Квітка Цісик
Квітка, що торкнулася серця та душі українців у всьому світі
Квітка Цісик (Kvitka Cisyk, також Kacey Cisyk від ініціалів К. С.) – американська співачка українського походження, популярна виконавиця рекламних джинґлів, оперна й блюзова співачка. Пісня «Ти світло мого життя» (You Light Up My Life), яку вона виконала для однойменного фільму, отримала 1978 року «Оскар» та «Золотий глобус» у номінації за найкращу пісню. Виконавиця українських народних і популярних пісень
Вона до кожного прийшла по-різному, подолавши океан, піснею прилетіла на рідну землю своїх батьків, на землю, яка стала рідною їй завдяки батькам, хоча бачила цю землю всього раз у житті. Її ніжний, проникливий голос нікого не залишав байдужим. Квітка Цісик… Мабуть, кожен, хто чув її спів, задавався питанням про причину його феномену. Чому її голос так звучить, чому так сприймається, чому так тривожить серце. Бо, окрім добре поставленого колористичного сопрано й шедеврального студійного запису, є ще щось дуже важливе. А саме: душа нації.
По-новому, ніби вперше зазвучали в її виконанні вже добре знані пісні. Особливою вважається «Я піду в далекі гори» із другого альбому співачки «Два кольори». Вона не залишає нікого байдужим. Нам ця пісня більш знайома у виконанні Володимира Івасюка. Але Квітка її заспівала інакше. «Ця пісня – окрема тема. У ній розлито космос... Заворожує...», – говорять про неї мистецтвознавці.
Квітка Цісик народилася 4 квітня 1953 року в Нью-Йоркському районі Квінзі, у сім’ї Іванни (дівоче прізвище Лев) та Володимира Цісиків, післявоєнних емігрантів із Західної України.
Володимир Цісик – професійний музикант, скрипаль, ще з дитинства навчав своїх доньок грати на скрипці та фортепіано. Так Квітка взяла в руки скрипку, коли їй було лише чотири роки. Марія, врешті, стала відомою піаністкою, була директором консерваторії у Сан-Франциско, вела майстер-класи в Карнегі-холі. Квітка, крім гри на скрипці, опановувала сценічне мистецтво в Балетній школі відомої балерини Роми Прийми-Богачевської (головна роль у балеті-казці «Попелюшка», 1967 рік; балетна сцена опери «Анна Ярославна» у Карнегі-холі, 1969 рік), співала в хорі, займалася вокалом. У хорі Квітка часто співала з маленьким Майклом Джексоном, майбутнім королем поп-музики. Крім того, займалася кінним спортом.
Дитячі й юнацькі роки Квітки Цісик минали за звичними для української емігрантської родини школярсько-вишкільними заняттями. У будні Квітка навчалася в американській стандартній школі, а по суботах прямувала до школи українознавства, куди її записали батьки, намагаючись зберегти зв’язок з батьківщиною. Крім того, більшість українського емігрантського юнацтва перебувала в рядах пластунів, де їхні наставники продовжували виховання в любові до України. Які б заробітки не мала українська родина в еміграції, справою честі було відкласти кошти на літній табір для своєї дитини. Не була винятком й родина Цісиків. З 7 до 16 років юна пластунка Квітка відвідувала ці тритижневі табори в горах. 1967 року організувала та протягом трьох років керувала співочим гуртом «Соловейки», до якого входили пластунки-подруги. Дівчата виконували пластові, народні та популярні пісні, супроводжуючи спів грою на гітарах. Але через свою постійну музичну зайнятість Квітка потроху залишає «Пласт».
Після закінчення 1970 року Вищої школи музики і мистецтва в Нью-Йорку Квітка Цісик рік навчалася в Харпер-коледжі – складовій частині Університету штату Нью-Йорк у Бінгемтоні, де в той час її старша сестра Марія викладала гру на фортепіано. Тоді вже мала декілька записаних власних пісень. У січні 1971 року ініціативним комітетом, який складався переважно зі студентів Харпер-коледжу, до Дня соборності України була створена телевізійна програма «Думки про Україну». Сценарій підготували Марія Цісик (викладач музики) та Марія Коропій (аспірант з французької мови; ведуча української програми на радіо). У програмі була представлена серія українських народних танців; прозвучали поеми Тараса Шевченка, пісні у виконанні Квітки Цісик під гітарний супровід Богдана Соханя та Юрія Турчина. Ввечері 22 січня програма «Думки про Україну» вийшла в ефір WINR-TV.
Липень-серпень 1971 року Квітка провела в Бельгії на шеститижневому семінарі «Європейська опера», вигравши стипендію SUNY на стажування в Гентській консерваторії за ролі в студентських оперних постановках. У Генті вона студіювала оперний спів поруч із зірками нью-йоркської Метрополітен-опера, співала в оперній постановці «Ріголетто» Верді. Це дало молодій співачці можливість під час студій безпосередньо спостерігати за роботою професіоналів. У кінці навчального семестру відбувся сольний виступ Квітки Цісик, за який вона отримала схвальні відгуки у свідоцтві, виданому після стажування.
Повернувшись із Бельгії, продовжила навчання в Маннес-коледжі в Нью-Йорку по класу скрипки. Але, зрештою, пісня переважила. Через рік Квітка покинула скрипку та перейшла на навчання у клас академічного співу. Вчилась у відомого хранителя та популяризатора віденської оперної традиції Себастьяна Енгельберга. 1974 року закінчила Маннес-коледж. За час навчання декілька разів була стипендіатом братсько-допомогового Українського Народного Союзу.
