Валерій Чорний, Голова правління БФ «Древляни», академік, політичний аналітик: ДЕМОКРАТІЯ ПРАЦЮЄ ТАМ, ДЕ ВСІ СИТІ, А НЕ ГОЛОДНІ

– Переконаний, Валерію Івановичу, що ваше бачення ключових питань, завдань, які стоять перед державою, допоможе зорієнтуватися виборцям і зробити вибір на користь тих партій, які стоять на українських патріотичних позиціях, роблять все, щоб наблизити Україну до Європейського Союзу і НАТО.

Важливою тезою є бажання певних політичних партій поставити на перше місце інтереси звичайної Людини з її повсякденними сподіваннями, прагненням до стабільності та потребою у безпеці. Як це зробити?

– Питання надто широке. Воно охоплює багато аспектів: політичних, економічних, юридичних, культурних, питань релігії тощо. Більше того, для держави с це найголовніше завдання. Її альфа і омега. Адже держава має бути для людини, а не навпаки. Це тільки в тоталітарних режимах людина – гвинтик великої імперської машини. Держава має гарантувати безпеку людини.

Кожен громадянин повинен знати, що він у безпеці, може вільно увечері прогулюватися і бути переконаний в тому, що на нього не нападуть хулігани, не пограбують, злодії не залізуть до нього в помешкання. Дітям не будуть пропонувати наркотики і таке інше. На сто відсотків жодна країна від цього не убезпечена, але різна ступінь ймовірності. Бізнес має бути упевнений, що не буде здійснено рейдерського захоплення. А якщо і виникають якісь юридичні проблеми, то вони будуть вирішені в суді згідно з буквою Закону.

До цього питання відносяться і комунальні послуги, сфера обслуговування сервіс і якість тих же доріг. Дуже добре, що нові партії вже ставлять на перше місце Людину. Честь їм буде і слава, коли вони, прийшовши до парламенту, працюватимуть саме в цьому напрямку, пам’ятатимуть про що говорили ще недавно, адже нерідко трапляється й таке. Якби в центрі уваги держави були не офшори, а людина – не поневірялися б наші громадяни по закордонах. Там не мед. Це проблема. І для держави, і на особистісному рівні. Ось недавно загинув наш співгромадянин. Усім селом збирали гроші, щоб перевести тіло і поховати тут.

– Чи вважаєте ви необхідними умовами для побудови справжньої демократії появу та закріплення у країні потужного середнього класу із високим рівнем достатку та політичної культури.

– У нас, фактично, немає середнього класу – це або дуже багаті, або ті, хто на межі бідності. У розвинених демократичних державах основу складає потужний середній клас. Він забезпечує робочі місця і наповнення бюджету.

У нас свідома політика олігархів – не дати можливості розвинутися середньому класу, бо він несе безпосередню загрозу їхнім прибуткам, правильніше надприбуткам. І тому створення середнього класу – це основа і запорука багатої демократичної держави. Демократія працює там де всі ситі, а не голодні.

Неможливо уявити, щоб на виборах у Німеччині, Швеції чи Великої Британії кандидати у депутати роздавали громадянам по кілограму гречки, ще і ще раз запитуючи: «Ти ж не забув, за кого маєш голосувати? Повтори». Це жах. І водночас наша реальність. Але її потрібно змінювати. Вірю, що це можливо. Інакше не виступав би і не друкувався б як політичний аналітик. Не гаяв би час.

– Чи вважаєте ви, що повноваження Президента повинні бути обмежені і поставлені під нагляд парламенту із законодавчо визначеною прозорою процедурою його імпічменту. А також необхідно скасувати депутатську недоторканність у нинішньому її вигляді?

– Упродовж усієї незалежності, ця тема не зникає з порядку денного як суспільства, так і парламентарів усіх скликань. Вона набила оскомину, нею спекулюють. Хто тільки не обіцяв: ось тільки оберіть нас, і ми це питання вирішимо. Клялися і на першому Майдані і на другому під час Революції Гідності. А віз і нині там. Ось тепер якраз дострокові вибори до Верховної Ради. Варто згадати, хто що обіцяв і чому не зробив. І не тільки це. Бо, на превеликий жаль, у нашого народу коротка пам’ять.

