ВІРНО СЛУЖИВ УКРАЇНІ
У ніч на 26 червня помер Іван Плющ – український державний діяч, двічі голова Верховної Ради України, Секретар Ради національної безпеки і оборони, Герой України. Відійшов за межу справжній аксакал української політики. Комуніст із 30-річним стажем від імені Українського парламенту ратифікував Біловезьку угоду і поставив крапку в історії Радянського Союзу. Пізніше від помірних демократів він еволюціонував у націоналісти.
Народився 11 вересня 1941 року в Борзні Чернігівської області. У 1956 році вступив до сільськогосподарського технікуму. З 1959 року працював бригадиром радгоспу. У 1967 році закінчив Українську сільськогосподарську академію, отримавши спеціальність агронома.
Керував сільськогосподарськими підприємствами, обіймав посаду завідувача сільськогосподарським відділом Київського обкому КПУ. Закінчив Академію суспільних наук при ЦК КПРС. З 1981 до 1984 працював директором київського спеціалізованого тресту овочево-молочних радгоспів. Потім призначений першим заступником керівника виконкому Київської обласної ради.
На парламентських виборах у березні 1990 був обраний від КПУ (вийшов з партії в 1991) депутатом від Макарівського (№221) виборчого округу. У Верховній раді обраний першим заступником голови. Влітку 1990 Іван Плющ короткочасно виконував обов’язки глави парламенту, а після того, як 5 грудня 1991 року Леонід Кравчук став президентом, очолив Верховну Раду повноцінно. Під його головуванням Верховна Рада України ратифікувала Біловезьку угоду про припинення існування СРСР.
На виборах до Верховної Ради у березні 1994 року Іван Плющ виступав як безпартійний, проте незабаром вступив у Народно-демократичну партію (НДП), в списку якої виступав під номером 3 на парламентських виборах 29 березня 1998 року. Після зміщення у січні 2000 Олександра Ткаченка з посади Голови Верховної Ради, Іван Плющ вдруге був обраний спікером українського парламенту.
21 серпня 2001 року йому присвоєно звання Героя України.
Після виборів 2002 року вступив до депутатської групи «Демократичні ініціативи», а 30 вересня 2003 — у фракцію «Наша Україна». 16 березня 2005 перейшов у фракцію Української народної партії.
Під час політичної кризи 2007 року, наприкінці квітня—початку травня, був співголовою робочої групи з підготовки дострокових парламентських виборів.
12 травня 2007 року Віктор Ющенко призначив секретарем Ради національної безпеки і оборони України Івана Плюща, який згодом узяв участь у парламентських виборах під номером 23 передвиборчого списку блоку партій «Наша Україна - Народна Самооборона» (НУ-НС) і вп’яте був обраний народним депутатом України. Сумлінна й багаторічна праця Івана Плюща високо оцінена державою. Відзначений орденами Трудового Червоного Прапора, «Знак Пошани».
Герой України (з врученням ордена Держави) — 21 серпня 2001 р. «за визначні особисті заслуги перед Україною в розбудові державності, плідну політичну та громадську діяльність».
Нагороджений також орденом князя Ярослава Мудрого III (2011), IV (2007) і V (1996) ступенів, Хрестом Івана Мазепи (2010).
Почесний член Чернігівського земляцтва у Києві.
...Провести в останню путь Івана Плюща прийшли перші державні особи, народні депутати, друзі, колеги, знайомі, тисячі звичайних громадян України. Вони тепло відгукувалися про цю непересічну постать українського державника, зауважуючи, що це була проста, скромна, доброзичлива й щира людина.
Пропонуємо увазі читачів спогади про покійного деяких учасників похорону Івана Плюща.
Андрій ДРОФА: Генеральний директор ТОВ «Білоцерківський домобудівельний комбінат», Верховний отаман МГО «Білоцерківська Січ»:
– Познайомився я з Іваном Степановичем у 1978 році, коли він був завідуючим сільськогосподарським відділом Київського обкому партії. На той час я працював заступником директора Шинного комбінату, часто заходив до завідуючого промисловим відділом обкому Івана Леонтійовича Куцая (їхні кабінети були поруч). В один з таких візитів до кімнати зайшов Іван Плющ. Господар кабінету представив мене. Так ми познайомилися. Іван Степанович виявився простою, комунікабельною, щирою й відвертою людиною.
Коли згодом він став Головою Верховної Ради України, я з ним не бачився. Знову звела нас життєва дорога, коли Іван Степанович став секретарем Ради національної безпеки й оборони України. Діяльність мого підприємства входила до сфери контролю з боку цього відомства, тому відновилися наші стосунки.