Співачка мала рідкісне колоратурне сопрано. За оцінками музикознавців, голос Квітки мав неймовірний вокальний тембр, у якому виділявся особливий, дзвінковий обертон, притаманний лише сопрановій колоратурі; рідкісний вокальний тембр Цісик містив у собі очевидні скрипкові тони. До того ж, Квітка вміла співати так званим «білим голосом» – своєрідною манерою жіночого фольклорного співу, яку можна почути в карпатських селах. У Квітки є кілька пісень в альбомі «Пісні України», які вона заспівала «білим голосом».
Після смерті батька (Володимир Цісик помер від інсульту в 1971 році, коли Квітці було сімнадцять) потреба заробляти на життя звернула молоду співачку з оперного шляху у світ джинґлу. Певний час вона виступала в клубах Нью-Йорка; багато разів співала оригінальні мелодії Юрія Турчина для Радіо «Свобода» – записи робилися під егідою Юрія Денисенка, який на той час працював ді-джеєм на радіостанції. Це, зрештою, принесло позитивні результати. У середині 1970-х Квітка відчайдушно увірвалася у світ реклами на телебаченні та радіо, де її чекала справжня американська слава.
Ще студенткою Квітка, взявши собі псевдонім Кейсі, не відчувала жодних труднощів у роботі з різними музичними стилями. Її почали запрошувати джазові, поп- і рок-зірки. Працювала вона також над записом саундтреків до художніх фільмів та брала в них участь як акторка.
Неодноразово працювала в комерційних проектах. За допомогою її витонченого співу свій імідж створювали корпорації ABC, NBC, CBS, Burger King, McDonald’s, American Airlines та Delta Air Lines, Coca-Cola, Pepsi-Cola та інші. З початку 1980-х вона стала однією з найдорожчих і найпопулярніших виконавиць джинґлів у США – рекламних мотивів для радіо й телебачення. У 1981 році Квітка записала для компанії «Ford Motor» рекламну пісню «Have You Driven a Ford Lately?». Відтоді й аж до смерті вона залишалася єдиним голосом цієї автомобільної компанії. Також виконувала джингли для інших автомобільних компаній, таких як Chevrolet, Cadillac, Toyota.
1983 року Квітка разом з матір’ю відвідала Україну. Це був неафішований перший (як і останній) раз, коли Квітка побувала на історичній батьківщині. На той час її пісні були в Україні заборонені. Цей візит обмежився гостюванням у приватних помешканнях. Тому жодних концертів, жодних творчих зустрічей (лише пізніше, в жовтні 1996 року, сестра Марія відвідала Україну з фортепіанними виступами та презентувала родину Цісиків на Міжнародному музичному фестивалі «Київ Музик Фест’96»).
Перший диск з українськими піснями «Kvitka» або «Songs of Ukraine» («Пісні України») був записаний 1980 року, другий «Two colors» («Два кольори») – 1989 року.
У період між записами сталося розлучення з першим чоловіком, композитором-аранжувальником Джеком Кортнером, й одруження 11 червня 1983 року з інженером звукозапису Едвардом Раковічем. Однак усі троє працювали над обома українськими альбомами, у створенні яких особливо посприяв її другий чоловік Едвард. Завдяки своїй професійності, душевній натурі та щедрості (на запис обох альбомів витратила дуже велику суму грошей) Квітка зібрала для запису альбомів 40 найкращих студійних інструменталістів Нью-Йорка. Партію рояля виконувала старша сестра Марічка. За словами самої Квітки, ці альбоми не були бізнес-проектами, а швидше родинною справою, це був подарунок усім українцям, хоч би в якій частині світу вони жили, музика для душі, пам’ять про свою батьківщину. Співачка та її перший диск зібрали 1988 року багато нагород на фестивалі в Канаді, а 1990 року обидва альбоми були номіновані на премію «Греммі» в категорії «Contemporary folk».
1989 року Квітку хотіли запросити для участі в концерті діаспори в рамках фестивалю «Червона рута»; 1992 року – в концерті з нагоди 2-ї річниці незалежності України з піснею «Я піду в далекі гори»; пізніше були перемовини про серію концертів на батьківщині. Як зазначала двоюрідна сестра Квітки Цісик, вона мала певну засторогу перед виступами на надто людних концертах, відтак це та її постійне студійне навантаження ставали перепонами в запланованих гастрольних турах, і по Україні зокрема.
Співачка планувала випустити третій український альбом з колисковими, але цьому, на жаль, не судилося статися – життя Квітки передчасно обірвалося. Останньою піснею, записаною Квіткою Цісик, були «Журавлі» на слова Богдана Лепкого. Ця пісня наче стала символом трагічної долі самої співачки:
Чути кру-кру-кру,
В чужині помру,
Заки море перелечу –
Крилонька зітру…
1992 року в Квітки Цісик був діагностований рак молочної залози. Почався довгий, болючий семирічний шлях терапії, а Квітка продовжувала наполегливо працювати. Останній професійний джинґл вона наспівала за декілька місяців до смерті.
29 березня 1998 року, не доживши 5 днів до свого 45-річчя, Квітка згасла. Поминальні служби відбулися по обидва боки Атлантики – 30 березня була проведена невелика приватна служба у Верхньому Вест-Сайді Мангеттена, 2 квітня панахида відбулася в церкві святого Миколая на Аскольдовій могилі в Києві.
Ось так зійшла зі сцени й зів’яла на американській землі українська КВІТКА.
Роксолана КРАВЧУК (За матеріалами Інтернет-видань)
