«Земляцтво житомирян»
Сергій ВОЙТЕНКО президент Міжнародної громадської організації «Земляцтво житомирян», генеральний директор ТОВ ПТК «Агромат»:
«Я хочу, щоб люди були прив’язані до свого краю, до свого коріння, відчували гордість, пам’ятали про нього і допомагали»
У кожної людини серце болить за рідний край, у якому вона народилась, за клаптик батьківської землі, за дороге серцю село, за рідну школу і односельчан, з якими провів найкращі роки своєї юності. Щире бажання зробити щось для своєї «малої Батьківщини», віддати їй свій синівський борг, об’єднує людей у громадські організації, назва яким – земляцтва. Громадське об’єднання «Земляцтво житомирян» було створене в Києві одним з найперших. З 31 серпня 2012 року його очолює відомий в Україні та за її межами підприємець Сергій Войтенко. Основною метою діяльності земляцтва є сприяння збереженню культурної спадщини, традицій Поліського краю, задоволення та захист соціально-економічних, творчих, професійних і вікових інтересів жителів Житомирщини. Тож багато добрих справ реалізується руками активістів житомирського земляцтва. А який саме шлях привів до громадської активності його очільника – Сергія Войтенка? Про це він розповів журналу «Гетьман» у ексклюзивному інтерв’ю.
ПРОФЕСІЙНЕ СТАНОВЛЕННЯ
– Сергію Володимировичу, звідки розпочався Ваш професійний шлях?
– Із заводу «Електронмаш». Спочатку я працював у цеху друкованих плат, потім – у відділі управління якістю продукції. Цей відділ розробляв системи управління якістю продукції підприємства. Тут я здобув дуже великий досвід, чому у великій мірі завдячую генеральному директору Назарчуку Арнольду Григоровичу, який в той час очолював завод. Я працював також із засновником заводу Аполінарієм Федоровичем Незабитовським. Він був великим керівником і реформатором. «Електронмаш» дав мені знання, які не здобудеш з книжок чи спеціальних курсів.
– Чи доводилось Вам займати керівні посади?
– Мені довелось працювати секретарем комітету комсомолу підприємства, який був на правах райкому. Я був членом бюро Святошинського районного комітету ЛКСМУ. Це теж великий досвід. Ми з колегами одні з перших запровадили спорудження молодіжних житлових комплексів. Було побудовано 5 житлових будинків, у котрих молодь заводу отримала квартири. Хоча в той час молодому спеціалісту, який приходив працювати на завод, отримати квартиру було практично нереально, адже була велика черга, якої можна було очікувати до 20 років. Ми запропонували ідею створення молодіжних житлових комплексів і комсомол її підтримав. Але для того, щоб отримати квартиру, молодому спеціалісту, потрібно було відмінно працювати на заводі, займатись громадськими справами і відпрацювати на будівництві будинку, де давалась квартира. Система була створена так, що кожен своїми руками будував свою ж квартиру, а потім, отримавши її, повертався на своє робоче місце. Люди вдячні по сьогоднішній день.
– Як Ви почали займатись власною справою?
– Після заводу я міг іти працювати начальником цеху і робити кар’єру, але обрав інший шлях. Я підійшов до генерального директора і сказав, що хочу створити щось своє. І створили.
Ми займались комп’ютерами, оптовою торгівлею проектували телефони з автовідповідачами. Навчились користуватись фінансовими інструментами: брати кредити, закуповувати товар, вкладати у виробництво. За перших 5 років ми зробили дуже багато цікавих речей. Спочатку організували молодіжне творче підприємство «Сфера». Його діяльність включала дуже багато напрямків: туристичний, спорудження наливних антистатичних підлог для чистих виробництв, збірка телефонів, звукозапис - чого тільки не було, за все брались. Згодом знайшли свою нішу – виготовлення кераміки. Бо на той час був лише один завод з виготовлення керамічної плитки в Харкові.
Спершу ми співпрацювали зі словаками, потім – з іспанцями, після цього почали самостійно розробляти сировину для виробництва, створили торгівельну мережу і працюємо в Україні. 25 серпня 2013 року виповниться 20 років, як ми маємо підприємство «Агромат» та власну мережу для реалізації продукції.
– Яка ваша базова освіта?
