НЕМАЄ У СВІТІ КРАЇНИ, ЯКА БУЛА Б БАГАТОЮ І ЩАСЛИВОЮ ТАМ, ДЕ ДИКТАТУРА
Юрій Гримчак, заступник Міністра з питань тимчасово окупованих територій та внутрішньо переміщених осіб України:
НЕМАЄ У СВІТІ КРАЇНИ, ЯКА БУЛА Б БАГАТОЮ І ЩАСЛИВОЮ ТАМ, ДЕ ДИКТАТУРА
– Юрію Миколайовичу, як вам сьогоднішня ситуація в країні й у світі? За останні п’ять років ми вже звикли до міцної і вправної руки поводиря, а сьогодні в багатьох, навіть у тих, хто голосував за інших, – певна розгубленість.
– Розгубленість, якщо не гріх, то дуже непривабливий стан людини – це однозначно. Так, останні події бурхливої радості не викликають. І все ж, давайте спокійно розберемося із ситуацією, що склалася.
Повернення російської делегації без санкцій і обмежень – очікуваний результат. Не вистачає авторитету, потужності і компетентності Петра Порошенка. Такі спроби були і за президентства Петра Олексійовича, але він завжди знаходив переконливі аргументи, до яких прислухалися лідери Європи. Він міг зателефонувати Меркель чи Макрону і не просити, а вимагати не порушувати принципи, які вони ж і декларують. Наша делегація зробила все можливе в даній ситуації, а новообраний Президент ще не має досвіду спілкування на міжнародному рівні, немає такого авторитету, як у Петра Порошенка. І досвід, і авторитет ще треба набувати.
Зміною влади в Україні скористалася Росія. Це передбачувано. Я про це говорив. Із власного досвіду пам’ятаю, як Петро Олексійович вміє вирішувати питання з нашими закордонними партнерами. Пригадую 2010/2011 роки. Час політичних переслідувань: арешт Луценка, Тимошенко, Макаренка. Ми виходили на посольства інших держав, щоб повідомити. А вони кажуть, що вже все знають. З ними спілкувався Петро Порошенко, який до того був Міністром закордонних справ.
Звинувачувати тільки Зеленського – необ’єктивно. Об’єктивністю і реальністю є те, що Президентом України обрали саме його. На даний момент, судячи із його закордонних поїздок, він продовжує курс Петра Олексійовича. Принаймні на словах. А далі життя покаже.
Будемо сподіватися що Зеленський усвідомив, що іншого шляху, який був чітко прокладений за останні 5 років Президентом Порошенком і його командою, – немає. Я висловлю парадоксальну думку. Наші західні партнери вибачали багато чого Віктору Януковичу. Навіть на арешти опозиціонерів реагували традиційно скромно: висловлювали тривогу, глибоке занепокоєння тощо. Вірили йому на слово до останнього. А потім прийшла нова влада після Революції Гідності.
Влада, яка зробила все, щоб зупинити російського агресора, уникнути дефолту, але вимога до нашої нової влади з боку закордонних партнерів – зросла в рази. Все, що вибачали тому ж Януковичу, – і змирилися, що такий вже він є і потрібно все одно налагоджувати відносини, партнерство і взаєморозуміння, – то до Петра Порошенка, який відразу проголосив Європейський вектор і вступ до НАТО, – вимоги стали значно вищі. Про це майже зовсім не говориться, але так, на жаль, вибудовується політика. Вона цинічна і не завжди справедлива.
– Чи не виграє Росія в тому, що вона – тоталітарна країна, а ми –демократична. Там рішення приймаються одностайно і швидко. А в нас роздумують, дискутують.
– Демократія може програти тактично, але неминуче виграє стратегічно. Немає у світі країни, яка була б багатою і щасливою там, де є диктатура. Так, Росія швидше приймає рішення, мобільніша, але ми все одно виграємо. Я пригадую історію, яку розповідав мені зовсім проросійський чоловічок. Якось приїхали вони до Москви, і там їм виділили три мільйона доларів на політичну діяльність. Я відповів іронічно, що радий за нього. Він скривився і продовжив, що сам радів недовго. Бо довезли тільки п’ятдесят тисяч.
– Як так трапилося? – поцікавився я, хоча вже наперед знав, яка буде відповідь.
– Так ось, – продовжив він, – видали кошти, я розписався, і на їхню вимогу відразу віддав половину. А потім, коли спускалися по поверхах, то в результаті залишилося тільки п’ятдесят тисяч.
Це правда. Росія вкладає шалені кошти в наш інформаційний простір, щоб поширювати дезінформацію і фейки. Багато розкрадають, але і те, що використано, – завдає величезної шкоди.
Скільки не говори, не називай, зокрема, сайти, в яких правди і близько немає, – люди читають і вірять. А найстрашніше, що ,ще й не думаючи, поширюють. Неперебірливість людей до інформації характерна не тільки для нас, а й громадян розвинених країн. Це добре зрозуміли в Росії і максимально експлуатують таку тенденцію. Ті, хто поширює, – вірить однозначно.
Улюблена тема наших зрадофілів – Липецька фабрика. Це, попри те, що я всім розповідав, що вона закрита вже три роки. Хто мені тільки не обіцяв принести цукерки, але так і не приніс. А ось недавній фейк. Після засідання Мінської тристоронньої зустрічі за участі України, Росії та ОБСЄ іде інформація, що Леонід Данилович Кучма запропонував зняти блокаду і таке інше. Але це теж виявилося фейком. Через деякий час з’ясувалося, що це не Кучма, а хтось, з так званої ДНР. Згодом, того, хто був головним поширювачем дезінформації, затримали.
