В ЙОГО СЕРЦІ – УКРАЇНА

Мабуть, мешканці Білки, що в Коростенському районі Житомирської області, і не пригадають, коли місцевий Будинок культури був так заповнений людьми, як 1 листопада 2014 року.

Того дня сотні односельців зібралися тут, щоб ушанувати свого великого земляка – Героя України, банкіра, економіста зі світовим ім’ям, професора, поета-пісняра Володимира Матвієнка, якому виповнилося 77 років.

Голос рідної колиски та землі-матінки освятив життя Володимира Матвієнка, надихнувши стати не тільки істинним державотворцем, а й благодійником, меценатом рідного села Білки. Він зробив, робить і робитиме все можливе для того, щоб його мала батьківщина розвивалася і квітла.

Сьогодні село Білка – гарний, сучасний населений пункт, інфраструктура якого розвивалася та модернізувалася завдяки Володимиру Павловичу. Так, за його сприяння в селі побудовано сучасну «Школу Володимира Матвієнка», оснащену новітнім обладнанням, кафе, сім житлових будинків для молодих сімей, водогін, молодіжний танцювальний майданчик, капітально відремонтовано восьмиквартирний житловий будинок для спеціалістів, реконструйовано Будинок культури та медико-оздоровчий центр, впорядковано центр села, на належному рівні підтримується стан доріг.

А могло бути інакше... В Україні щороку зникають десятки сіл. Причин годі довго шукати: немає роботи, закрилася школа, зник медпункт… Віддалене на десятки кілометрів від районного центру Коростеня й оточене лісами село Білка, чекала б така ж доля.

Але білківчанам пощастило, бо мають захисника, добродійника, мецената Володимира Матвієнка.

Тому вся сільська громада сердечно вдячна Володимиру Павловичу за те, що не відцурався, злетівши так високо з рідного гнізда, а всіляко підтримує і сприяє розвитку рідного села.

На його честь центральній площі села присвоєно назву «Майдан Володимира Матвієнка» та відкрито пам’ятну стелу.

За давнім українським звичаєм імениннику від вдячних земляків діт-ки в національних одностроях піднесли на вишитому рушнику запашний коровай – символ миру й достатку. Приймаючи цей дарунок від найменших учасників святкового дійства, Володимир Павлович відразу ж передав його своєму молодому другу Денису Горлачу (хлопець народився у 1987 році у Дарницькому районі столиці, навчався у гімназії «Діалог», закінчив національний університет культури, отримавши спеціальність менеджер зв’язків з громадськістю. Тривалий час працював поруч з Володимиром Матвієнком, нині перебуває у складі 12 батальйону територіальної оборони, приїхав на свято із зони АТО, щоб привітати свого вчителя й наставника), з проханням розділити паляницю на передовій зі своїми бойовими побратимами. Окрім того, Володимир Матвієнко передав йому конверт з черговою матеріальною допомогою на потреби батальйону.

Ця зустріч стала своєрідним творчим звітом Володимира Павловича перед односельцями, адже зі сцени у виконанні юних солістів звучали задушевні пісні, написані на його слова.

Дружними оплесками присутні нагородили виступи солістів студії «Солов’їна Україна» (художній керівник – Роман Іваненко) Інесси Бурдейної, Діани Желяскової, Євгенії Ботяк, лауреатів міжнародних та всеукраїнських фестивалів Аміни Аль Азаві, Даляль Аль Азаві, Софії Білякової, Анастасії Синенко, Лізи Магдалюк, Рустама Галєєва, Кирила Свити, які майстерно виконали твори іменинника, покладені на музику композитора Леоніда Попернацького.

А далі іменинника вітали присутні у залі – друзі дитинства, родичі, поважні гості з Києва, Житомира, Коростеня, навколишніх сіл.

Зокрема, звертаючись до іменинника, боєць АТО Денис Горлач побажав йому міцного здоров’я, мирного неба, довголіття, нових пісень, подякував за прищеплені почуття патріотизму й любові до рідної землі, вручив державний прапор України, на якому розписалися бойові побратими, котрі нині перебувають на передовій АТО.

А мешканець села Василь Голубчик адресував імениннику розчулені й щирі поетичні рядки:

Земле моя, поліський древній краю,

Де я знайду іще таку красу?

Де простір лук і слід віків я відшукаю,

І неповторну вранішню красу?

Земле моя, ти щедра врожаями,

А найбагатша все-таки людьми –

Вони тебе трудом своїм квітчають,

Хоробро боронили в час війни.

Є серед них і щедрі хлібороби,

І мудрі, дуже скромні вчителі,

І лікарі відомі Україні,

І мулярі, і, звісно ж, теслярі.

Вклонитись хочу їм усім доземно,

Підходячи і зблизька, і здаля.

Але найбільший мій уклін – душевний,

Ти народила нам поета-пісняра.

Його ім’я відоме в Україні,

Його ім’я уся Європа уже зна.

Та що Європа, коли в чистім небокраї

Вмить спалахнула ще одна зоря.

Зоря, що носить ймення – Матвієнко,

Зоря, що всіма барвами горить.

І світло всім з небес на рідну землю,

На українську землю нам летить.

Не лише світло, це додому лине,

Окрім усього, також і тепло.

То сиплеться з небес на рідну землю

І падає душі його зерно.

