МІСЦЕ ПАМ’ЯТІ, СКОРБОТИ І НАДІЇ

26 КВІТНЯ. ЧЕРКАСИ.

МАЙДАН БІЛЯ ХРАМУ НА ЧЕСТЬ ІКОНИ «ЧОРНОБИЛЬСЬКИЙ СПАС»

Ви погодитеся, шановні читачі, що в спадок з совєтських часів нам перейшло «уміння», особливо якщо за це береться влада, провести захід так, щоб на нього не кортіло приходити ще: офіційно, нудно, передбачувано.

Я ж хочу розповісти про сакральне дійство, що вже традиційно відбувається в Черкасах на майдані перед Храмом на честь Ікони «Чорнобильський Спас» і, безперечно, в самому Храмі. Сама культова споруда збудована знаними лікарями, братами Лепськими – Владленом та В’ячеславом. Це нелегка справа. Але, як розповідає Владлен Володимирович, коли на першому місці не матеріальне, а духовне – то будь-яка справа ладиться. У Владлена Лепського органічно поєднується самодисципліна, вимогливість, навіть педантичність, а з іншого – він філософ і мудра людина.

В інклюзивному інтерв’ю, яке ви прочитаєте нижче Владлен Володимирович висловив надзвичайно глибоку думку: «Парадоксально, але людство така цікава субстанція, що не виносить досвіду з пережитого. Знову і знову наступає на ті ж граблі». Сам Храм, велелюдні заходи за участі не тільки старшого покоління але і молоді і є тим запобіжником, щоб подібне не повторилося ніколи.

Повернемося на захід. Перед початком поспілкувалися з героями-ліквідаторами.

Михайло ПАРХЕТА, полковник поліції ОВС, уродженець Черкаської області, в липні 1986 року два тижні був у Чорнобилі у званні старшого лейтенанта ОВС. Працював на оперативній службі.

– Уже 33 роки відділяє нас від Чорнобиля, трагедії, що сколихнула не тільки Україну, а й увесь світ, – розповідає Михайло Іванович. – Ми ще живемо, але багато наших друзів уже немає поруч. На жаль, держава про нас забуває. Забирає пільги. А нерідко закони є, але вони не діють. На лікування йдуть великі кошти, а це не під силу для багатьох сімей, у яких є чорнобилець. Але, сподіваємося, що життя наладнається, адже бачимо, що в Черкасах ремонтуються дороги, тротуари, відновлюються сквери.

На день Чорнобильської трагедії 26 квітня ми щороку зустрічаємося зі своїми побратимами біля Храму на честь Ікони «Чорнобильський Спас». Це надзвичайне задоволення і щастя.

Приємно, що про нас друкують в журналі «Гетьман». Це залишиться вже для наших внуків і правнуків. Звичайно, все це організовується нашим дорогим побратимом Владленом Володимировичем Лепським. Так що ми йому дуже вдячні за все».

Михайло Іванович справедливо вважає, що недаремно прожив життя. Гордиться він і своїм племінником – афганцем, відомим громадським діячем, генералом Сергієм Червонопиським. Олександр ПЕТРЕНКО голова обласної організації ліквідаторів-інвалідів «Чорнобильський набат». Ліквідатор аварії на ЧАЕС, чорнобильський стаж з 1986 по 1991 рік включно.

– Працював у Поліському районі, в селі Залишани, директором школи, – каже Олександр Васильович.

Цей район межує з Чорнобильським. Половина Поліського нині – у тридцятикілометровій зоні. Коли трапилася аварія на ЧАЕС, партактив несподівано підняли вночі і повезли в Прип’ять. В міськомі партії поставили завдання щодо відселення потерпілих. Автобусів нагнали, але толком ніхто не знав, куди відвозити людей.

Почали призначати відповідальних за певні вулиці, формувати колони. Це був дуже важкий час.

Потрібно було миттєво реагувати. У Поліському районі мешканців залишили, очевидно, для спостереження: як впливатиме радіація на людей. Через певний час, коли діти почали хворіти на лейкемію, раптово втрачати свідомість, – люди почали висловлювати обурення. Вийшли на мітинги. Такого за Союзу ще не було. Влада прислала лабораторії з інституту Курчатова.

