А де твій дім, гуцулочко? Карпати!
Весною, коли я був у Карпатах, мені подарували, відеодиск із записом гуцульського фольклорного фестивалю. Із задоволенням переглядаючи його вже в Києві, я звернув увагу на зовсім ще мале дівча, яке напрочуд упевнено трималося на сцені.
Гарний голос, дикція, незбагненна гуцульська вимова, яку сьогодні вже серед молоді в Карпатах і не почуєш. Вона не грала, як кажуть, на публіку, просто співала, ніби перед нею були не глядачі, а сині гори, оповиті хмаринками, а вона своїми співанками розмовляє з ними і зі світом.
Манерою триматися незалежно і вільно і водночас щиро й привітно – вона мені нагадала мою ученицю Кароліну Куєк, яка тепер відома як Ані Лорак.
– В цій гуцулочці теж щось є , – подумав я. Обов’язково потрібно познайомитися під час наступних відвідин Карпат.
З’ясував, що юна співачка – це Софійка Мартищук з Красника, що в декількох кілометрах від райцентру Верховина, села, яке заховалося серед високих гір.
– Я співаю з самого дитинства, – почала розповідати про себе Софійка. – Люблю співати з тих пір як себе пам’ятаю. Першою моєю піснею була пісня «Лисичка-сестричка». Коли я її вивчила і заспівала ще у першому класі, то всім сподобалося: і однокласникам і вчительці і батькам.
Це посприяло тому, що з другого класу, ходжу в музичну школу на відділення вокалу. Там навчається і мій старший брат. Люблю співати, виступати на сцені… Люблю маму, тата, старшого брата. Мій тато – Віталій Федорович – викладає в коледжі основи екології. Мама – Ольга Василівна – вчителька історії. Я люблю своїх батьків за те, що вони найкращі. За те, що вони мене люблять, підтримують, допомагають.
– У яких фестивалях ти брала участь?
– У фестивалі-конкурсі гуцульської співанки імені Марії Кречунєк (Чокутихи). Його називають просто – «Фестиваль Чокутихи». У районному огляді художньої самодіяльності «Музика весни». Я там виконувала пісні Наталії Май «Сопілочка» і «Україночка».
– На «Фестивалі Чокутихи» ти виконувала «старовіцькі» гуцульські співанки. Хто тобі їх порекомендував?
– Мама.
Доповнює мама Софійки, Ольга:
– Це співанка одного нашого односельчанина Василя Максим’юка. Він склав пісню про Гуцульщину, а я від нього записала.
– Які пісні тобі більше подобаються?
– Гуцульські співанки, бо вони наші, рідні. Гарні і щирі як природа.
– У майбутньому ти, напевно хочеш стати співачкою…
– Я хочу бути ветеринаром (Отакої! – ред.) Хочу лікувати тварин. Я народилася з любов’ю до тварин, до природи.
Відчуваю себе частинкою природи. Дуже люблю наші гори, своє село. Я з самого дитинства люблю ходити у різні походи. Ходила на гору Піп Іван. Була на самій вершині. Мені там дуже сподобалося.
– А в тебе є пісня про природу, про рідний край, Карпати?
Мама Ольга: – Наш голова сільради склав вірш про Красник. А музику написав місцевий учитель. Софійка співала цю пісню на День села і в неї дуже гарно вийшло.
– Софійко, хто тобі подобається із співаків-виконавців?
– Антоніна Матвієнко, Олег Скрипка…
– А чим подобається Скрипка?
– Бо він співає народні пісні і гарно їх виконує.
– Ти говориш українською літературною мовою. А співаєш на гуцульському діалекті…
– У школі, та з незнайомими людьми я розмовляю літературною мовою. А в селі – діалектом. Це мова моїх предків. Ми тут всі так розмовляємо.
– Софійко, а ти вже працюєш над власним репертуаром?
– Ще ні. Бо я ще не настільки досконало співаю, щоб придумувати репертуар. Я ще тільки вчуся.
Тато Віталій:– У Софійки є одна її власна пісня про рідне село.
Принагідно хочу сказати, що успіхи нашої донечки – це заслуга її вчительки Ірлани Кікінчук. Всі постановки і голос – це все заслуга педагога. І ми їй щиро вдячні за те, що вона так працює з Софійкою.
Ірлана Кікінчук, педагог Софійки:
– Софійка здібна дівчинка. Я із задоволенням займаюся з нею. Придивляюся. Хочу взяти її у свій колектив – зразковий вокальний ансамбль «Гуцульські дівчата».
Колектив «Гуцульські дівчата» має добру історію. На шостому гуцульському фестивалі стали лауреатами. Це був неймовірний успіх. 1998 року нас запросили у Францію на міжнародний молодіжний фестиваль молоді і студентів… Того ж 1998, року нам присвоїли звання зразкового. Маємо вже свій репертуар. Можемо запропонувати повноцінну концертну програму. У Франції ми показували годинний концерт.
А ось тепер уже четвертий склад. Це тяжко. Звикаєш до дітей. Коли вони виростають і розлітаються по світу, то дуже сумно.
Набиратиму новеньких восени. Хочу, щоб дівчатка були приблизно однакового зросту, мали добрі голосові і сценічні дані. Бо ми не лише співаємо, але й танцюємо.
Я хочу, щоб у музичних школах вчилося як найбільше дітей, щоби батьки мали можливість віддавати їх у музичну школу. У нас дуже багато талановитих дітей. Українські діти – найталановитіші. Це підтверджено не одним фестивалем.
Ну що ж, будемо сподіватися що природа наділила Софійку талантом недаремно. Як казав поет: «Якщо зірки запалюють – то це комусь потрібно».
Побажаємо юній співачці не розгубити себе, берегти голос, натхненно працювати – і тоді світ про Тебе почує.
Спілкувався Ігор КРАВЧУК