Воно для діток в ріднім селі Білка

В прекрасний храм науки проросло.

Я стверджувати можу щохвилини,

Я повторятись ладен кожну мить:

Так, є така людська душа в країні,

Що задля людства палає і горить.

Після цього слово взяв Володимир Матвієнко. Славний син коростенської землі мало говорив про себе. Зміст його виступу тісно переплітався з долею України-матері.

– Ми живемо в дуже тяжкий час, – сказав Володимир Павлович. – Нині, мабуть, не всі ще розуміють й усвідомлюють наскільки він страшний і небезпечний для України. Проти нас розпочала агресію Росія. Це по суті – початок Третьої світової війни.

Я бачив Другу світову війну. Тоді мені було п’ять років. Але досі зримо стоять перед очима страхіття фашистського окупаційного періоду, що врізалися в дитячу пам’ять на все життя.

Що твориться сьогодні на сході України? Це – точна копія гітлерівського плану із захоплення сусідніх територій.

Згадаймо: спочатку був Крим. Тепер центр протистояння змістився на схід, де розпалюється вогнище найстрашнішої війни.

Сталінградська битва не така страшна, як нинішні бойові дії в Донбасі. Бо зараз застосовуються зенітно-ракетні комплекси «Гради», «Буки» та інше озброєння, що в десятки разів перевищують силу тодішніх «Катюш».

Для усіх стало уже очевидним, що кремлівська верхівка розробила плани підкорення світу. Саме тому грубо порушує й ігнорує усі міжнародні угоди, попираючи права суверенних держав. Путін не зупиниться ні перед чим – це для нього плацдарм захоплення Європи. Зупинити його можна тільки силою. Бо, окрім неї, він нічого не поважає. Водночас, Путін, його політика, загрожують усьому людству.

За словами Володимира Матвієнка, дуже прикро, що така неприкрита агресія з боку Росії знаходить підтримку всередині нашої країни з боку окремих політиків, які навіть не приховують своїх поглядів. Поведінку недругів свого народу важко зрозуміти. Прикро й те, що загарбницькі амбіції Путіна отримують «благословення» доморощених українців, які нині знаходяться в політичній орбіті Росії. Згадаймо: спікер Ради Федерації Валентина Матвієнко, а також більше десятка членів цього представницького органу, які родом з України, свого часу фактично дали дозвіл на введення російських військ в Україну, тобто на землю, з якої вони пішли у широкий світ.

А чого вартують цинічні заяви Володимира Жириновського, який також народився в Україні? Чи ж нормально це, що окремі громадяни України, підбурювані російськими загарбниками, оголосили війну рідному народові, вбивають своїх сусідів, родичів, знайомих?

Справжні брати так не чинять. І взагалі, якщо звернутися до історії, з часів Київської Русі росіяни, хоча й називають себе слов’янами, ніколи не були нам братами.

– Після останніх подій, сподіваюся, – продов-жив Володимир Павлович, – люди переглянуть своє ставлення до храмів Московського патріархату, де під час проповідей возвеличують найвище російське керівництво.

Окрім того, антинародна політика Путіна принижує інші нації. Він уже почав робити закиди щодо казахів. Хто на черзі?

Далі іменинник змістив акцент виступу на особисте, розповів про своє дитинство, згадав батьків, які важко працювали біля землі, шкільні роки, предмети, що більше подобалися.

Характеризуючи сучасну ситуацію в країні, з болем відзначив, що час уже навести лад в Україні. Прикро, що всілякі зрадники багато років обкрадали збройні сили, знекровили нашу армію. З цієї ж причини занепадає село. Державу на різних рівнях обкрадають. І дивує, що влада не бореться з цими ганебними явищами. Цей зрозуміло, адже за останні роки сюди пробралися розбійники з великої дороги, злодії, казнокради. Це не має продовжуватися.

Про це, зокрема, він влучно висловився у своєму вірші «Яничарство»:

Мене питають, навіть часто:

Що найстрашніше для країни?

Відповідаю: – Яничарство,

Що десь приховане в людині.

Та яничари – то не людство,

А зрада, підлість і падлюдство.

І найстрашніше для держави

Його підступне, люте жало.

Яке, на жаль, повсюди нині

Стрічаєш в рідній Україні.

– А тому, – наголосив він, – треба насамперед поважати себе, наполегливо йти до здійснення наміченої мети, бути патріотом, любити народ, шанувати борців за свободу, пам’ятати уроки

Майдану, працювати творчо, з наснагою в ім’я людей, рідної Батьківщини.

«Кожен має істину збагнути –

Разом шлях верстати до мети.

Тільки патріотом мусиш бути,

Землю, як зіницю, берегти...

За щастя народу, за світлую долю

Кріпи патріотів ряди.

За чистеє небо, за хлібнеє поле

Боротися будем завжди.

(В. Матвієнко «Марш патріотів України»)

На закінчення цього справжнього свята українського слова, української пісні присутні заспівали на честь Володимира Матвієнка – щирого патріота, у серці якого завжди рідна ненька-Україна, «Многії літа».

Тож, як з непереборним оптимізмом заявляє поет:

Буде жити Україна,

Доки живі люди.

Не зламають її волі

Чужинські заблуди!

Микола ПРИЗ,

Микола СЕРГІЙЧУК