Філософія козацтва Запорозького – патріотизм і наполеглива праця
Шановні друзі, народе України!
Від імені Міжнародної громадської організації «Козацтво Запорозьке» щиро вітаю
Вас з Новим 2014 роком та Різдвом Христовим!
Хай завжди у Ваших домівках панує Мир, Любов, Злагода і Добро.
Тільки пам’ятаючи минуле, реально оцінюючи сучасне і свої можливості ми збережено віру у краще майбутнє й успішно подолаємо всі виклики, які посилає нам Доля.
Філософія козацтва Запорозького – патріотизм і наполеглива праця
МГО «Козацтво Запорозьке» є вагомою частиною Українського суспільства. У нашій козацькій організації на добровільній основі об’єдналися небайдужі люди, щоб відроджувати наші славні традиції, займатися військово-патріотичним вихованням молоді та юнацтва, надавати допомогу обездоленим, опікуватися Українською Православною Церквою під омоформом Блаженнійшого Володимира, та й самим бути не тільки прикладом для суспільства, а й носієм тих кращих рис нашого народу, які викристалізувалися впродовж нашої тисячолітньої історії.
Так уже заведено, що кожна людина, колектив, держава в цілому, перед Новим роком, робить підсумки зробленого і будує плани на майбутнє.
Наперед зазначу, що в нашій організації, яка діє не спонтанно, а працює згідно зі Статутом і внутрішнім Положенням, усе чітко регламентовано. Чотири квартали на рік – це чотири Малі Ради, Дві Верховні козацькі ради і одна Рада Генералів і Адміралів.
Принагідно зазначу, що ми чи не єдина козацька організація, яка ухвалює на Малій та Великій козацьких Радах (Водохрещенській) бюджет на рік.
Ми не просимо коштів у держави на нашу діяльність, не ходимо з простягнутою рукою, а розраховуємо на членські внески і пожертви на добрі справи наших козаків на місцях.
2013 рік, який уже став історією, для нашої козацької формації, як і всього нашого суспільства, був непростий. Але ми не нарікаємо на долю, ми працюємо. Говорити і обіцяти можна багато, – це прерогатива політиків, а ми козаки і від нас вимагають конкретних справ.
Всією своєю роботою ми доводимо: якщо є добра воля і правдиві наміри, то й результати будуть.
Наші козаки збудували дзвіниці, братські корпуси, встановлюють дзвони. Особисто мною Іоанно-Предтеченському чоловічому монастирю, це село Бедевля Тячівського р-ну, що на Закарпатті подарував панікадило.
Головне – показати приклад і небайдужість. Те ж стосується і Непоротівського Свято-Миколаївського чоловічого монастиря, що на Буковині, у Сокирянському районі. Відвідавши з Генеральним суддею Ярославом Банчуком цей монастир, відразу впало в око, що немає дзвонів. Я пообіцяв, що обов’язково його подарую. Так і зробили.
Приїхали встановили і над Дністром на десятки кілометрів лунає малиновий дзвін. Наш почин був вдалий. Сьогодні в монастирі встановлено ще п’ять дзвонів.
Я переконався в тому, що все, що роблять наші козаки-запорожці, громадськість підхоплює і розвиває.
Ще одними з наших головних принципів є те, що всі наші починання ми підтримуємо і надалі. Тобто, беремо під свій патронат і захист, розширюючи географію наших добрих козацьких справ.
Оскільки ми є міжнародною громадською організацією, то важливою складовою нашої діяльності є створення нових козацьких осередків у світі. Через них ми проводимо народну дипломатію, що ґрунтується на демократичних принципах, якими славилися козаки-запорожці, поваги одне до одного, розвитку плідних та рівноправних стосунків між нашими народами.
Яскравим свідченням є підписання Угоди про співпрацю між МГО «Козацтво Запорозьке» та Республікою Польща.
Цього року, зокрема, під час урочистостей з нагоди 20-ї річниці відновлення Козацької Могили в Александрув-Куявському, бурмістру Анджею Цеслі, генерал-хорунжому МГО «Козацтво Запорозьке», Повноважному представнику Гетьмана козацтва Запорозького в Республіці Польща, мною вручені найвищі нагороди МГО «Козацтва Запорозьке». Про Козацьку Могилу в Александрув-Куявському, її історію та участь козацтва Запорозького у відновленні святині я детально розповідав у попередніх номерах видання «Гетьман».
