ПАМ’ЯТАТИ ІСТОРІЮ – ДУМАТИ ПРО МАЙБУТНЄ

Верховний отаман України та Діаспори, Гетьман козацтва Запорозького Дмитро Сагайдак повернувся з Польщі, де вже впродовж багатьох років очолювана ним делегація козаків МГО «Козацтво Запорозьке» відвідує Козацьку могилу в місті Александрув-Куявському.

Це невелике місто в Північно-Центральній Польщі. Адміністративний центр Александровського повіту Куявсько-Поморського воєводства

Якщо запитати поляка чи польку з Александрув-Куявського: кого ви могли б назвати в першу чергу з громадських і державних діячів України, то вони відразу скажуть – Гетьмана та маршалка козацтва Дмитра Сагайдачного.

Характерно, що коли відзначали 15-річчя відновлення Козацької могили в туристичних путівниках було вказано, що в заходах буде брати участь делегація МГО «Козацтво Запорозьке» (МГО КЗ) на чолі з Гетьманом МГО КЗ Дмитром Сагайдаком.

Бурмістр міста Александрув-Куяльника, генерал-хорунжий МГО КЗ Анджей Цесля – вже два роки є Повноважним представником Гетьмана козацтва Запорозького в Республіці Польща. Організаційним здібностям маршала Сагайдака та генерала Цесля можна тільки дивуватися. В минулому році була підписана Угода про співпрацю Між МГО «Козацтво Запорозьке» і Республікою Польща, також на Покрову Україну відвідала Повноважна делегація Представництва МГО КЗ в Республіці Польща, яка також приймала участь в засіданнях Покровської Верховної козацької Ради МГО «Козацтво Запорозьке».

В цьому році під час урочистостей з нагоди 20-ї річниці відновлення Козацької Могили бурмістру Анджею Цеслі маршал Сагайдак вручив найвищі нагороди МГО «Козацтво Запорозьке» орден «Петро Конашевич-Сагайдачний» та Золоту Зірку «Герой козацтва». Всього під час урочистостей було нагороджено тридцять два громадянина Польщі, з них дев’ять козаків МГО КЗ.

ДРАМАТИЧНА ІСТОРІЯ КОЗАЦЬКОЇ МОГИЛИ

1920 рік. На теренах колишньої царської Росії зійшлися у кривавій битві війська більшовицької Росії та новоутвореної Української Народної Республіки. Цей рік в історії УНР став особливим – хоча б з огляду на те, що це був останній рік існування незалежної України. А ще саме в цьому році сформувався українсько-польський міждержавний політичний і військовий союз.

Далі був наступ більшовицької армії під командуванням Тухачевського, яка впродовж червня-серпня 1920 року повністю захопила Україну. Окрилені успіхом більшовики пішли на Європу. Але на помилках інших вони не вчилися. Забули як 400 років тому Турецький султан в битві під Хотином був розгромлений козаками гетьмана Сагайдачного та польським військом, які діяли спільно під орудою великого козацького гетьмана. Вони спасли Європу від поневолення Османською імперією. У тому ж 1920 році вже була спроба більшовицької армії захопити Польщу дійти до Німеччини, щоб звідти понести соціалістичну революцію по всьому світу.

Не вийшло. Більшовицькі війська були розгромлені під Варшавою (до 25 тисяч загиблих червоноармійців). В боях брали участь і козаки Симона Петлюри. Знову спільними зусиллями спасли Європу від більшовизму. Як наслідок черговий наступ польських військ на схід, закінчився підписанням урядом Польщі перемир’я з Радянською владою. І на початку листопада 1920 року Українська Народна Республіка фактично припинила своє існування. Козаки УНР опинилися в таборах для інтернованих, які були в різних містах Польщі. Зокрема і в Александрув-Куявську.

КОЗАЦЬКА МОГИЛА (АЛЕКСАНДРУВ-КУЯВСЬКИЙ)

Козацька могила в Александрув-Куявському - поховання 17 вояків Дієвої Армії УНР, поселених у грудні 1920 року в Таборі інтернованих № 6, які померли під час проживання у ньому (перед розформуванням табору восени 1921).

Комплекс цвинтаря утворює могилу із запорозьким хрестом, 17 надгробків із хрестами, без іменних табличок. Вважається що під кожним надгробком символічно поховано полк козаків.

ОБСТАВИНИ ПОЯВИ ЦВИНТАРЯ

Цвинтар померлих у таборі вояків армії УНР був закладений у часи існування табору для інтернованих. У 1921 році граф Едвард Трояновський виділив для цієї мети ділянку землі поблизу бараків табору. 24 липня того ж року офіцери, які перебували в таборі, закликали інших інтернованих до впорядкування цвинтаря і встановлення на ньому пам’ятника. Зібрано кошти, що дозволили впорядкувати поховання і підготувати проект пам’ятної могили. Роботи з впорядкування і насипання могили виконали самі інтерновані. Одразу після появи могила виглядала наступним чином

«На кургані встановлено чорного запорозького хреста. По середині хреста розташовано герб — тризуб, а на раменах напис українською мовою: «Борцям за волю України офіцери і солдати 4 і 6 Дивізій». На звороті був напис: «Pro Ukraine libertate mortuis» і далі по-польськи «Bohaterom walki o wolnos,c,Ukrainy 4 i 6 Dywizje Ukrain,skie – 1921»

На передньому схилі могили інтерновані прикріпили табличку з червоного пісковику з написом українською мовою:

Хай ворог знає, що козацька сила

ще не вмерла під ярмом тирана

що кожна степова могила

це вічна непімщена рана.

