Музею гетьманства 20 років
Вже 20 років як Музей гетьманства ввійшов в сім’ю столичних музеїв і зайняв гідне місце в музейному просторі України.
Весна для київського Подолу розпочалася з святкування 20-річчя Музею гетьманства. 11 березня 2013 р. у легендарному «будинку Мазепи» по вул. Спаська 16-б зібрались друзі та прихильники Музею, щоб відзначити ювілейну дату. Про історію та сьогодення музею розповіла директор Музею гетьманства Ярова Галина Іванівна. Завдяки її багаторічній праці, енергії та старанням і зібралися на ювілей велика родина друзів.
Від Департаменту культури КМДА начальник відділу з питань роботи музеїв, бібліотек, архіву та міжнародних зв’язків Тетяна Петрівна Мухіна-Мрига привітала зі святом і відзначила за плідну та віддану діяльність колектив музею. Традиційним та не менш цінним стало для музею привітання від голови Українського фонду культури, почесного академіка Академії мистецтв України, дійсного члена НАНУ, поета Бориса Ілліча Олійника.
Привітав Музей і його засновник Іван Миколайович Салій, який у 1993 р., будучи представником Президента України у м. Києві, видав розпорядження про створення Музею гетьманства та ініціював реставрацію «будинку гетьмана Івана Мазепи».
У цей день лунало багато добрих та щирих слів із вуст гостей. Привітали Музей і отаман сучасного козацтва м. Києва Соловей А.І.; голова Центральної Управи Союзу Гетьманців-Державників, професор, д.і.н. Терещенко Ю.І.; завідуюча відділу Національного музею історії України, заслужений працівник культури України Ралдугіна Т.П.
У програмі святкування був перегляд хронологічного фото-звіту роботи музею за минулі 20 років.
Незабутнє враження справив виступ ансамблю давньої музики під керівництвом заслуженого діяча мистецтв України Костянтина Чечені. Гості відчули атмосферу доби бароко, занурилися в часи гетьмана Івана Мазепи. Відзначення ювілею продовжилося науковою конференцією, проведеною 13 березня, де науковці мали змогу поділитися досвідом успішної наукової роботи. Були обговорені результати досліджень музейних предметів, що зберігаються у фондах, серед них журнали «На Чужині» з таборової преси, переданої до музею П.Лимаренком; матеріали командира 3-ої Залізної Дивізії Армії УНР генерала О.Удовиченка. Цікавими та інформативними були нові дослідження з геральдики та генеалогії.
Будинок, у якому міститься Музей, є унікальною, чудом збереженою пам’яткою цивільної архітектури кінця ХVІІ – початку ХVІІІ ст. (типове українське бароко), з надбудовами в ХІХ ст. здавна відомий як «будинок гетьмана Івана Мазепи».
З 1717 р. ним володіла визначна київська козацько-міщанська родина Сичевських, представники якої обіймали в середині XVIII ст. високі посади в київському магістраті. Є припущення, що в 1763 р. цю садибу відвідував останній кошовий отаман Запорозької Січі – Петро Калнишевський, щоб вирішити питання будівництва нової церкви на честь св. Пантелеймона та шпиталю для лікування хворих козаків, які поверталися з Пруського походу. Ці питання він обговорював не тільки з Митрополитом, а ймовірно з власником нашої садиби і священиком Яковом Сичевським, парафія якого була поруч.
Родина Сичевських, відомості про яку збереглися з кінця ХVІІ ст., з часів гетьмана Івана Мазепи, була знана в Києві. Відомо, що коли в 1699 році обирали чергового війта Дмитра Полоцького, на урочистостях у магістраті були присутні батько і син Сичевські.
Батько – Мартин Сичевський займав на той час посаду старшого райця (радника), а його 28-річний син Степан Мартинович (1671–1742 рр.) лавника (засідателя) київського магістрату. Степан Сичевський за вірну службу в війську був пожалуваний чином сотника.
Після закінчення служби він повернувся до Києва, де попрацювавши в магістраті взяв духовний сан і у 1711 р. став священиком церкви Спаса Преображення на Подолі. Другий син – Кирило Сичевський (1711–1762 рр.) з дозволу митрополита Рафаїла Заборовського поступив до Київського Пустинно-Микільського монастиря. Третій син – Іван Степанович Сичевський, відслуживши канцеляристом у Генеральній військовій канцелярії, продовжував службу у Петербурзі, та повернувся до Києва у 1756 р., одружився з дочкою полкового обозного Софією Родзянко. Родина поселилася на Подолі в парафії церкви Миколи Набережного і, дякуючи покровительству гетьмана Кирила Розумовського Іван Сичевський став київським війтом. Після смерті Якова та Івана садиба перейшла до Кирила, що заповів її невістці Марфі та онуці Ксенії, котра вийшла заміж за лікаря, дворянина Семена Розлача. 3 вересня 1787 р. Марфа Сичевська через свого зятя Розлача (рід якого походив з козацької старшини) продала садибу київському купцю Козьмі Андрійовичу Усовичу за 1400 карбованців.