І, звичайно, ще один з основних наших аспектів діяльності, я би сказав щоденної праці, не покладаючи рук, – це робота з молоддю. Вона неминуче дасть свої результати. На цьому я наголошую як на кожній раді, так і в індивідуальних бесідах з керівниками наших козацьких підрозділів на місцях.
Ми поважаємо всіх, хто з нами сьогодні, піклується про майбутнє, але не забуваємо наших попередників і тих, хто працював з нами, але відійшов у вічність.
На честь полеглих 24 листопада у Києві на вулиці Кайсарова ми встановили пам’ятник всім загиблим козакам. Надпис на ньому говорить: «У козака немає важкого чи легкого шляху. Є один шлях – славний!».
Це місце мало недобру славу. Ще з часів татарської навали внука Чінгісхана хана Батия у 1240 році у передмісті Києва у відкритому бою були жорстоко знищені чорні клобуки та берендеї. Їхніми тілами була запруджена річка Совка.
Згідно з Іпатіївським літописом військові сили київських князів складалися з трьох частин: княжої дружини, киян і чорних клобуків. Чорні клобуки мали свою самоврядну організацію (віча старшин), яка не підлягала київським князям. Як складова частина Київської Русі чорні клобуки охороняли її південні кордони та брали участь у походах київських князів.
Вони були прообразом козаків. Згодом частина їх асимілювалася з українським населенням, а частина пішла на південь, де і розчинилася в безмежних степах. На вулиці Кайсарова трагічно загинув і наш молодий козак Владислав Банчук, якого ми будемо завжди пам’ятати.
На місці, де сьогодні встановлений пам’ятник, проводилися Богослужіння. Слід відзначити, що після освячення пам’ятника по вулиці Кайсарова зменшилися кількість дорожньо-транспортних пригод, а мешканці з тонкою психікою відзначають, що припинилися снитися жахи.
Пам’ятати тих, хто не з нами, – наш обов’язок. Біля пам’ятника загиблим козакам ми будемо завжди збиратися і вшановувати полеглих. Останній місяць року, хоч і зимовий, але на нього припадає багато свят. Тож у мене відбулося багато зустрічей.
На Святого Миколая в Національному інституті фтизіатрії і пульмонології імені Ф. Г. Яновського, що на вулиці М. Амосова, медпрацівникам вручено козацькі нагороди. Там працюють надзвичайно кваліфіковані фахівці, котрі щоденно ведуть боротьбу за здоров’я і життя людей.
20 грудня, у День міліції України, у частині № 3030 Внутрішніх військ я нагородив рядових, офіцерів та генералів.
Відвідав я і збори ветеранів міліції, що проходили в Торгівельно-розважальному комплексі «Більшовик». Серед організаторів заходу – ГО «Єдність патріотів». Ми з ними тісно співпрацюємо.
Козацтво Запорозьке підтримує тісні стосунки з діячами культури та мистецтва. Це – Оксана Білозір, Володимир Гришко, Алла Кудлай, Іво Бобул і багато інших. Ми всіляко сприяємо розвитку і аматорських творчих колективів. У нас є гарні хори, духові оркестри, чудові співаки й естрадні колективи, які займають призові місця на фестивалях і конкурсах. Вони із задоволення беруть участь у наших заходах.
У Національному палаці мистецтв «Україна» відбувся прекрасний концерт на два відділення народного артиста України, нашого козака Іво Бобула, куди я теж був запрошений. Безперечно, він теж заслужив на козацьку нагороду.
Ось так коротко для читачів я сформулював концепцію і філософію нашої діяльності. Святкові дні використаю як час, коли можна все проаналізувати і підготуватися до чергової Малої та Великої козацьких Рад (Водохрещенської). На ній підіб’ємо підсумки за минулий рік і вибудуємо план на 2014-й.
Про це все, по завершенню роботи Рад, я із задоволенням Вам, шановні читачі, розповім.
Дмитро САГАЙДАК
Верховний отаман України та Діаспори, Гетьман Козацтва Запорозького, маршал козацтва
