СВЯТА ДО МУЗИКИ ЛЮБОВ
Тривають зйомки фільму про «Олександрію», незрівнянної краси дендрологічний парк, що в Білій Церкві.
Питання музики для фільму та саунтреку, зникло, коли почув і побачив виступ на території парку в «Колонаді» творчого колективу «Родина» у складі Олени, Костянтина та юного обдарування Юлії Поліщуків. Професіоналізм, щирість виконання, особливий ліризм – повністю співпадає із моїм режисерським творчим задумом. Спонтанно виникло бажання не лише запросити до зйомки у фільмі, але і написати статтю в журналі «Гетьман», щоб розповісти про цих чудових музикантів більш детально.
Костянтин ПОЛІЩУК:
– Народився я у Білій Церкві в 1966 році. Свого часу закінчив Білоцерківську музичну школу №1 (клас балалайки), потім навчався у Київському музичному училищі імені Глієра. Користуючись нагодою, хочу висловити щиру вдячність за науку своїм наставникам Ігорю Оленєву та Анатолію Рябініну, які доклали чимало зусиль, старання й уміння, щоб прищепити мені, зокрема, любов до музики – цього неповторного світу мистецтва.
Після закінчення училища служив в армії у залізничних військах. Довелося супроводжувати військові транспорти по всьому Радянському Союзу. Отже, географію знаю не тільки по підручнику та мапі.
За час служби два роки не тримав інструмента в руках. Тому, коли звільнився в запас, мрія про консерваторію відійшла на задній план.
Повернувшись додому, став працювати в Будинку культури будівельників, входив до складу ансамблю «Оріон». Згодом там же познайомився зі своєю майбутньою дружиною Оленою, яка прийшла якось на репетицію.
Ми грали спершу рок, потім сподобалося, як співає Олена, і вирішили розвивати фольклорний жанр пісню-романс. Стали працювати дуетом, запрошуючи на допомогу скрипаля. Виконували українські романси власного оранжирування. Коли ж підросла донька, народилося тріо «Родина». До речі, маю я дві спеціальності – педагог по класу балалайки і диригент оркестру народних інструментів. Попри досвід, завжди прислухаюся до пропозицій, зауважень і порад доньки, поважаю її думку, бо іноді вона підмічає такі нюанси, про які сам і не подумав би.
Варто зазначити, що відтоді працювати стало легше, бо сімейна справа – спільна справа. Раніше, скажімо, провести репетицію було складно, оскільки наш партнер не завжди міг вишукати час для цього. Зараз же ми всі разом, чудово розуміємо один одного, можемо влаштувати репетиції будь-коли, виступаємо з концертами на сцені.
Наприклад, великий успіх супроводжував нас в органному залі на вечорі української пісні-романсу, де виступили з програмою «Вітер з України».
Якщо говорити про репертуар нашого тріо, то він досить насичений різноманітними творами – кавер версії світових хітів, джаз-рок, останнім часом вводимо так звані джазові акорди, намагаючись вкрапити їх у свою творчість.
Оцінюючи сучасну музику я з розумінням відношусь до різних жанрів, але вважаю, що справжня елітна музика не може бути дуже популярною. Як на мене вона має 3-7 відсотків прихильників. Ми, зокрема, часто їздимо в Київ, відвідуємо оперу, філармонію, щоб послухати симфонічну, камерну музику, що дуже підживлює нас творчою енергетикою, додає наснаги, сприяє творчому розвитку. Особливо подобаються академічні твори. Саме тому тяжіємо до академічної музики.
Дендрологічний парк «Олександрія» став нашим своєрідним робочим місцем. Ми вже маємо тут своїх слухачів, які спеціально приходять сюди послухати музичні твори у нашому виконанні.
Олена ПОЛІЩУК:
– Музика не тільки стан душі, а й наша професія, яку любимо, намагаємося розвивати у своїй творчості. Завдяки музиці я познайомилася з Костянтином, разом ми зростали як митці, удосконалювали майстерність, поглиблювали здібності. Можливо, саме тому маємо таку обдаровану доньку. Мій брат (до речі, теж музикант) якось сказав: «Знаєш, а Юля має великі здібності, у неї абсолютний слух». Було тоді їй неповних 4 роки. А згодом вона подивувала усіх – сама зіграла мелодію Кабалевського «Клоуни». Потім, коли підросла, віртуозно виконувала твори Моцарта, Рахманінова, деякі з них по слуху.
Зараз поки що Юлія працює з нами, хоча не виключено, що згодом, стане на свою творчу стежину, нестиме людям радість.
А взагалі хотіла б зазначити, що «музична хвороба» переслідує нашу родину не одне покоління. Музикантом був прадід, бабуся працювала фельдшером, але вправно грала на мандоліні, гітарі, чудово співала. Справою свого життя обрали цей вид мистецтва мої батьки, які працюють у Білоцерківській музичній школи №1. Цей заклад, до речі, закінчила я з братом, мій чоловік, а також донька. Доречно буде добрим словом згадати невтомну багаторічну працю директора школи Юрія Павленка, а також Лесі Крижешевської, яка недавно прийняла від нього естафету, очоливши колектив однодумців.
Юлія ПОЛІЩУК:
– Своє життя я тісно пов’язую з музикою і не уявляю себе поза нею. Щоправда, колись хотіла спробувати себе в акторстві, хоча, мені здається, обидві сфери мають багато спільного. Тож нині наполегливо працюю над собою, самоудосконалююся, розвиваю й поглиблюю власні здібності.
Як і мої батьки, я закінчила Білоцерківську музичну школу №1. Дуже вдячна своєму наставнику Станіславу Черевку, який постійно підтримував, розвинув у мені художнє мислення, готував до участі в різних конкурсах і концертах. Багато перейняла і в Тамари Євдокимової, в якої отримувала уроки гри фортепіано, як і моя мама. До речі, велика заслуга її в тому, що на міжнародному конкурсі-фестивалі, в якому виступало багато виконавців з України і Чехії я зайняла друге місце.
Зараз навчаюся на четвертому курсі в Київському інституті музики імені Р.М. Глієра у завідуючого струнно-смичковим відділом Андрія Фесюка. Якщо говорити про уподобання, то дуже люблю твори Рахманінова, зокрема, його фортепіанний до-мінорний концерт. Більше того, переклала його оркестрово-фортепіанну партію на фортепіанну.
Захоплююся також творами Вівальді, Баха – це неймовірно світла музика. Мені здається, що останнім часом, після відомих подій в Україні, у людей багато що зміниться як у голові, так і серці. Люди реально обиратимуть для себе цінності, які їм потрібні. Сподіваюся, що з-поміж них чільне місце посідатиме музика. Саме тому наполегливо працюватиму у цій царині, щоб донести її красу і велич до слухача.