ОСВЯЧЕННЯ

18 вересня 1921 року до Александрув-Куявського прибув Головний капелан Дієвої Армії УНР, священик Павло Пащевський, який відправив Святу Службу Божу в таборовій Каплиці, після чого освятив Цвинтар. На урочистостях були присутні представники міських властей. Промови виголосили один із присутніх урядників, священик Пащевський і хорунжий Соловчук від імені таборової громади. На 17 могилах покладено вінки, під спів «Заповіту» на слова Тараса Шевченка.

Цвинтар був обнесений колючим дротом і бетонними стовпчиками з тризубами, поховання прикрито дерном і на них було розміщено таблиці з прізвищами похованих.

У міжвоєнне двадцятиліття Александровський український цвинтар був місцем щорічних богослужінь і патріотичних урочистостей, що збирали об’єднання емігрантів-українців з усього терену Помор’я і Куявії. Українська назва цвинтаря Козацька могила. 29 травня 1927 року тут вперше відправлено панахиду за Симона Петлюру.

Богослужіння провів священик парафії Святого Миколая в Торуні Стефан. Відтоді панахиди по Петлюрі та інших учасниках боротьби за незалежність України стали в Александрув-Куявському традицією; участь у них брали українці з цілого краю. Після відправи відбувалися урочисті академії. У 1930 році Козацька Могила була впорядкована групою емігрантів під наглядом M. Чохи. У 1932 році вперше поєднано церемонії пам’яті Симона Петлюри з відзначенням річниці відродження Української армії.

Як згадував учасник урочистостей на цвинтарі в 1939 році Віктор Бабич:

«Приїздили на ранкову відправу в місцевій православній церкві, яка в той день не могла вмістити вірних (...). Прибували до Александрова Куявського люди з усіх можливих керунків (...). (...) біля години десятої всі збиралися біля ринку. Тут починали формуватися відділи колишніх вояків Армії Української Народної Республіки. Лунали вигуки і рапорти, віддавалися команди і накази старшини. (...) Український військовий цвинтар був впорядкований і прикрашений квітами»

Після розпорошення об’єднань українських емігрантів на Помор’ї і Куявії, а серед них і груп, що мешкали в самому Александрув-Куявському і в Торуні, після 1945 року про цвинтар забули.

До його відновлення приступили весною 1991 року з ініціативи історика Омеляна Вішки і полковника Сметани, за підтримки органів місцевого самоврядування, зокрема міського голови Александрув-Куявського Здіслава Насінського і його заступника Станіслава Крисінського. Між квітнем 1992 року і весною 1993 року здійснено впорядкування цвинтаря, під час якого відновлено огорожу з використанням збережених стовпчиків, виготовлено нову пам’ятну табличку з початковим написом, викарбуваним тим самим шрифтом. Роботи виконала львівська фірма «Некрополіс». Патронат над проектом узяло Об’єднання українців у Польщі та посольство України в Республіці Польща. На чолі громадського координаційного комітету став Славомир Маньковський.

Відновлений цвинтар відкрито 12 червня 1993 року, коли православне, греко-католицьке, протестантське i католицьке духівництво відправили екуменічну Службу Божу. Серед них були римо-католицький владика Вроцлавський Броніслав Дембовський, греко-католицький митрополит Перемисько-Варшавський Ян Мартиняк і православний архієпископ Лодзький і Познаньський Симон. Від незалежної України на урочистостях були, зокрема, посол України в Республіці Польща Геннадій Удовенко та козацька делегація. Міський голова Александрова Куявського в своєму виступі наголосив на важливості дій спрямованих на збереження спільної історії в контексті європейської інтеграції. Провідник Об’єднання українців у Польщі висловився про необхідність зближення двох націй і запобігання ворожнечі між ними в майбутньому.

З того року щорічно в місті проводиться поминальні заходи: літургії в Православних храмах, костелах, а на Козацький Могилі поводиться екуменічна Служба Божа (панахіда) кожну першу суботу червня.

Сьогодні, коли Україна робить впевнені кроки до підписання асоціації з Європейським Союзом, а Польща щиро підтримує нашу державу на цьому шляху, знаходяться ті хто, хотів би посіяти ворожнечу між нашими народами. Але не вийде. У відносинах двох народів Українського та Польського було різне, але залишимо минуле історикам.

Саме тому дружні візити до Польщі делегації МГО «Козацтво Запорозьке», а в Україну Польского Представництва - дуже важливі і потрібні для нашого співжиття в об’єднаній Європі. Як каже маршал Сагайдак: Пам’ятаймо минуле, але думаймо про майбутнє».

Прес-служба МГО «Козацтво Запорозьке»

Використана література: Зарецька Т. Українсько-польські паралелі: Симон Петлюра і Юзеф Пілсудський. // Проблеми історії України: факти, судження, пошуки. – Київ: Інститут історії України НАН України, 2004. – №12.;Костриця М.Ю., Пашківський Ф.Б. Бердичів: історико-краєзнавчий нарис: Серія «Міста Житомирщини» — Житомир: М.А.К., 2000.; Вікіпедія.