ГРУЗІЯ ЗБЛИЗЬКА

Джорджія... Для кожного ця країна асоціюється з чимось особливим: одні захоплюються давньою культурою і звичаями, незрівняною кухнею і традиційними стравами, інші – неперевершеними старовинними спорудами і сучасними архітектурними ансамблями, знаходять натхнення у могутніх горах Великого Кавказу та губляться в безкрайніх просторах Чорного моря.

Яка ж вона, Грузія, насправді? Що приховує в собі? Чим приваблює туристів?

…Літак здійснив посадку в аеропорту Тбілісі о п’ятій вечора за місцевим часом. На нашу чималу групу з України вже чекали гід Тетяна та її помічник Дато.

Подолавши незначну відстань, опинилися в центрі столиці, розташованій біля підніжжя гір, де на одній з вершин здіймається фортеця Нарікала, а в долині несе свої води річка Мткварі, що бере свій початок у Туреччини і протікає через Азербайджан та Вірменію.

Найперше, де побували, – Площі героїв, названу на честь усіх героїчних воїнів, які полягли за незалежність Грузії після подій 9 квітня 1989 року.

Тут же привернув увагу золотий купол величного храму Самеби (з грузинської – «Трійця»), що є сучасною архітектурною спорудою, адже зведений у 2006 році. Тут розмістилася резиденція Предстоятеля Грузинської православної церкви патріарха Іллі ІІ. До речі, він залишається лідером симпатії і довіри поміж грузин згідно з останніми соціологічними опитуваннями.

Всередині одночасно можуть поміститися майже вісім тисяч віруючих, які приходять сюди на найголовніші літургії країни.

Саме ця свята будівля вважається третім за висотою православним храмом в Європі, адже сягає 98 метрів.

Варто зауважити, що служби відправляються в усіх храмах Грузії, незважаючи на їх велику історичну цінність.

Далі ми зупинились біля старовинного храму Сіону, що стоїть з шостого століття нашої ери. Назва культової споруди походить від гори, поблизу якої він розташований.

Всередині, зліва від вівтаря, знаходиться ніша, де зберігається хрест – той самий, з яким Свята Ніно ХVІІ століть тому, прийшовши в Грузію, принесла у ці краї християнство, а країна стала другою в світі (після Вірменії), що прийняла вищезазначену релігію як державну. Тому досі корінне населення є абсолютно віруючим, дотримується православних канонів, високо шанує Іллю ІІ, котрий вже 35 років є патріархом Грузії.

Ще одна особливість Тбілісі – Будинок юстиції. Гадаю, нам необхідно взяти приклад з цієї грузинської установи, де документи оформляються за лічені хвилини, а, скажімо, розмитнення автомашини займе не більше півгодини.

Свого часу навпроти власної резиденції тодішній президент Грузії Михайло Саакашвілі побудував відомий Міст миру, що вражає своєю оригінальною формою.

Наступна зупинка – Старе місто. Тут розташовані найдавніші пам’ятки архітектури.

Прогулюючись затишною вулицею Шардена (названа на честь французького місіонера, котрий свої незабутні враження після відвідання Тбілісі описав у власних нотатках, насолоджуєшся приємною атмосферою, що присутня в усій античній частині столиці Грузії.

Колишній президент відреставрував значну кількість вулиць та споруд, залишивши шарм минулих часів.

До фортеці Нарікала веде канатна дорога, що простягається над річкою Мткварі. Піднявшись на вершину, стоїш, мов зачарований вогнями, що освітлюють могутній Тбілісі.

Поряд – постать величної жінки, що зустрічає гостей: для друзів тримає в одній руці келих вина, в іншій – проти ворогів приготувала меч.

Нам поталанило побувати в місті, однією з візитівок якого є сіркові бані – тут протікає сіркове джерело з температурою 50 градусів за Цельсієм, здатне позбавляти людей багатьох недуг.

Бані розташовані під землею, назовні виходять лише стародавні куполи, котрі налічують більше тисячі років.

Неподалік можна побачити церкву Метехі, що здіймається над річкою Мткварі. Тут похована перша християнська цариця – мучениця Шушаніка, котру чоловік-мусульманин заморив голодом за відмову відректися від християнства заради віри, котру сповідував він.

Поруч розташований міст, що отримав назву Ста тисяч мучеників, адже місто Тбілісі постійно завойовували різні чужинці. Так, цю землю топтали полчища персів, арабів, турків-сельджуків, татаро-монголів. Причому, за все своє існування Грузія не напала на жодну країну і не наважилася загарбати її, адже весь час захищалась.

За переказами, під час одного з набігів на столицю, мусульмани зігнали на цей міст усіх християн і змусили відректися від власної віри. Небажаючих смертельно карали, тому річка була сповнена кров’ю. У такий спосіб вороги винищили велику кількість християн.