З останньої чв. XVIII ст. будинок перейшов у власність київських купецьких родин. Садибу Усовичів по Спаській придбав у серпні 1810 р. київський купець Іван Петрович Покровський.
Величезна пожежа на Подолі 1811 р. знищила на будинку садиби (що був одноповерховим) дерев’яний дах. Пізніше у будівлі надбудували другий поверх, прикрасили фронтоном з двома колонами, згідно проекту архітектора Андрія Меленського. В кінці XIX ст. будинок перейшов у спадщину до родичів Покровських – сім’ї Морачевських, які володіли садибою на Спаській до революції 1917 р. (Вся інформація з історії будиночку досліджена краєзнавцем Риммою Лякіною). Після революційних подій 1917–1921 рр. будинок було націоналізовано і віддано під комунальні квартири, в 1980-х роках ці квартири було ліквідовано, і старовинна кам’яниця впродовж десятиліття була пусткою. У 1963 р. «будинок Мазепи» взято під охорону держави як пам’ятку архітектури (за № 28).
У квітні 1992 року з ініціативи громадських організацій Києва і представників української діаспори в місті було створено Фонд Івана Мазепи, який збирав кошти для реставрації будинку з метою подальшого створення в ньому музею. Музей гетьманства був заснований 11 березня 1993 р. і розпочав свою діяльність як репрезентант культурних цінностей, спрямованих на формування і поширення знань, збереження пам’яті нації, підвищення рівня знань про минуле і сьогодення. Вже в перші дні поряд з реставраторами та будівельниками, що працювали в будинку по вулиці Спаська 16-б, директор Ярова Г.І. та співробітники розпочали створення музею. Активна робота велася по збиранню та формуванню фондів музею. Першим музейним предметом стало навершя бойової бронзової булави ХІІІ ст., знайденої в с. Кирнасівка на Вінничині. І вже до другої річниці святкування Незалежності України, 24 серпня, в музеї відкрилась наукова виставка «Перші надходження» в єдиному на той час, відреставрованому, експозиційному залі. Уже на кінець першого року роботи Музею його фондова колекція становила 752 предмети основного фонду1. Реставрація легендарного «будинку Мазепи» завершилася в січні 1994 р. Залишаючи будинок, будівельники передали директору музею ключі від відреставрованого будинку, де музейники стали повноправними господарями.
У Музеї постійно діють фото-документально-речові виставки «Гетьман Іван Мазепа та його доба», «Гетьман Павло Скоропадський та Українська Держава 1918 року», «Гетьман Пилип Орлик – автор першої Конституції України», «Симон Петлюра та його оточення», періодично відбуваються засідання дискусійного клубу «Гетьманська вітальня». Експозиція першого залу знайомить з історією будинку, з прізвищами добродійників – представників української діаспори, що викарбувані на бронзовій дошці, представниками інтелігенції нашої держави. На стінах живописні портрети «Дмитро Вишневецький (Байда)» художника К.Чепіги., «гетьман Петро Конашевич-Сагайдачний» роботи художника О.Охапкіна, порядок українських гетьманів за матеріалами видатних українських істориків (М.Максимовича. М.Грушевського, Н. Полонської-Василенко, І.Крип’якевича, Ю.Мицика), скульптура «Іван Мазепа» автор В.Дьяконов. Основою зали гетьмана Богдана Хмельницького є триптих «Богдан Хмельницький» художника А. Юхимця та муляж корогви Б.Хмельницького з зображенням його родинного герба «Абданк-Сирокомля» (дарунок музею від голови Кременчуцького осередку об’єднання «Спадкоємці Богдана Хмельницького» В. Басаргіна); ошатне кольорове зображення (копія) титульної сторінки реєстру Війська Запорозького 1649 р.; офорти відомого українського художника-графіка О. Данченка; композиція марок видавництва «Марка України» – серія портретів гетьманів художника Ю.Логвина і блок марок «Гетьманські клейноди та особисті речі Богдана Хмельницького» художника В.Василенка. Поміж інших картин залу почесне місце займає серія портретів гетьманів України доби «Руїни». Це портрети: Юрія Хмельницького, Івана Виговського, Івана Брюховецького, Павла Тетері, Петра Дорошенка, Дем’яна Ігнатовича (Многогрішного), Івана Самойловича.
Зал гетьмана Івана Мазепи розповідає, як про основні віхи життєвого шляху гетьмана, дивовижні повороти його долі, так і про тогочасну козацьку державність у цілому. Тут можна побачити: гравюру В. Масютіна «Іван Мазепа»; барокову гравюру (оригінал) художника І. Мігури «Мазепа серед добрих діл своїх», виконану у 1706 р.; добірку речей з козацького побуту; шаблі, гарматні ядра, кулелійку, люльки для куріння тощо. Цікавим експонатом є карта України Йогана Баптиста Гомона, видана в Німеччині 1716 р. По центру залу картина художника Л.Воєдила «Іван Мазепа» Найвагомішим портретом у цьому залі є портрет «Гетьман Іван Мазепа» (так званий «Напольний гетьман» – копія кін. ХІХ ст. з портрета художника І.М.Нікітіна (дарунок родини П’ядика).