Почали брати пробу ґрунтів на щільність забруднення. Якщо більше 15 Кі (Кюрі) на квадратний кілометр, то потрібний вахтовий метод роботи, а у нас в Поліському було до 750 Кі. Почали бронювати квартири по всій Україні і відселяти людей.

Зрозуміло, оскільки я працював в державних органах, то таких, як я, відселяли в останню чергу. Потрапив до Черкас. Зізнаюся, що цим дуже задоволений.

Хотів би наголосити, що наша Черкаська обласна МСЕК уважно ставиться до ліквідаторів, стану їхнього здоров’я і завжди йде їм назустріч у вирішенні невідкладних життєвих питань.

Ми об’єднуємо найменш захищених ліквідаторів-інвалідів, що отримують мінімальні або наближені до мінімальних пенсії. На жаль, держава розділила нас на групи і підгрупи, багатих і бідних. У міністерстві традиційно посилаються на те, що немає коштів. Це дуже образливо. Нас залишилося вже і не так багато. На всю Україну – 40 тисяч ліквідаторів-інвалідів.

Зокрема, в законі про статус і соціальний захист громадян вказано, що для постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи – медичне обслуговування безкоштовне. Але і тут не все гаразд. Ще коли лягаєш лікуватися в обласну лікарню, де є чорнобильське відділення, – більш-менш нормально щодо забезпечення ліками, а в інших лікарнях – все потрібно купувати за свої кошти. Ліквідатору потрібне стаціонарне лікування один–два рази на рік. А це – щонайменше п’ять–десять тисяч гривень.

Рік у рік нас стає все менше і менше. З життя йдуть люди в такому віці, що ще могли б жити і жити. За десять років наша організація «Чорнобильський набат» зменшилася на третину. Сумно.

Олександр НОСКОВ, учасник ліквідації на ЧАЕС. У 1986 році з 6-го до 27 червня брав участь у складі зведеного загону (близько 250 чоловік) пожежної охорони Черкащини.

– Вахта була безпосередньо у Чорнобилі, Прип’яті та в інших місцях тридцятикілометрової зони, – розповідає Олександр Миколайович. У Чорнобилі був начальником зміни з подачі води для приготування цементного розчину, який закачували під основу саркофага. Щодня десь по п’ять шість годин доводилося бувати на самій станції. Хочу подякувати Всевишньому, що ще дає здоров’я, і ми можемо сьогодні зібратися на цьому святому місці біля Собору на честь Ікони «Чорнобильський Спас», який збудували для нас брати Лепські. Тут відчуваєш себе здоровішим. Але водночас дуже важко на душі, що багатьох вже немає. Коли трапилася аварія, мені було 30 років. Щастя, що діти народилися до неї. Життя продовжується. З дружиною прожили 40 років. Сьогодні вже на пенсії. Діти працюють, маю внуків. Все добре. Якби не гірше.

Олександр КОРОВАНСЬКИЙ, зазначив, що йому дуже приємно знаходитися серед побратимів.

Він переконаний, що в житті кожної людини є місце для героїчного вчинку. У Чорнобиль потрапив у 1988 році. Був на різних посадах. Гідно виконував покладені на нього обов’язки, за що був нагороджений грамотами.

Владлен ЛЕПСЬКИЙ, директор КЗ «Черкаський обласний центр медико-соціальної експертизи ЧОР», Герой Чорнобиля, професор, Заслужений лікар України:

– Радий бачити Вас, шановні побратими, хто, не ховаючись, брав участь у ліквідації на ЧАЕС, черкащани та гості міста, – звернувся до велелюдного заходу Владлен Володимирович. Дуже добре, що є місце, де можна зібратися, куди можна прийти і яке буде нагадувати нащадкам про цю страшну трагедію, мобілізувати і жити так, щоб бути гідними героїв-ліквідаторів аварії на ЧАЕС.

