ОСЬ ЖАБ’Є. ГУЦУЛЬСЬКА СТОЛИЦЯ
Василь Миколайович Мицканюк – голова Верховинської селищної Ради. Закінчив Івано-Франківський сільськогосподарський технікум, Львівський сільськогосподарський інститут. Після навчання – працював у рідній Верховині в колгоспі імені Коцюбинського на різних посадах. Був помічником народного депутата Віктора Терена.
2005 року призначений заступником голови Верховинської районної Державної адміністрації, де працював до обрання селищним головою у 2010 році.
– Можна сказати, що Ви є батьком громади, Вас обрали, Вам довірили. Розкажіть, будь ласка, про людей, про їхнє життя. Як Вам працюється у такому чудовому мальовничому і водночас складному краї?
– Спершу хочу кілька слів сказати про селище. Верховині 50 років, а Жаб’є – 588. Нинішнього року на День міста (28 серпня, якраз на свято Покрови Богородиці) ми будемо відзначати перейменування Жаб’є у Верховину, і першу згадку про наше містечко.
Територіальна громада селища невелика – 6,5 тисяч. Наш район високогірний. Селище Верховина знаходиться на висоті 660 метрів над рівнем моря. По території Верховини протікає річка Чорний Черемош.
Наш край багатий на природні ресурси. Дуже гостинні, душевні люди тут живуть. Частина з них займається підприємницькою діяльністю веденням особистого селянського господарства. Частина працює на державній роботі, це все ж таки районний центр, і є робочі місця на тих чи інших підприємствах. Ще маємо деревообробну галузь. Є і такі верховинці, але їх небагато, що виїжджають на заробітки. На території селища люди тримають худобу, і потім, завдяки цьому, мають поповнення до сімейного бюджету.
Правда, проблема в тому, що закупівельні ціни на м’ясо та молочну продукцію дуже низькі. І тому селянину дуже складно виживати. Разом з тим хотів би зазначити, що нещодавно ми відкрили у селищі ринок, який є одним із найкращих у Івано-Франківській області. До нас приїжджають із інших районів, бо знають, що в нас є великий вибір якісної сільськогосподарської продукції.
У наших лісах багато грибів, ягід. Місцеві жителі їх збирають, продають, здають закупівельникам, консервують. Це стосується і дітей, які влітку теж залюбки збирають афини (чорниці), малини, ожини.
Працювати у такому мальовничому та прекрасному краї велика честь для мене.
– Що Ви ще встигли зробити за ці роки на посаді голови?
– Зроблено багато, зокрема в питанні благоустрою селища: проведено освітлення ряду вулиць, золблено ремонт доріг місцевого значення в тому числі із асфальтним покриттям, упорядковано місцеве кладовище, в рамках підготовки до ювілейного ХХ Гуцульського фестивалю, оновлено фасади будинків, відновлені тротуарні доріжки..
В дошкільних закладах селища зроблено капітальний ремонт водопровідно-каналізаційної системи, замінено вікна на енергозберігаючі, що дало можливість відкрити дві додаткові групи.
Минулого року у Верховині почав функціонувати новий водозабір із села Віпче, який вирішив дві проблеми. Перша – у нас тепер цілодобове водопостачання; друга – значно вища якість води. Але не вирішено ще питання водопостачання правобережної частини селища. Робиться відповідна проектно-кошторисна документація. В цьому нам допомагає районна Держадміністрація.
Плануємо освітити всю центральну частину селища. Також хочемо зробити реконструкцію котельні в Верховинському навчально-виховному комплексі.
Хочемо облаштувати невеличкий водоспад у центральній частині селища… Словом, задумів є дуже багато. Вся проблема в тому, що ми дотаційна селищна рада. Нам не вистачає коштів. Тому укладаємо угоди із місцевими підприємцями про пайову участь в соціально-економічному розвитку селища.
Плануємо на перспективу реконструкцію нашого селищного парку, який поки що у занедбаному стані. Хочемо розробити проект і представити на конкурс в обласну раду, таким чином виграти хоча би частину грошей. Вкладати будемо і свої, щоби зробити парк європейського рівня, де б із задоволенням відпочивали жителі і гості нашого селища.
– Верховина славиться своїми фестивалями. Організувати їх теж нелегка справа.
– Так. У нас проводять дуже гарні свята, фестивалі. Є чудовий фестиваль імені Моґура, на який збираються всі музиканти. Є фестиваль Чукутихи, Гуцульська розколяда, Полонинське літо... Гуцули талановиті люди. Є у нас сімейний танцювальний колектив Ванжураків-Ілюків, який очолює заслужений працівник культури України Михайло Ванжурак. Вони з села Віпче.
У нас також багато людей займається народними промислами. Шиють гуцульський одяг. Сьогодні він набуває нового життя, популяризується, перш за все серед молоді.
Я хотів би підкреслити, що молодь із захопленням ставиться до наших звичаїв і традицій.
– Отже, є що побачити туристам у Верховині?
– Звичайно! У нас останнім часом дуже розвинувся зелений туризм. Багато ґаздів зробили добрі побутові умови для прийому гостей…
На території селища є багато музеїв. Крім Регіонального історико-краєзнавчого, є унікальний музей кінофільму «Тіні забутих предків», що знімав С. Параджанов. Він знаходиться у хаті, де проходили основні зйомки фільму. Цікаві приватні музеї гуцульського побуту, етнографії та музичних інструментів Романа Кумлика та Миколи Іллюка. Вони заслужені працівники культури України. Прекрасні музиканти, учасники різних конкурсів, тому їхні музеї мистецького спрямування. У них дуже багато музичних інструментів. Вони демонструють гостям, як все це звучить. Крім музеїв у нас прокладені пішохідні туристичні маршрути, під час яких можна подивитися скелі Довбушанки. Є у нас вихід на гору Біла Кобила чи на Маґорку... Гірські краєвиди просто чарівні. І для фотозйомок, і для відпочинку, і для спілкування з природою.
– Тобто Ви запрошуєте всіх наших читачів у Верховину?
– Безперечно. Є відповідні сайти, де зібрана інформація про зелені садиби та їхні послуги. Так що, ласкаво просимо до Верховини.
Ігор КРАВЧУК