– Я закінчив Київський політехнічний інститут, хіміко-технологічний факультет, і горджусь тим, що є випускником саме цього вузу. Вуз дав мені необхідні технічні знання, навчив жити, врешті-решт, дав коло знайомих та друзів. Ще будучи студентом, працював у будзагонах в Магадані. Там працювали і німці, і угорці, і поляки, і студенти з Шрі-Ланки, всі були на однакових правах. Вже через рік, коли ми туди повертались, місцеві жителі зустрічали нас із квітами біля трапу літака. Це була теж хороша школа життя.
РОБОТА У ЗЕМЛЯЦТВІ
– Як Ви прийшли до МГО «Земляцтво житомирян»?
– Міжнародна громадська організація «Земляцтво житомирян» існує давно. На початку 2000-их, я, можливо, і не був найактивнішим його членом, але якщо земляцтво зверталось до мене з пропозицією допомогти з ремонтом, благоустроєм тих споруд, за які відповідало, то ми завжди допомагали. Я завжди був в курсі тих справ, котрі відбувалися в земляцтві, часто зустрічався з людьми, які співпрацювали в земляцтві.
І, мабуть, репутація у нас була хороша, тому що в мене на фірмі «Агромат» працює багато житомирян – до 30%. До речі, працює дуже багато людей з села Мелені Коростенського району, з якого я сам родом. Люди з душею ставляться до всього, що пов’язано з їхнею малою Батьківщиною, з Житомирщиною, з селами, де вони народились та зросли. І коли стає питання допомоги, то люди готові працювати і без грошей. У нас на Житомирщині є підприємство – кар’єр польового шпату. Там працює понад 100 чоловік. Підприємство заснували ми, тому що це для нас цікаво, тому що це наша мала Батьківщина.
– Очоливши земляцтво, які напрямки роботи ви визначили?
– По-перше, намітили активніше залучити підприємців до діяльності земляцтва, а також більше коло людей, не тільки тих, котрі проживають на Житомирщині, але й тих, котрі там народились, але доля їхня склалась так, що сьогодні вони живуть і працюють хто в Києві, хто за кордоном. Я хочу, щоб ці люди, які мають фінансові можливості, їхали в своє рідне село, у свою рідну школу не з пустими руками. Щоб вони були прив’язані до свого краю, до свого коріння. Цю роботу ми розгорнули досить широко, і, треба визнати, досягли певних успіхів. На сьогодні, наприклад, достатньо активним є московський осередок земляцтва, також активно налагоджуємо зв’язки із земляками з інших країн. Сподіваємось на те, що з’являться якісь нові цікаві проекти, пов’язані з культурою, з літературою, з мистецтвом, зі спортом, які будуть підтримуватися земляцтвом.
Молодіжне відділення земляцтва є дуже активним, виявляє значний інтерес до справ земляцтва. Все, що запровадили засновники земляцтва, ми продовжуємо та намагаємося зберегти, але час не стоїть на місці, тому зараз ми шукаємо нові форми роботи.
Інформуємо про діяльність земляцтва через Інтернет, створили сайт. Офіс нашого земляцтва знаходиться в Києві, на проспекті Перемоги, 89-а. Звичайно, мріємо про те, щоб спорудити свій власний офіс, який би належав Житомирському земляцтву. Були би дуже вдячні житомирській адміністрації, якби вона підключилась до цього питання. Приміщення земляцтва перш за все використовувалося б як культурний центр, частково, як торгівельний. При цьому надавалась би допомога житомирським підприємцям реалізовувати продукцію в Києві. Для нас є дуже важливим, щоб місце, де розташовується земляцтво, знали житомиряни, щоб там можна було обмінюватися досвідом, знайти якусь підтримку. Такий проект для реалізації є достатньо складним, адже він має бути підтриманий Житомирською державною адміністрацією, місцевими житомирськими бізнесовими колами. Я наведу приклад. Компанія «Агромат» засновник Всеукраїнської асоціації кераміки.