Символічно, що поруч із Храмом є пам’ятник воїнам АТО, які захищають нашу державу. Добре, що ми можемо збиратися, бути в одному настрої, передавати один одному позитивну мотивацію і спілкуватися не тільки між собою, а й з молоддю. Сьогодні тут багато тих, хто народився вже після аварії.

Шановні друзі, зараз відбудеться церемонія вручення пам’ятних відзнак. Але, що це за відзнака розповість Олексій Павлович Малігонов, бо вона – незвичайна. Ця відзнака має надихати людину і нагадувати, що вона правильно жила і живе, а також і те, що таких людей ми не залишаємо поза увагою.

Олександр МАЛІГОНОВ:

– Не було б Владлена Володимировича Лепського – не було б Храму і багатьох-багатьох прекрасних благородних справ. Завдяки Владлену Володимировичу з’явилася унікальна відзнака. Це данина уваги і пам’яті. Отже, називається вона Орден Храму Чорнобильський Спас.

Олександр ХВОРОСТЯНЕНКО юристконсульт закладу, уповноважений представник адміністративного центру ГО «Українська секція Міжнародної поліцейської асоціації» привітав ліквідаторів і всіх присутніх, а також від імені Української філії Міжнародної поліцейської асоціації України за дорученням президента ГО УС МПА, першого міністра внутрішніх справ незалежної України Андрія Василишина вручив почесну грамоту Української секції міжнародної поліцейської асоціації за активну громадську діяльність, особистий вагомий внесок у розвиток дружби і співробітництва між працівниками правоохоронних органів країн світу Владлену Лепському.

Грамотою і почесним знаком за укріплення міжнародних зв’язків між працівниками правоохоронних органів країн світу нагороджений також В’ячеслав Лепський та за добрі справи грамотою відзначена берегиня – чарівна Леся Лепська.

Хвилиною мовчання вшанували тих, кого вже немає з нами.

Як доречно зазначив Владлен Лепський, символічна камінна скеля-пам’ятник з надписом «І мертвим, і живим, і ненародженим» знаходиться тут, щоб про цю жахливу трагедію пам’ятали впродовж віків.

Пам’ятний знак на честь Ікони «Чорнобильський Спас» тим, кого уже немає з нами, вручили їхнім родичам.

Голова Черкаського осередку Всеукраїнської громадської організації «Товариство українських офіцерів», підполковник Олександр ШОР від імені товариства вручив почесну нагороду «За заслуги» Владлену Лепському. Олександр Меєрович також доповів, що вже вийшла книжка «Канів у Другій світовій війні». Ця книжка потрапила у поле зору Міністерства освіти. Є думка, щоб вона була у кожній шкільній бібліотеці.

З великим хвилюванням Владлен Лепський прийняв неоціненний подарунок – ікону.

Захід продовжився в Комунальному закладі «Черкаський обласний центр медико-соціальної експертизи Черкаської обласної ради».

Присутні прихильно оцінили презентований фільм «Осягнення буття».

НАГОРОДИ на 26.04.2019

Малі золоті відзнаки отримали:

Митрополит Черкаський і Канівський Софроній

Протоієрей Віктор Лізогуб, Протоієрей Василій Вознюк, Протоієрей Сергій Чумак, Алтарник Олександр Сергієнко, Дудник Л ариса Михайлівна, Полохтович Ірина Борисівна, Сергієнко Наталія Вікторівна, Мельничук Лідія Миколаївна, Орлянська Світлана Федосіївна, Сидорук Наталія Іванівна, Цибенко Анна Валентинівнам Бояр Вікторія Іванівна, Коломієць Зоя Володимирівна, Масенко Наталія Володимирівна, Попов Анатолій Іванович, Дроніна Надія Борисівна, Манько Ніна Іванівна, Макаренко Світлана Володимирівна, Носовська Наталія Олександрівна, Астапова Віта Віталіївна, Самолига Антоніна Олександрівна, Нагонюк Олександр Володимирович, Кисельова Лариса Вячеславівна, Половинка Валентина Анатоліївна, Гуськов Микола Володимирович, Дмитрієв Сергій Миколайович, Шор Олександр Меєрович, Іщенко Сергій Іванович, Подольний Сергій Григорович, Вотінцев Олександр Валентинович, Попко Андрій Миколайович, Бойко Володимир Борисович, Васильєв Анатолій Євгенович, Кравчук Ігор Андрійович,

