Пархомівська церква Покрови Пресвятої Богородиці
Церква зводилась за проектом архітектора Володимира Олександровича Покровського (1871– 1931). Це був його перший самостійний проект, але настільки вдалий що Покровський отримує за нього звання академіка архітектури. Ця робота привертає до себе увагу спеціалістів і замовників. Він будує в Санкт-Петербурзі, Царському Селі, Нижньому Новгороді, Лейпцигу, Римі та Гаазі. Згодом В.О.Покровський стає архітектором Височайшого двору, а після революції приймав участь в будівництві Волховської ГЕС.
Покровська церква побудована в стилі російського модерну.
Пархомівська церква має на своїх стінах безліч символів, над значенням яких і зараз ламають голову фахівці. Це й зображення вогню, й молотка, й обценьок, й драбини, й ялинок, й голоба, й … багато чого ще (щось масонством повіяло). Є навіть ескізні зображення майбутніх творінь Покровського, наприклад вокзалу в Царському Селі.
Взагалі в Пархомівці Покровський створює цілий архітектурний ансамбль. Крім власне Покровської церкви, він включав в себе будинок священика, будинок церковного сторожа, браму і огорожу стилізовану під фортечні мури.
Два роки офіційна церковна влада не давала дозволу на освячення церкви у селі Пархомівка (розташоване в Володарському районі Київської області. За кілометрів 15 від траси Київ – Одеса. Можна повертати з траси в Гострій Могилі, а можна їхати через Білу Церкву і Володарку). Великий храм на дві тисячі прихожан, у будівництві якого використано мармур, граніт, коване залізо, шифер, дерево, кераміка і навіть залізобетон (чи не вперше в Російській імперії) церква не хотіла прийняти у своє лоно. Дивно… Офіційне пояснення було таке: архітектурне вирішення храму не відповідає церковним канонам. Дійсно, подібних архітектурних вирішень у православ’ї не було.
Церква Покрова Пресвятої Богородиці у Пархомівці лише частково схожа на православну. Це своєрідний архітектурний синтез готики, східних (азіатських) архітектурних традицій та язичеських культових форм. Храм прикрашений зображеннями вогню, молота, стріл, пророслого зерна, змій, виноградних грон, пластів зораної землі, ялини, півня та, навіть, свастики (давньоіндійського символу вічного руху життя). Все це, разом із асиметричними зображеннями хрестів, паркетною підлогою та лавками у приміщенні храму не давало спокою церковній владі. Але пархомівську церкву все ж освятили.
Дуже багато на стінах церкви вирізаних на мармурових плитах, старовинних написів. Один з написів старослов'янською наголошує: «Споруджений в честь і пам'ять Покрови пресвятої Богородиці й великого мученика Віктора у літо 1903-1906». Свого часу село Пархомівка належало відомому російському магнату Віктору Федоровичу Голубєву. Пархомівські землі він перетворив на зразкове господарство зі статусом «заповідного». В Пархомівці вирощували рідкісні плодові дерева, збирали гарний врожай зернових та овочевих культур, виводили породистих та робочих коней. Родина Голубєвих не жаліла грошів на розвиток села. Для селян було побудовано дві школи, лікарню, амбулаторію з акушерським відділенням, читальню, чайну, в якій було встановлено поліфон з великим репертуаром п'єс. Голубєві щорічно виділяли кошти на утримання цих закладів. Господарство у Пархомівці провадилось із врахуванням усіх прогресивних досягнень агрономії.
Деякі знавці стверджують, що В.Ф.Голубєв планував побудувати у Пархомівці велике промислове підприємство (цегельний завод), але друзі умовили його почати будівництво церкви. Та Віктор Федорович не дожив до початку будівництва – він помер у 1903 році в Римі, заповівши поховати себе у Пархомівці. Його волю виконали – поховали в склепі поряд з майбутнім величним храмом. Вже у 1994 році, після розпаду імперії більшовиків, поряд із церквою звели пам'ятник великому меценату.
Ідею будівництва церкви реалізували сини Віктора Федоровича Голубєва – Віктор та Лев. Воно розпочалося майже відразу по смерті В.Ф.Голубєва, того ж 1903 року. Спорудження церкви замовили архітектору В.А.Покровському. Микола Реріх, що був гарним знайомим В.В.Голубєва та В.А.Покровського, розробив 13 ескізів мозаїк та зовнішнього декору храму. Але втілені в життя були лише дві мозаїки: «Покров Богоматері» та «Спас Нерукотворний». Смальту для них виготовив один з кращих майстрів того часу В.А.Фролов. Мозаїки і сьогодні прикрашають храм у Пархомівці. І Голубєву, і Покровському, і Реріху були близькі ідеали Сходу. Співробітництво цих людей й вилилось у створення Пархомівської церкви. На думку Реріха в інтер'єрі храму мали домінувати червоний, зелений, жовтий і сірий кольори. Фрески храму повинні були втілити гуманістичну ідею світової єдності. На жаль, авторам не вдалося до кінця втілити свої ідеї в життя.
Радянська влада не була милосердною до культових споруд. Дуже багато пам'яток культової архітектури було знищено. Але Пархомівську церкву врятувала господарська розсудливість більшовиків. Спочатку у приміщенні храму намагались влаштувати клуб, потім воно було складом добрив. Церква поволі руйнувалась, розбиралась на будматеріали…
У 1979 році храм отримав статус пам'ятки архітектури, а у 1982 Київський обласний відділ у справах будівництва та архітектури інституту «Укрпроектреставрація» розпочав реставраційні роботи у Пархомовському храмі. Потрібно було перекрити дах та бані, відновити втрачену кладку. Особливих робіт потребували мозаїки. Влітку 1987 року під час фестивалю Індії в СРСР приїхав син Миколи Реріха – Святослав. З ним зустрілась група пархомівських ентузіастів, намітився візит Реріха у Пархомівку. Значну роль в активізації реставраційних робіт відіграла дружина тогочасного генсекретаря – Раїса Горбачова. Як результат – закипіли роботи в Пархомівському храмі. На реставрації працювали кращі українські спеціалісти. Вкладались величезні кошти. Але Реріх у Пархомівку не приїхав. Реставрацію довели до певного рівня і звернули.
З 1992 року в храмі відновлено постійне богослужіння.
За матеріалами Інтернетвидань. Фото Ігоря КРАВЧУКА