Хочу зазначити для читачів журналу «Гетьман»: я дуже горджуся тим, що на козацьких могилах в Трахтомирові організовував за участю священиків посвячення Івана Степановича в козаки.
Згодом Іван Плющ став легітимно обраним гетьманом України з погодження Президента Віктора Ющенка. Я твердо переконаний у тому, що він не тільки усе організував би й об’єднав козацькі організації, але й навів би порядок у її лавах, завдяки чому на сьогодні козацтво мало б зовсім інший статус, було б належно визнано і народом, і державою.
На жаль, знайшлися окремі люди, які не тільки не могли уявити, що Іван Степанович стане гетьманом Українського козацтва, а й не хотіли цього. Внаслідок закулісних інтриг на найвищому рівні Іван Плющ відмовився від посади, на яку був законно обраний і на якій прагнув працювати. Але це вже, на жаль, історія. Іван Степанович часто відвідував Білу Церкву, брав активну участь у різних масових заходах, що проводилися в місті, залишив про себе теплі спомини у вдячних серцях білоцерківців.
Алла КУДЛАЙ, Народна артистка України:
– Іван Степанович – мій земляк. Коли ще був при здоров’ї, ми дуже часто на Покрову їздили до Ніжина. Він завжди був веселим, жартував, сипав гумор жменями.
Пригадую, взяв у автобусі мікрофон і …почалося. Усі сміялися щиро, від душі, у тому числі й «Кролики», які були серед нас.
Якось іншого разу поїхали на його батьківщину в село. Звісно, земляки накрили стіл. Сина мого Максима він посадив з одного боку, мене – з іншого. Потім глянув на стіл і запитав: «А де сало?». Після цього додав: «Знаєте, я стільки за своє життя з’їв сала, що мені тепер соромно свиням в очі дивитися…».
Таким він мені запам’ятався. Навіть не віриться, що цієї чудової людини зараз уже немає серед нас.
Петро МОРОЗ, директор «УКРІНТЕРМ»:
– Більше двадцяти років знали один одного. Познайомилися коли я ще був головним інженером Будівельного комбінату. Скільки років минуло! Дружили не просто, дружили сім’ями.
Ми чудово співпрацювали. Згадую його людиною принциповою, яка завжди розумілася на різних питаннях. А ще йому була притаманна прозорливість, вміння передбачити ситуацію. Іноді він бачив на п’ять ходів наперед. Тож працювати з ним було приємно й легко. Прямих рішень і рекомендацій мені не давав, але вплив його у розв’язанні багатьох важливих і невідкладних питань був відчутним.
Сергій ГАЛКІН, директор Державного дендрологічного парку «Олександрія» Національної Академії Наук України, доктор біологічних наук:
– З Іваном Степановичем я познайомився майже десять років тому. Наскільки знаю й пам’ятаю, для Київської області він зробив багато корисних і добрих справ, зокрема для Білої Церкви. А коли познайомилися ближче (я на той час уже працював директором державного дендрологічного парку «Олександрія» НАН України), часто спілкувалися.
Він казав, що у нього перша освіта – агрономічна. Тому любив землю, дбайливо доглядав рослини. Переймався різними питаннями. Ми розмовляли з ним на сільськогосподарські теми, господарські, озеленення. Радий, що доля звела мене з цією людиною. Крім того, що просто цікавився, багато допомагав нам, особливо в облаштуванні дендропарку «Олександрія» у Білій Церкві. За його підтримки тут реставровано багато архітектурних споруд. Тому наш колектив зав-жди з вдячністю згадуватиме цю чудову людину, зав-жди пам’ятатиме про неї, скільки житимемо. Чимало високих чиновників відвідували парк, після чого просто від’їжджали. А Іван Степанович постійно жив нашими турботами, докладав усіх зусиль для підтримки, допомагав, маючи зв’язки й можливості.
Помітною була його участь і в реставрація будинку графу Браніцького – пам’ятника архітектури. Гадаю доречним буде, коли на фасаді відреставрованого приміщення бальної зали – пам’ятника архітектури кінця ХVІІІ століття – з’явиться меморіальна дошка про те, що історичну споруду відновлено завдяки колишньому Голові Верховної Ради України Іванові Плющу.
Прикро і жаль, звісно, що така непересічна постать так рано відійшла за межу. Проте добрі справи й світла пам’ять про цю чудову особистість залишаться у нашій вдячній пам’яті назавжди.
Ігор КРАВЧУК