Оскільки на місто здійснювалися постійні напади, уміння захищатися і відстоювати власні та державні інтереси закладалося в кожній місцевій родині з дитинства. Змалку з хлопчиків і навіть дівчаток виховували справжнього воїна, захисника своєї держави. Не маючи гендерного розподілу, дівчата так само скакали на конях і майстерно володіли шаблями.

У разі, коли родина не навчала доньок самообороні, коли дівчата не взмозі були захиститися, вони потрапляли в гарем.

Інколи ставиться запитання: на якому материку простягається Грузія? У деяких джерелах зазначається, що Джорджія – це Азія. Михайло Саакашвілі завжди вважав свою країну складовою Європи. Насправді, вона розташована на стику двох материків, такий собі невеличкий острівець християнства посередині мусульманських країн. Грузія містить в собі 12 адміністративних одиниць, з котрих 10 регіонів та 2 автономні області – Абхазія та Аджарія. Хоча усім відомо про ситуацію з Абхазією, над частиною території якої встановила контроль Росія.

Місцеве населення полюбляє розповідати одну легенду: «Коли Бог ділив Землю між народами, грузини запізнилися, затримавшись на традиційному святкуванні. Тож на момент, коли вони з’явилися, весь світ вже був поділений. Коли Господь запитав, за що вони пили, грузини відповіли: «За тебе, Боже, за себе, за мир».

Всевишньому сподобалась їхня відповідь. І сказав Господь, що, хоча вже землі всі роздав, зберіг він невеликий шматочок для себе і тепер віддає його грузинам. Земля ця, за словами Всевишнього, незрівнянна ні з чим, і на віки-вічні люди будуть захоплюватися нею».

Нехай усі кажуть, що це лише легенда, але Грузія дійсно унікальна, самобутня та екзотична.

Лише цілющих водних джерел тут налічується понад 2400. Земельні ресурси також відмінні, адже виростити можливо велику кількість овочевих, фруктових, зернових культур, особливо високих показників досягають у західній частині. Незліченна кількість ківі, цитрусових, фейхоа, хурми, ліщини, грецьких горіхів, найкращі в світі помідори. Тому країна не потребує імпорту фруктів та овочів.

Чому Грузію вважають батьківщиною винограду та виноробства? Саме тому, що з усіх існуючих сортів винограду, котрих налічують понад 2000, в Джорджії росте 500. Можна погодитися, що для однієї країни така кількість є величезним показником.

Кахетія – один з районів Грузії, де росте значна частина сортів винограду. Регіон далеко не бідний, адже кожен господар займається виноробством – такі традиції вже котру кількість віків передаються у спадок. Нам випала нагода побувати у невеликому будинку кахетинського винороба, скуштувати їхні традиційні страви та продегустувати домашні різносортові вина й чачу – місцевий міцний напій, що настоюється на виноградній макусі та переганяється як український самогон.

Щодо традиційних страв: грузинська кухня максимально солена та гостра. Туристам з України, як приклад, нелегко пристосуватись до такого раціону.

Баранина, телятина та свинина – ходове м’ясо, з якого готують відомі кебаб та шашлик.

Якщо говорити про місцевий хліб, то лаваш займає останній щабель. Найсмачніший – хачапурі, різноманітність якого залежить від регіону Грузії. Побувавши в цій прекрасній країні, неможливо не скуштувати хінкалі – великі грузинські пельмені, які нагадують за формою мішечки. І якщо вам випала нагода скуштувати традиційний суп харчо, одразу налаштовуйтесь на дуже гостру страву.

Про грузинські традиції можна говорити багато: найголовніше правило застілля – довгі красномовні тости, що розпочинаються з прославлення Бога. Далі піднімається келих за мир, країну, сім’ю та батьків, а потім вже йдеться про привід, чому їх об’єднав цей стіл.

Перебуваючи у Кахетії, ми не могли пропустити нагоду відвідати у м. Сигнагі монастир Бодбе, що несе в собі історію з шостого століття, де знаходиться могила Святої Ніно, саме тієї жінки, яку високо шанує корінне населення, адже вона принесла християнство у Грузію. Бодбе – жіночий монастир, розташований на вершині гори. На території, в самому центрі,знаходиться величний храм Святого Георгія, у правій частині вівтаря якого і розміщена могила Святої Ніно. Тут є також цілюще джерело, назване на честь цієї високошанованої жінки.

Оскільки наша подорож до Грузії відбулася у рамках освітньої програми підвищення кваліфікації державних службовців у сфері євроінтеграції та державного управління, організованої Національною академією державного управління при Президентові України, ми відвідали Кавказький університет, де обговорювали важливі питання стосовно організації та принципу роботи Школи державного управління Грузії.

Наступний пункт призначення – невеличке місто Мцхета. Аскетичний монастир, що отримав назву Джварі, розташований на одній з вершин величних грузинських гір. З нього відкриваються незабутні краєвиди на одне з чудес світу – злиття рік Кури та Арагві. Біля підніжжя гори одразу видні храм Цветіцховелі, котрий вважається найбільшою старовинною пам’яткою, та монастир Самтавро, що знаходяться в самому центрі маленького стародавнього міста. Нав-проти розмістилася мініатюрна картинна галерея, де нас люб’язно зустрів місцевий художник. Довідав-шись, що ми зі столиці України, одразу ж показав нам скульптуру дівчини-українки, котру виготовила його дружина на знак солідарності у зв’язку з подіями на Майдані 2 роки тому. Це наочний приклад того, як мешканці Грузії ставляться до українського населення та переживають разом з нами нелегкі часи.

