А СЕРЦЕМ ТАМ, НА ПОЛІ БОЮ

Тема АТО нині в усіх на слуху. Саме з останніх повідомлень зі Сходу розпочинаються випуски новин на радіо і телебаченні. Про воїнів, які, попри непрості погодні умови та складну ситуацію в районі протистояння, демонструють справжню бійцівську витримку та героїзм, розповідають численні публікації в газетах і журналах.

Ми теж вирішили прилучитися до цього своєрідного фронтового літопису, зустрівшись і поспілкувавшись з безпосередніми учасниками подій на Донбасі. Зміст наших розмов пропонуємо вашій увазі шановні читачі.

Микола БОРИСЕНКО:

«ВАРИМО БОРЩ ПІД ОБСТРІЛАМИ»

З одним із героїв нашої розповіді Миколою Борисенком зустрілися в його рідному Вишгороді. Чоловік щойно повернувся з лікарні, де одужував після контузії і поранення. Скромний, скупий на слова, він неохоче повідав про нелегкі будні у зоні АТО.

Зізнався, що працює столяром у житлово-комунальному господарстві міста. З 6 липня до останнього часу був у небезпечній зоні в складі 11 батальйону територіальної оборони «Київська Русь». Нещодавно відбулася ротація. Тож підрозділ нині перебуває на передислокації в одній з військових частин. Цей період бойові побратими використовують по-різному: одні заліковують рани, інші – у відпустці.

– За час протистояння, розповідає старшина Борисенко, – нам довелося побувати у різних місцях: на Карачуні, у Дебальцеві, Чорнухіні, Фашівці. Якраз біля останнього населеного пункта позицію батальйону бойовики накрили ударами з «Градів». Внаслідок цього отримав контузію. Ще й досі відчуваю «шум у голові».

Поруч з нами знаходився 25-й батальйон, який там залишився утримувати рубежі. Наші сусіди очікують на ротацію приблизно через три-чотири тижні.

У батальйоні Микола – начальник їдальні. Відповідає за триразове харчування бійців. Це не така проста справа, як здається, адже часто доводиться готувати страви під обстрілами. Разом працює ще п’ять осіб (серед них – земляки з Вишгорода, Лютежа, інших населених пунктів).

– Обіди готуємо, попри обстріли, – каже Микола. – Буває, тільки-но розпалимо польову кухню, заправимо казани компонентами для приготування, скажімо, борщу, як починається артилерійський чи мінометний обстріл. За таких умов, незважаючи ні на що, продовжуємо стежити за процесом варіння страви. Інша справа, коли б’ють «Гради». Тоді усе навколо горить. Ще страшніше, як застосовують «Смерчі». Одне спасіння – якнайшвидше заритися у землю.

Хочу зазначити, як і інші, залучаємося до виконання бойових завдань. Вдень, як правило, готуємо страви, а увечері заступаємо в наряди, несемо чергування, воюємо.

– Що можете сказати про побутові умови бійців?

– Знаєте, на передовій, як на війні. Тут не доводиться мріяти про якісь зручності. Жили у наметах, землянках, пристосованих приміщеннях – де приходилося. Через відсутність елементарної «пічки-буржуйки» зігрівалися додатковими ковдрами, бушлатами тощо.

– А як із забезпеченням харчів?

– З цим, слава Богу, було все в порядку. Регулярно держава забезпечувала добовими пайками, оперативно завозили хліб, городину. Маємо термобудку для продуктів.

Щоправда, бувало, інколи бракувало води. Тоді відповідні служби вирішували це питання, домовляючись з місцевим населенням.

– До речі, що можете сказати про ставлення до бійців з боку мешканців населених пунктів?

– Спершу місцеві люди приймають нас насторожено. Очевидно, їх настрахали «бандерівцями». Згодом негатив зникає: вони бачать, що ми – їхні захисники. До того ж ділимося з людьми наявними харчами.

Коли ж передислоковуємося в інше місце, люди просять нас залишатися.

– Чи часто відвідують вас волонтери?

– Так, і ми дуже вдячні людям за постійну підтримку й допомогу. Скажімо, якось гендиректор Інституту серця МОЗУ, член-кореспондент Академії медичних наук, киянин Борис Тодуров надіслав нам цілу фуру води з «Оболоні», забезпечив одягом, одноразовим посудом. Пізніше телефонував, цікавився, що саме треба ще надіслати.

Багато товарів (вода, печиво, цукерки, консерви, чай, кава, тушкованка тощо) в розпорядження підрозділів територіальної оборони «Київська Русь» привозять волонтери з Білої Церкви, Тетієва, Броварів, Борисполя, Іванкова, Ірпеня, Сквири, Фастова і особливо Вишгорода. Часто навідувалися з потрібними речами депутат Володимир Лисогор, представник самооборони Андрій Ганапольський, Ірина Шугайло з благодійного фонду «Заради спасіння майбутнього». Та особливо зворушили до сліз листи, малюнки і солодкі гостинці від школярів, зокрема з гімназії «Інтелект», вихованців дитячих садочків.

Тому велику подяку переказують хлопці дітям, які надсилають листи та малюнки. Це справжня цінність для кожного бійця!

Недавно мені передали з дитсадка «Сонечко» маленьке сонечко, виготовлене з паперу дітьми під керівництвом їхніх вихователів. Цей дарунок обов’язково візьму з собою в дорогу і повезу його хлопцям у батальйон, щоб він нагадував їм про тих, кого ми захищаємо від агресора.

Денис ГОРЛАЧ:

«БОРЕМОСЯ ЗА ПЕРЕМОГУ!»

З Денисом ми поспілкувалися напередодні його від’їзду на передову до Дебальцево. Він зауважив, що чим ближче до смерті, тим чистіші люди, а тому запевнив, що ніхто не зламає бойового духу нинішнього покоління наших воїнів. На його тверде переконання, Україна обов’язково переможе, буде вільною й незалежною державою. Зрештою, саме тому вони борються із загарбниками на Сході.

А ще він передав від хлопців величезну подяку всім небайдужим людям, які віддають усе на потреби воїнів.

– Для бійців факт того, що про них пам’ятають і дбають, часто віддаючи останнє, навіть важливіше, ніж самі передачі. – сказав Денис. – Бо так приємно відчувати про себе турботу у непростих умовах воєнного часу. Усе це додає сил, енергії, зігріває в холодних окопах і бліндажах, кличе на праведний бій з тим, щоб якомога швидше звільнити рідну землю від ворога, щоб, нарешті, на нашій багатостраждальній землі запанували мир і спокій.

Україна – понад усе!