– Чому ж усе-таки, незважаючи на величезні досягнення, перемогу отримав не Петро Порошенко? Причин, напевно, багато, але яка на ваш погляд визначальна?
– Ми з друзями збиралися й аналізували, чому Петро Олексійович програв? І це, попри те, що за п’ять років було зроблено стільки, скільки не було зроблено за всі попередні роки незалежності. Мені підказує внутрішній голос, що нас просто завалили фантастичною кількістю фейків. Вони не витончені, а брудні і примітивні, та річ не втім. Вони були, як снігова лавина. Уявіть собі, один голос проти оркестру, який не налаштований, видає какафонію, але дуже голосно і на кожному кроці. Я виступав на телебаченні щоденно. Це багато для однієї людини, але коли ввімкнеш телевізор, то мене і непомітно.
– В одному з інтерв’ю Світлана Алєксієвіч висловилася, що демократія – це влада посередностей. Можливо, є необхідність у звуженні демократії, адже в нас війна?
– Звужувати права людей – теж неправильно. Демократія – основа нашої цивілізації. Якщо ми йдемо на звуження прав людини, то ми відкочуємося назад. А от розширити було б непогано.
Наприклад, щодо виборів. Громадянин іде на виборчу дільницю виконувати свій обов’язок. Але кандидата чи партію, за яку б він хотів проголосувати, – немає. Ніхто не відповідає його баченню. Тоді він йде ліворуч і отримує кошти, скажемо умовно – 1000 гривень. По-перше, кількість людей, які підуть на вибори буде 98 відсотків. І тоді буде все зрозуміло. Адже проголосують тільки ті, хто зробив вибір і не продається. Це розширює право виборця. Ввівши таку норму, ми б стали країною, яка б зробила таке відкриття.
– Це серйозно?
– Абсолютно.
– Опозиційний блок, очевидно, набере чимало відсотків. Вже очухалися?
– Вони мають свій електорат і займуть високе місце, бо партій іншого спрямування багато, і вони грають на полі одне одного. А колишні регіонали на своєму полі фактично одні. Інша опозиційна партія там, де Вілкул, мери Харкова, Одеси, неправильно себе позиціонували. Там представники великого бізнесу, мали б говорити про робочі місця тощо, а вони збилися на риторику Медведчука і Бойка: братство з Росією, російська мова, «Жуков –маршал побєди» тощо.
Це при тім, що у кожного з них власність на Заході, діти навчаються в елітних закладах Великої Британії чи США, відпочивають теж не в Тамбові. Але їхні виборці цього і чути не хочуть.
– Щось у нас теми, Юрію Миколайовичу, не вельми життєрадісні. І все ж не можу не запитати: як вам події в УПЦ (ПЦУ)? Пішло щось не так?
– Я би так не сказав. Стосовно УПЦ (ПЦУ), то це була свідома політика Петра Порошенка на відкриття можливостей. У мене було відчуття, що велика частина кліру очікувала, що ось завтра влада гримне по столі – і всі приходи почнуть переходити в УПЦ (ПЦУ) за підтримки адмінресурсу, поліції. Але це була б неправильна політика і не в стилі Петра Олексійовича.
Його позиція: ми зробили умови, а далі ваша справа. Спершу було зростання переходів, потім призупинилося. Але ніхто не сумнівається, що УПЦ (ПЦУ) буде успішно розвиватися.
До Патріарха Філарета у мене надзвичайна повага. Він вольова і рішуча особистість. Пригадую, як ще за часів Януковича приходив просити Патріарха, щоб він виступив на підтримку політичних в’язнів. Конфлікт предстоятелю УПЦ Київського Патріархату був зовсім непотрібний, адже і так Московська церква закликала, щоб УПЦ КП закрили. Але, незважаючи на це, Патріарх Філарет виступив на підтримку політичних в’язнів. Сьогоднішній крок Патріарха мені незрозумілий. Спроба похитнути УПЦ (ПЦУ) ні до чого доброго не призведе. Але особливо і не зашкодить. Та і нам не потрібно кидатися в крайнощі: від захоплення – до гнівного засудження. Пам’ятаймо, яку велику роль Патріарх Філарет відіграв як у створенні УПЦ КП, так і в її утриманні в нелегкі часи. Все буде добре.
– Як щодо реваншу проросійських сил?
– Те, що було досягнуто, особливо за останні 5 років, це вже навіть не пагони нового, а дерево з міцним коріння. Коріння – це більш свідоме громадянське суспільство. Особливо молодь. Спроби реваншу будуть – це однозначно. Але подивіться, яка миттєва реакція студентів на призначення Портнова викладачем Київського національного університету імені Тараса Шевченка чи щодо зарахування кандидатами в депутати Клюєва і Шарія. Моментально зібрався велелюдний мітинг. Були і гасла проти реваншу.
– Ви ж погляньте, все виразніше звучить українська мова. Я бачу по своїх доньках, як вони ретельно вдосконалюють українську мову. Хоча володіють й іншими мовами. Впевнений, що зазіхання на її статус може призвести до непередбачуваних наслідків для тих, хто розпочне таку справу.
Все буде добре.
Спілкувався Ігор КРАВЧУК