Ми заснували асоціацію 10 років тому і всі на неї дивились троши скептично, тому що ми не були великими виробниками, у нас було лише невеличке виробництво. Але ми очолили цей рух і на сьогоднішній день наша асоціація кераміки визнана в усьому світі. Ми є членами Всесвітньої асоціації кераміки. Минулого року з’їзд Всесвітньої асоціації відбувся в Україні в місті Севастополі. Приїхали представники з Бразилії, Японії, Сполучених штатів Америки. Рівень організації та проведення з’їзду був дуже високий. Нинішнього року члени Всеукраїнської асоціації запрошені в Бразилію для участі в наступному з’їзді і ми, звичайно, братимемо в ньому участь, адже саме на таких форумах вирішуються надзвичайно важливі питання виробників. Вони нас запрошують, тому що зацікавлені обмінювались досвідом з українськими виробниками. Як відомо, в Іспанії, Італії зараз глибока криза. В Іспанії навіть глибша криза, ніж у нас. А все тому, що ті ж іспанці звикли жити на широку ногу. Українці більш пристосовані до життя. Українець виживе навіть у найскладніших умовах – в селі хата є, свині є, картопля є, в погребі все є.
Моя бабуся, котра мене виховувала, як чистила картоплю, то ніколи не викидала лушпиння. Вона казала: «Є дві причини, чому я його не викидаю. Перша: якби не було цього лушпиння, то може й вас не було би на цьому світі, тому що під час голодомору забирали все, а лушпиння ніхто не забирав. Лушпиння навесні можна було посадити і зростала картопля. Друга причина: якщо лушпиння зайве, то його з’їдять свині». Отож, з дитинства нас привчали до всього підходити з розумом.
Якось іноземні аудитори прийшли і кажуть, що у нас на «Агроматі» надлишкова кількість продукції на складах. Я кажу, що українці дещо інша нація, вони мислять по-іншому. В українця підвал завжди має бути повний, у нас теж склад має бути переповнений, тому що поки у вас криза, то ми з цим складом зможемо вирівняти ситуацію.
Розмову продовжує віце-президент МГО «Земляцтво житомирян» – Віктор Михайлович Барановський.
– Ми сьогодні здійснюємо структурну перебудову земляцтва. Ми закінчили перевибори у всіх районних відділеннях. Якщо раніше був лише один голова відділення, то зараз обираємо і заступників і навіть виконавчих директорів, залежно від кількості членів земляцтва. У деяких районних відділення вводимо представників, для співпраці із адміністраціями і радами, які будуть на місці втілювати в життя плани та накази, визначені Земляцтвом.
Друге питання, яке нас хвилює – це те, що ми поки що не можемо зав’язати ефективну співпрацю з керівництвом Житомирської обласної адміністрації та обласної ради. Ми з ними спілкуємось, але налагодити реальну співпрацю не можемо. Ми збираємо підприємців Житомирщини. Ми не просимо їх багато робити, але профінансувати, наприклад, у себе в районі шаховий турнір, футбольний міні-кубок тощо – це в їхніх силах. В Овручі, наприклад, двоє наших земляків – Олександр Григорович Рябека і Микола Миколайович Тимошенко, колишні депутати Верховної Ради України, щорічно проводять кубок серед футбольних команд. Причому навіть запрошують ветеранів житомирської футбольної команди «Полісся», видають грошові нагороди переможцям.
Ми в своєму селі, наприклад, щорічно проводимо кубок з шахів на честь Барковця Володимира Андрійовича, професора, доктора географічних наук. Ми перші в Україні організували і провели свято Овруцької вулиці, що знаходиться в Києві на Лук’янівці. З Овруча до Києва на свято вулиці приїхали керівники райкому, самодіяльні артисти, народні майстри і у святковій обстановці відкрили меморіальну дошку. Відбулося також змагання овруцької шкільної футбольної команди з київською, і на велику радість для нас, овручани виграли.
Такими корисними і вкрай важливими справами повинні займатись районні відділення, щоб кожен район Житомирської області переймався справами своєї малої Батьківщини. Ми хочемо перенести роботу земляцтва у райони, щоб на місцях збирати активістів. Є багато культурних діячів, вчених, які хотіли б донести свій талант, своє слово, свою працю до своїх односельців. Ми можемо допомогти їм у цьому – організувати зустрічі з людьми, дітками у школах тощо.
Ми плануємо створити у Земляцтві юридичну фірму, яка б надавала юридичні послуги всім нашим землякам.
На початку жовтня плануємо провести велике зібрання наших земляків.
Підготував Ігор Кравчук, Марія Кулик
