ЧЕРЕЗ ТЕРНИ ДО СВОБОДИ
Нещодавно Латвія відзначила свій 96-й день народження, у зв’язку з чим у країні відбулася низка масових заходів. Велика святкова програма включала в себе Богослужіння в Домському соборі, покладання квітів до Пам’ятника Свободи, військовий парад, концерт у Національному театрі, традиційний салют…
96 років тому, увечері 18 листопада, батьки-засновники Латвії зібралися в будівлі Національного театру і проголосили, що суверенна влада перейшла в руки народної ради, яка була тимчасовим керівним органом. І хоча відлік своєї незалежності Латвія веде з 18 листопада 1918 року, коли в Ризі був проголошений «Акт про незалежність», до справжнього набуття свободи в 1920 році передували два важких роки визвольних воєн.
23 серпня 1939 року – Третій Рейх і Радянський Союз підписали «Договір про ненапад» ( «Пакт Молотова-Ріббентропа»), до якого додавався таємний додатковий протокол про розподіл країн Східної Європи на сфери німецьких і радянських інтересів (Латвія потрапила в сферу впливу СРСР).
16 червня радянський комісар закордонних справ В.Молотов зачитав послу Латвії Ф.Коциньшу ультиматум уряду СРСР, в якому зажадав відставки уряду Латвії та згоду на введення необмеженого контингенту радянських збройних сил у Латвію, доповнивши його, що якщо до 23.00 не буде отримано відповідь від уряду Латвії, радянські війська увійдуть на територію Латвії і придушать будь-який опір. Уряд К. Улманиса ввечері вирішив прийняти ультиматум і піти у відставку, оскільки вважав, що це викличе кровопролиття, але не врятує державу.
Наступного дня бійці Червоної армії зайняли Латвію. 14-15 липня 1940 року в країні відбулися вибори в Народний Сейм. Причому, на них дозволили тільки один список кандидатів – «Блоку трудового народу». Інші альтернативні списки відхилили.
Офіційно було повідомлено, що за згаданий список подано 97,5 відсотка голосів виборців.
21 липня 1940 року Сейм проголосив Латвію Радянською республікою, а 5 серпня того ж року Верховна Рада СРСР прийняла її до складу Радянського Союзу. П
ісля цього півстоліття прибалтійська республіка перебувала у складі СРСР. Свободолюбивий народ відразу ж відчув на собі «блага радянського раю».
Уже 1941 року в республіці, як, до речі, і в Україні, прокотилася хвиля репресій – розстріли та висилка в Сибір і Казахстан колишніх держслужбовців, членів політичних партій і громадських організацій незалежної Латвії, поліцейських і військових чинів, селян («куркулів») – тих, кого комуністи вважали «небезпечними» для своєї влади.
Згідно з документами Державного архіву Латвії 14 червня 1941 року за межі Латвії було депортовано 15424 людини, з них – 5263 заарештовано. З арештованих розстріляли 700, померла в ув’язненні 3441 особа. З-поміж інших депортованих в місцях спецпоселення померло 1900 осіб.
22 червня 1941 року нацистська Німеччини напала на СРСР, а вже до середини липня вся територія Латвії була окупована вермахтом.
13 жовтня 1944 року частини Червоної армії знову вступили у Ригу.
Принагідно варто зазначити, що упродовж 1940-1956 роки в Латвії був поширений рух національних партизанів (так звані «лісові брати», що сповідували ті ж принципи, що й вояки УПА на теренах Західної України).
У 1949 році латиші потрапили під другу хвилю репресій, у ході якої було депортовано майже 50 тисяч патріотів.
І тільки у вересні 1991 року латвійський народ знову виборов свободу, волю і северенітет. Незалежність Латвії спершу визнав СРСР, а 17 вересня 1991 року Латвійська Республіка стала членом ООН.
10 лютого 1995 року державу прийнято до Ради Європи, а через чотири роки – до Всесвітньої торговельної організації.
У лютому 2004 року 19 країн-членів НАТО ратифікували протоколи про вступ Латвії в Північноатлантичний альянс, а через три місяці країна стала повноправним членом ЄС. 21 грудня 2007 року Латвія увійшла до складу, а з 30 березня 2008 року повністю застосовує правила Шенгенської зони. З 1 січня 2014 року країна стала 18-м членом Єврозони.
Відповідаючи на запитання: чим особлива дата 96 років незалежності у світі нової геополітичної обстановки, члени парламенту, політики і пересічні громадяни Латвії зауважували, що у цей відповідальний час існування держави залежить насамперед від них самих, від їхньої згуртованості, відповідальності кожного за долю народу, його майбутнє.
На їхню думку, треба разом іти вперед, постійно пам’ятати: ніхто не дасть гарантії, що існування держави буде вічним, якщо люди будуть байдужими. Від сьогоднішніх дій залежить, чи буде те, що мають латиші сьогодні, у їхніх дітей.
Схожу позицію висловила і спікер Сейму Інара Мурнієце на урочистому засіданні на честь дня незалежності, заявивши, що держава може існувати так довго, як цього бажає народ.
Є тверде переконання, що прибалтійська держава з майже двомільйонним населенням надалі вже ніколи не зверне з обраного шляху, успішно вирішуватиме питання соціального й економічного розвитку, утверджуючи в суспільстві загальноєвропейські цінності.
Микола ПРИБЕРЕЖНИЙ (за матеріалами інтернет-видань)
