ПРАГНЕННЯ ВИСОТИ
Що ж до діяльності аероклубу «Пілот», буднів цієї громадської організації, то якнайкраще про це нам повідали його члени. Нижче публікуємо розповіді окремих з них. Костянтин Бричка, директор білоцерківського аероклубу «Пілот»:
– Народився у Владивостоці (Приморський край) у родині військових. Мій батько – родом з України, мати теж має українське коріння. Батько був військовим пілотом, звільнився у запас після служби на ф «Адмірал Кузнецов». Так склалося, що я теж вирішив присвятити себе військовій авіації. У 1988 році після закінчення Калінінградського військового авіаційного училища був направлений для продовження служби у Білу Церкву. Згодом, після розформування частини, мене перевели в Узин.
Відверто кажучи, на той період військова авіація переживала не кращі часи: все йшло до її розвалу. Тому в 1995 році звільнився запас і разом з однодумцями почав поволі розвивати «малу» авіацію. Спільними зусиллями побудували двомісний мотодельтоплан. Зізнаюся, справа ця виявилася не з легких: бракувало грошей, а заможних людей, які б зацікавилися нашою ідеєю та підтримали ентузіастів, теж не спостерігалося.
На щастя, його величність випадок звів нас з Андрієм Григоровичем Дрофою, який, образно кажучи, «спіймався на авіаційний гачок», пообіцяв допомогу й підтримку. Скажу чесно, якби не він, не було б громадської організації «Білоцерківський аероклуб «Пілот». Саме завдячуючи Андрію Григоровичу ми спершу придбали один літак, потім ще декілька, створили відповідну матеріально-технічну базу, укомплектували команду, членів якої забезпечуємо усім необхідним, створюємо їм відповідні умови для повноцінних тренувань. І хоча наш клуб функціонує порівняно недавно, маємо вже відрадні здобутки. Скажімо, зовсім недавно команда пілотів білоцерківського аероклубу повернулася з міжнародних змагань із вищого пілотажу, де наші спортсмени зайняли почесне третє місце.
Володимир ПРИСЯЖНЮК, президент білоцерківського аероклубу «Пілот»:
– На моє тверде переконання, допоки принаймні 51 відсоток українців не буде любити своєї держави, нас постійно принижуватимуть і тероризуватимуть усі, кому не лінь.
Любити державу, як на мене, значить поступатися власними інтересами задля Батьківщини.
У зв’язку з цим приведу промовистий приклад. Коли ми летіли через Словаччину на міжнародні змагання, під крилом літака бачили чимало аеродромів, споруджених колишнім СРСР для потреб сил Варшавського Договору. Приємно було спостерігати, що всі вони збереглися в чудовому стані і знаходяться у комунальній власності місцевих громад. Сталося так, що нашу машину посадили на запасний аеродром міста Попрада.
Відразу ж упало у вічі, що летовище знаходиться в ідеальному стані, відповідає усім вимогам міжнародного рівня. У Попраді мешкає майже 60 тисяч осіб. Можливо, аеродром бодай один раз на рік використовується за прямим призначенням, але тут бережуть і підтримують його життєдіяльність.
Що ж маємо у нас? У Білій Церкві населення становить понад 250 тисяч осіб. Наявний тут аеродром та його інфраструктура нещадно нищаться. Можливо, на сьогодні, справді, потреби в летовищі немає, але минуть 5–10 років, і ця проблема неодмінно постане.
Прикро, але нині можновладці докладають зусиль, щоб усе знищити, розікрасти, продати.
Невже не вистачає землі, щоб задовольнити чиїсь амбіції, невже саме територію аеродрому треба віддати на поталу підприємливим ділкам?
Нині багато хто з білоцерківців, на жаль, не думає про те, що у майбутньому його дітям чи внукам буде потрібний аеродром. І все те, що зараз знищується, потрібно буде споруджувати заново. У такому випадку міська влада, депутати усіх рівнів мають бити на сполох, зупинити свавілля чиновників, домагатися від державних інституцій збереження інфраструктури аеродрому.
Колись, за радянських часів, на летовищі базувалися потужні сталеві птиці. І нікому вони не заважали. Тепер тут правлять бал власники земельних ділянок, вирваних з території захоплених площ аеродрому. І їм чомусь заважають наші літаки.
Попри ці прецеденти та непорозуміння, збірна пілотів України, сформована на базі нашого аероклубу, успішно підготувалася до міжнародних змагань з вищого пілотажу, на яких зайняла третє місце, пропустивши вперед лише суперників із Франції та Росії. Натомість позаду залишилися такі авіаційні держави, як США, ПАР, Німеччина…
Користуючись нагодою, хочу побажати членам громадської організації «Білоцерківський аероклуб «Пілот», його спонсору Андрію Дрофі, підростаючому поколінню майбутніх авіаторів міцного здоров’я, радості, благополуччя, світлого майбутнього!
А ще нагадую, що Батьківщину, як матір, рідну землю, не обирають, і ніякі блага інших країв не замінять її. Ніхто не допоможе нам у своєму поступі, бо тільки ми самі, не чекаючи мани небесної, зможемо самі собі допомогти перетворити Україну в багату й квітучу державу, створити в ній таку ж інфраструктуру, як зробили це, скажімо, німці, французи, австрійці…