Наступного дня ми вирушили до міста Горі, де родять найсмачніші яблука Грузії. Також тут знаходиться музей Й. Сталіна. Не гаючи часу, переїхали до курорту Боржомі – маленького містечка, що складається з декількох провулків, довкола оточене горами і розраховане лише на туристів.

Місто зустрічає гостей гірською рікою, водоспадом і, звичайно, джерелами Боржомі: теплим, воду з якого вживають перед їжею, та холодним – вже після куш-тування національних страв.

Оскільки містечко розташоване біля підніжжя, до однієї з гір, що оточує його, прокладено канатний шлях, котрий веде на колесо огляду, з якого можна побачити красу природи цієї чудової частини Грузії.

Далі було місто Кутаїсі. Перше, що впало в око, – пішохідний Білий міст, через який можна перебратися через гірську річку Ріоні. Вже сама назва говорить про те, що з моменту зведення (а минуло вже два століття) його фарбують виключно у білий колір. Посеред центральної площі розміщений фонтан Стародавньої колхідської цивілізації.

Невеличке містечко сповнене старовинними архітектурними спорудами та постаментами, зведеними на честь видатних діячів мистецтва, меценатів та інших відомих осіб. У центрі розташований театр опери і балету імені Мелітона Баланчивадзе, на сцені якого усі таланти Грузії дарують частинку себе кожному глядачу.

Від Кутаїсі проїхали рівно 15 хвилин і зупинились у Сатаплійському державному заповіднику.

Відвідали карстову печеру, що простяглася до двох кілометрів, насичену вологою. Тут навіть деінде на стелі можна побачити невеличку рослинність, зачаровуєшся красою сталактитів та сталагмітів. Споглядаючи ці витвори природи, неможливо збагнути, як саме виникла така краса, що набула неповторних форм та існує з часів динозаврів.

Залишаючи Кутаїсі, зупинилися біля приміщення Парламенту Грузії, що постав перед нами у вигляді шатра – склянної сучасної споруди досить цікавої форми. Помітивши мітингуючого з грузинською символікою поблизу центрального входу, поцікавилися, що привело сюди та чи буде результат після його протестних дій? На що він рішуче відповів: «Так!», виклавши нам певні деталі з особистого життя.

Отже, Грузія і справді показує себе як демократичну країну. Проїжджаючи невелике курортне містечко під назвою Кобулеті, автобус зупинився поряд з пляжною зоною, вкритою магнієвим піском темно-сірого кольору, адже у своєму складі містить магнетит та здатен лікувати хвороби з ускладненнями.

Останні три дні ми провели в місті на березі Чорного моря, оточеному з протилежного боку горами – Батумі.

Хоча місто є центром автономної республіки Аджарії, традиції залишаються незмінними: місцеве населення так само радо та люб’язно зустрічає гостей і дотримується християнських канонів. Хіба що кухня може відрізнятися незначною своєрідністю.

Порівнювати Тбілісі з Батумі немає сенсу, адже столиця дотримується античних зразків, а місто на березі моря зустрічає туристів незвичними сучасними спорудами, котрі вдень захоплюють своїми різнобарвними кольорами та оригінальними конструкціями, а вже в час, коли у морі тоне сонце, кожна будівля починає дивувати власним світловим шоу. Саме за часів правління Саакашвілі була зведена велика кількість мережевих готелів, зокрема таких, як Sheraton, Radisson, Hilton та інших багатоповерхових будівель для офісних приміщень, апартаментів, чи готелів. Тут збудована найбільша в Європі набережна, котра простягається на 10 кілометрів. Крокуючи нею від морського порту, можна дійти до аеропорту Батумі.

Дивовижні «танцюючі фонтани», котрі рухаються під світові музичні шедеври, освітлені різнокольоровим сяйвом, щовечора ваблять сотні людей довкола.

Усі місцеві заклади та ресторани виконані за європейськими стандартами, де переважає національна кухня, але можна знайти страви і на будь-який смак. Батумі не припиняє дивувати оригінальними спорудами, адже вміщує в собі РАГС на воді, дельфінарій, колесо огляду та чимало затишних паркових зон, де ростуть пальми, сосни, бананові дерева, бамбук, липи та ніжні троянди.

Грузія – неповторний край, який сповнений усіма можливими дивами природи, що не залишать байдужою жодну людину. Так і хочеться повернутися до неї ще багато разів, обстежити незвідані нами місця, поринути у національну культуру та просто відпочити на дивовижних сонячних пляжах узбережжя Чорного моря.

Анастасія ДУЧЕНКО