Малі срібні відзнаки отримали: Семиліт Людмила Миколаївна, Покотиленко Валентина Михайлівна, Бондаренко Антоніна Василівна, Гринько Світлана Михайлівна, Качко Наталія Андріївна, Кушнірик Ніна Степанівна, Кісельова Любов Олександрівна, Скалько Олег Іванович, Нефороща Наталія Стахіївна, Прокопчук Наталія Григорівна, Михайленко Лілія Василівна, Терешко Антоніда Павлівна, Хільченко Віталіна Вікторівна, Чечель Надія Михайлівна, Горянська Оксана Петрівна, Сич Сергій Іванович, Грек Костянтин Миколайович, Лазарев Володимир Григорович, Теплий Василь Володимирович, Фролов Євгеній Іванович, Хворостяненко Олександр Васильович, Шапран Микола Васильович, Яременко Володимир Анатолійович, Аніщенко Олександр Володимирович, Каштан Сергій Миколайович, Компанієць Іван Петрович, Зелененький Сергій Григорович, Розізнаний Павло Григорович, Базиленко Анатолій Григорович, Богомолов Петро Іванович, Компанієць Галина Іванівна, Голобородько Сергій Дмитрович, Черепенко Людмила Петрівна, Малігонова Юлія Юріївна, Миськів Ігор Іванович,

Великі золоті відзнаки отримали: Колісник Олексій Миколайович, Драбовський Олексій Михайлович, Сулімов Валерій Олексійович, Дрозд Микола Йосипович, Совков Олександр Миколайович, Толкушин Олег Геннадійович, Тома Володимир Андрійович, Воронянський Олександр Григорович, Шевченко Лариса Володимирівна, Бєльтіков Валерій Сергійович, Очеретний Сергій Володимирович, Шкарбан Валерій Васильович, Колотовський Адольф Євгенович, Караванський Олександр Борисович, Гурбич Микола Теофанович (Тальне), Чабанов Юрій Петрович, Кривошей Олександр Миколайович, Базик Іван Григорович, Кирдода Микола Іванович, Волошин Володимир Миколайович, Білий Леонід Михайлович, Третяк Іван Юхимович, Сологор Микола Іванович, Гуліченко Микола Миколайович, Громадський Анатолій Іванович (посмертно), Шеян Ольга Іванівна, Федоренко Віра Миколаївна, Шуліченко Валентина Анатоліївна, Білошицька Г анна Ананьєвна, Антонов Сергій Володимирович, Медведь Олександра Валеріївна, Сергієнко Олександр Миколайович, Савченко Марія Іванівна, Дяченко Микола Іванович, Муха Володимир Андрійович,

Великі срібні відзнаки отримали: Книжницька Тетяна, Бараннік Наталія Борисівна, Джулай Ніна Яківна, Рідченко Юлія, Супрун Оксана, Турчин В. Г., Шадура Т., Ізвозчик К. Г., Волошин А., Гунько І. П., Темник Є., Іванов А. І., Жарський О. М., Колісник Лариса Василівна, Драбовська Марія Іванівна, Лугеря Сергій Олександрович, Лесик Юрій Кузьмович, Мединський Віталій Селевестрович, Волинець Юрій Васильович, Штейман Петро Володимирович, Паньковецький Юрій Володимирович, Сізов Валерій Євгенович, Степанець Олександр Володимирович, Ткач Сергій Венеамінович, Богданов Олексій Вікторович, Теліженко Тарас Миколайович, Гафіяк Олександр Юрійович, Борисенко Володимир Миколайович, Горбенко Юрій Іванович, Дмитрієв Сергій Олександрович, Демченко Валерій Георгійович, Горбатюк Василь Миколайович, Носко Олександр Миколайович.