Питання потребує вирішення. Адже Конституція України, що є законом прямої дії, говорить про те, що перед законом всі рівні. У народі вже сміються, що є рівні, а є ще рівніші. Хіба це нормально, коли депутат збиває на пішохідному переході людину, і йому нічого за це немає, бо недоторканний. І хуліганських витівок народних депутатів, і водіння у стані алкогольного оп’яніння – не перерахувати. Отже, недоторканність має бути обмежена. Не мають право притягувати за політичну діяльність, якщо вона не порушує закон. Те ж і щодо Президента. Він має постійно відчувати, що імпічмент – це не абстракція, а норма закону, де виписана чітка і цілком реальна процедура.

– Як щодо земельної реформи із впровадженням такої моделі ринку землі, яка би забезпечила рівний та конкурентний доступ до землі для всіх учасників ринку?

– Ринок землі (ваучеризація) був запроваджений не на користь держави і не на користь громадян. І сьогодні, як казав перший президент: маємо те, що маємо. Одинадцятьом відсоткам населення віддали сімдесят шість відсотків території держави. Як так може бути? Виконаємо просту арифметичну дію: у нас 42 мільйони населення по два гектари кожному – це 84 мільйони гектарів, а маємо запас орної землі шістдесят мільйонів. Значить, держава ще перед самим запровадженням так званої реформи, вже обманула громадян, а, можливо, гадала, що ніхто не піде отримувати цю землю. Де справедливість? Я сьогодні ставлю одне запитання: ось у мене є одинадцять внуків, а де їхня земля?

А тепер щодо ринку землі. Коли земля стане товаром, то з наших можуть викупити її тільки великі олігархи, латифундисти, а решту викуплять громадяни інших держав. Ринок має бути закритий на одного покупця – Державу Україну. Тобто, держава має стати єдиним власником.

Вона землю віддає місцевим громадам. А вже громада приймає рішення (через депутатів або на загальних зборах – не суттєво), кому віддати в оренду, і контролює використання землі: чи ефективно людина на ній працює. Орендна плата має йти всій громаді, яка приймає рішення щодо ефективного використання цих коштів. Тоді і дороги будуть, і дитячі садки, школи, тобто розвиватиметься соціальна і культурна інфраструктура. Хтось має будувати, працювати в цих закладах, а це, у свою чергу, робочі місця, відрахування соціальним працівникам, пенсіонерам. Наприклад: село в середньому має 3 тисячі гектарів, 300 доларів за гектар – це вже сума. Віддали державі, в район, а 60 відсотків залишається. І є гарантія життєдіяльності на наступний рік. Тоді наші громадяни не тікатимуть за кордон.

Це тема велика, продуктивна і перспективна. Я в цьому фахівець, і знаю що кажу.

Ми маємо третину світового запасу чорнозему. Якщо, не дай Бог, продамо, то лишимося ні з чим. А як жити наступним поколінням? Всі народи впродовж всієї історії воюють за право володіння землею, а ми хочемо одним розчерком пера її позбутися.

– Чи ефективним у справі поліпшення обороноздатності нашої держави буде, наприклад, поступовий перехід від змішаного принципу комплектування Збройних Сил до створення професійного національного війська; створення оперативного і стратегічного резерву на базі формувань територіальної оборони?

– Тільки професійна армія. Бо ми вже давно перейшли на високотехнологічне озброєння, а для фахового оволодіння нею потрібна професійна освіта. Це не з гвинтівки стріляти. Тим паче шаленими темпами йде удосконалення і модернізація. З’являються надсучасні види озброєнь. І тут має бути серйозний підхід.

Військові – це не звичайна професія. Це люди, інколи ціною власного життя дають можливість нам мирно працювати, а державі розвиватися. І тому вони мають бути повністю матеріально забезпечені, у державі має культивуватися високе і горде звання воїн.

У побудові армії важливе місце має займати територіальна оборона, очільники якої мають знати всіх, хто у них в підпорядкуванні, де хто знаходиться і хто чим має займатися на випадок широкомасштабних воєнних дій.

Ось таке моє бачення засадничих підходів до успішного функціонування держави, сформоване не теоретизуванням, а практичною діяльністю впродовж десятиліть. І, сподіваюся, що і відповіді на вічне питання: що робити?

Спілкувався Артур ГМИРЯ