ПЕРШИЙ, СТВОРЕНИЙ РУКАМИ МАЙСТРА
Є у столиці України мальовничий куточок на Андріївському узвозі, трохи нижче церкви з такою ж назвою, де знаходиться старий будинок, заповнений картинами і скульптурами. Тут розмістився музей-майстерня великого українського скульптора і кінорежисера Івана Кавалерідзе. А започаткував цю справу творець і беззмінний директор музею, на жаль, уже покійний Ростислав Синько, який також володів обома цими професіями. За життя він зарекомендував себе відомим режисером телефільмів (поставив понад п’ятдесят документальних, музичних, художніх стрічок).
А ще був професійним художником, скульптором, невпинним пропагандистом вітчизняного мистецтва. Це завдяки старанням Ростислава Олександровича з’явилися в Києві та були поновленими пам’ятник княгині Ользі і статуя князя Ярослава Мудрого біля Золотих воріт. Автор обох робіт – Іван Кавалерідзе.
21 червня 2002 року біля будинку-музею з’явилася монументальна бетонна скульптура першого в Україні пам’ятника Тарасу Шевченку, створеного талановитими руками неперевершеного майстра.
Про історію цієї споруди і те, як вона опинилася в затишному куточку столиці України, редакції нашого часопису повідав голова Всеукраїнського благодійного фонду імені Петра Калнишевського, голова Сумського земляцтва у Києві Іван РІШНЯК:
– Монументальний пам’ятник Тарасу Шевченку з бетону, – згадує Іван Миколайович, – був встановлений 27 жовтня 1918 року у Ромнах Сумської області. Його автор – Іван Петрович Кавалерідзе, який народився у Новопетрівці, що поблизу цього містечка. То був узагалі перший пам’ятник Великому Кобзарю, виготовлений руками Івана Петровича. Монументальна споруда вистояла у горнилі громадянської війни, пізніше – Другої світової, довгих 62 роки піддавалася природним впливам злив, снігопадів, вітрів. Зрештою, від цього будівельний матеріал почав руйнуватися. У 1980 році пам’ятник Тарасу Шевченку потріскався, набрав непривабливого вигляду.
Відтак – його демонтували, а на звільненому п’єдесталі вирішили поставити фігуру якоїсь іншої історичної особистості.
На щастя, відомі поети з Сумщини Дмитро Білоус та Олекса Ющенко стали на захист Кобзаря, звернулися у різні інстанції і таки домоглися свого: на місці пошкодженої споруди встановили відновлену копію, відлиту у бронзі.
А бетонний пам’ятник, створений великим Іваном Кавалерідзе, знайшов притулок на території місцевого краєзнавчого музею: за хлівами та господарськими спорудами, де був закиданий сміттям, гіллям і різним непотребом.
Років через п’ятнадцять по тому я працював у Ромнах головою райвиконкому. Саме тоді активно зай-нявся спорудженням пам’ятника нашому уславленому земляку, відомому політику й державотворцю Петру Калнишевському.
Сталося так, що доля звела мене з Ростиславом Синьком, який саме створив музей-майстерню Івана Кавалерідзе на Андріївському узвозі. Митець активно включився в роботу з відтворення в бронзі постаті останнього кошового отамана Запорозької Січі.
Під час спілкувань з Ростиславом Олександровичем довідався, що він займається пошуком пам’ятників і монументів, виготовлених Іваном Кавалерідзе. Доречно зазначити, що окремі з них за часів радянської влади були віднесені до категорії заборонених або не затребуваних. Наприклад, той же пам’ятник княгині Ольги не викликав інтересу у тодішніх можновладців.
Дещо пізніше збирач документів і речей про історію та життя Івана Кавалерідзе, продовжувач його справи Ростислав Синько попросив мене при зустрічі зробити йому на 70-річчя з дня народження особливий подарунок – відшукати пошкоджений пам’ятник роботи видатного скульптора, що був демонтований у Ромнах, і доставити його на Андріївський узвіз.
На той час я уже був народним депутатом України. Отож зв’язався зі старими знайомими, довідався де знаходиться монумент, домовився про його перевезення до столиці.
Цю «операцію» здійснили 21 червня 2002 року з дотриманням усіх вимог конспірації. Вночі пам’ятник за допомогою автокрана повантажили в кузов автомобіля, привезли до столиці і встановили на заздалегідь приготовленому постаменті, після чого його відреставрували.
Так завдяки моїм землякам (окремим водіям та співробітникам міліції) перший пам’ятник Тарасу Шевченку, створений Іваном Кавалерідзе в далекому 1918 році, отримав друге життя. Нині монумент, якому незабаром виповниться сто літ, може побачити кожен бажаючий, завітавши у цей чудовий куточок Подолу.
Звісно, споруда потребує догляду, тому щороку ми її оновлюємо, будемо реставровувати і в майбутньому, адже це – історична цінність, духовне багатство нашого народу, культури, головний фундамент розвитку держави.
Тож нехай пам’ятник служить прикладом для нинішніх і прийдешніх поколінь, надихає, пробуджує любов до рідної землі, почуття гордості за нашу Україну та її героїчних і славних синів.
Роксолана КРАВЧУК
