регіонального відділення Асоціації міст України у рамках програми «Пульс» за підтримки американського народу.
На Київщині відбулося вже п’ять виборів, і в нас на сьогодні 21 громада, з яких 6 міських – це дуже потужний процес, незважаючи на те, що десь за кількістю ми відстаємо від інших регіонів. Спостерігається величезний вплив з усіх боків, щоб загальмувати реформу, яка дає відповідь на питання: хто для кого – влада для людей чи люди для влади? Я, особлисто, ще раз підкреслюю – влада для людей, і це кожен має зрозуміти. Якщо ти при владі і це розумієш, то ти вже на правильному шляху. А якщо маєш ще й совість то будеш ефективним і потрібний громаді керівником.
Ми продовжуємо працювати над «Перспективним планом формування територій громад у Київській області». У нас перший варіант, який затверджений Кабінетом Міністрів, це – 29 громад, спільна робота з громадами і з органами місцевого самоврядування, а це функція Київської державної адміністрації. Ми виходимо на 65 об’єднаних територіальних громад. Зараз уже є 21 але ми йдемо цим шляхом. Нині на порядку денному – внесення змін до проекту перспективного плану формування територій громад у Київській області. Найближчим часом на сесії цей проект буде розглянутий. Зараз відбуваються відповідні консультації, проводяться засідання робочих груп у підготовці цього питання до сесії, розглядаємо усі протиріччя, все відкрито, ми тримаємося букви Закону 157 «Про добровільне об’єднання територіальних громад» і методики Кабінету Міністрів України №214 від 8 квітня 2015 року. Це методики створення спроможних територіальних громад. Дуже складний процес, складна реформа, але вона є визначальною. Це фундамент не тільки Української держави, це фундамент Української державності. В цьому хочу всіх переконати, бо себе я вже давно переконав.
– Як поживає Славутич?
– Нормально живе і розвивається. Є багато цікавих проектів. Сьогодні маємо вилучення з міського бюджету. З одного боку – це біда, а з іншого – досягнення, що маленьке містечко із базовими зупиненими блоками Чорнобильської атомної електростанції, має частинку бюджету, яка через реверсну дотацію забирається для інших. 46 мільйонів ми віддаємо, але тридцять повертаємо. Такий закон згідно із бюджетним кодексом і відповідною формулою. Я зумів пролобіювати цей закон. Була дотація 10 мільйонів, а зараз 30. Різниця очевидна. Значна кількість іде на утримання соціальної структури. Якість послуг не повинна погіршуватися. А ще має бути і розвиток.
Ми сьогодні маємо закон, який також мені вдалося пролобіювати свого часу. Славутицька влада і я як голова були ініціаторами громадських обговорень щодо будівництва централізованого сховища відпрацьованого ядерного палива в тридцятикілометровій зоні. Це – високі найсучасніші технології. Реалізує фірма Holtec International (США) а фонд гарантування зі Сполучених Штатів Америки за підтримки уряду фінансує цей проект. Це величезна довіра до України.
І в цьому законі, щоб компенсувати затрати, які зазнало населення найбільш потерпілих районів Іванківського і Поліського, та щоб дати можливість продовжувати розвиток міста Славутича, я запропонував статтю (спільно з народним депутатом Москаленком ми її пролобіювали в законі про будівництво цього сховища), в якій говориться, що згідно з рішенням громадського обговорення десять відсотків від загального обсягу, який іде на це будівництво, має бути направлене на поліпшення та будівництво об’єктів соціального призначення Славутича, Іванківського і Поліського районів. Цей проект вже починає діяти. 1 липня в Чорнобилі відбулася нарада за участі народного депутата Ярослава Москаленка, президента НЕК Енергоатома Юрія Недашківського. На ній були присутні представники влади Іванківського, Поліського районів і мера Славутича Юрія Фомічова. Ми розглянули всі питання, всі протиріччя, я ще раз роз’яснив напрям, що витримав уже практику, і нічого змінювати не варто, потрібно тільки виконати.
Зазначу, що є і проблеми. Вони пов’язані із затримкою фінансування об’єктів в Іванківському районі та в Славутичі. Тому ми запропонували, щоб ці немалі кошти були під контролем громади, вирішили створити відповідну наглядову раду за ефективним використанням грошей. Рішення було прийнято. Принагідно додам, що не можу припинити свою участь в житті Славутича, адже це місто моєї долі.
Спілкувався Ігор КРАВЧУК