У наступному залі відвідувачі знайомляться з діяльністю гетьмана в екзилі Пилипа Орлика – автора першої демократичної Конституції України (5 квітня 1710 року). Серед експонатів, що розповідають про Пилипа Орлика в залі є копія документу «Правовий уклад та конституції відносно прав і вольностей Війська Запорозького...», факсимільне видання «Щоденника» Пилипа Орлика (Гарвардський університет 1989 р.), аркуш поштових марок «Гетьман Пилип Орлик» (худ.Ю.Логвін, «Марка України» 1997 р.), фото танцювального ансамблю «Орлик» (керівник Марія Бабич, Англія), малюнок гербу «Новіна» родини Пилипа Орлика, вперше опублікованого Музеєм (1993 р.) та інші музейні предмети.
Одне з провідних місць в експозиції Музею посідає постать видатного державного діяча Павла Скоропадського – нащадка гетьманського роду, а також останнього гетьмана України. В 2013 р. відзначаються знакові ювілейні дати для Української Держави – 140 років від Дня народження гетьмана Павла Скоропадського (16 травня 1873 р.) та 95-а річниця гетьманської Української Держави (29 квітня–14 грудня1918 р.). Доба правління гетьмана Павла Скоропадського представлена документами і матеріалами з особистої колекції Скоропадських, які передала до Музею гетьманівна Олена Отт-Скоропадська, а також грошовими знаками, поштовими марками, численними копійними документальним та фотоматеріалом, колекція портретів гетьманів України та інші матеріали, що в комплексі становить найповніше зібрання з 7,5 – місячної історії існування Української Держави – Гетьманату 1918 р.
Виставка «Симон Петлюра та його оточення» розповідає відвідувачам про часи розбудови Української Держави — Української Народної Республіки на чолі з Директорією. Серед експонатів цієї доби, можна побачити лист Голови Директорії до міністра Холодного, листи Симона Петлюри та його дружини до дочки Лесі, грамоти і нагороди старшин армії УНР, рідкісні фотографії та документи, малюнки Лесі Петлюри. В основному це експонати передані до Музею нащадками вояків армії УНР – П.Лимаренком, О.Сірополко, О.Юзенів, Л.Зєлик, Н.Соневицькою, О. Зембіцькою та іншими.
Окрім наукових експозицій у Музеї працює виставковий зал, що є пам’яткою архітектури ХІХ ст., прикрашений двома білими з позолотою колонами.
У пошуках побудови сталої експозиції кілька років Музей працював у режимі змінних виставок. Першою в 1994 р. була виставка «Іван Мазепа – Великий гетьман України» – (до 285-роковин смерті гетьмана) і водночас музей організував науково-практичну конференцію, присвячену Іванові Мазепі, яка мала досить широкий розголос як в Україні, так і за кордоном. У своїй резолюції конференція підтримала ініціативу Київського обласного товариства охорони пам’яток та Білоцерківського музею про встановлення пам’ятника на батьківщині гетьмана Івана Мазепи в його рідному селі Мазепинці. Відлитий у бронзі гетьман був замовлений на кошти відомого мецената з США, львів’янина за походженням – Мар’яна Коця, скульптор – Евген Горбань. У журналі «Неопалима купина» (1–2 число ) за 1995 р. була опублікована відомими українськими науковцями Ганною та Іваном Шовкоплясами перша на той час в Україні бібліографія гетьмана Івана Мазепи.
Ювілейний 1995 р. – 400-річчя з дня народження Богдана Хмельницького – був відзначений документально-речовою виставкою та науковою конференцією.
У травні 1996 р. була підготовлена наукова виставка «Пам’яті Симона Петлюри» (до 70-річчя від дня смерті Голови Директорії). Ми отримали офіційне запрошення прибути з нею до виставкового залу Краківського університету. У 1997 р. визначною історичною датою було 325-річчя з дня народження Пилипа Орлика. З цієї нагоди в музеї створена наукова виставка «Пилип Орлик – гетьман України в екзилі». Це була одна з найважливіших виставок, бо подати гетьмана за повної відсутності матеріалів було непросто.
Знайомство з донькою гетьмана Павла Скоропадського Оленою Отт-Скоропадською стало новою подією в житті музею. Фонди поповнилися прекрасною колекцією родини Скоропадських. А в квітні 1998 р. було відкрито виставку «Павло Скоропадський та Українська Держава 1918 року». Серед представлених документів і фотографій експонувались речі з особистого архіву родини Скоропадських. Єдина виставка в Україні присвячена гетьману початку ХХ ст. є постійно діючою в нашому музеї. Уже в наступному 1999 р. у залах Музею гетьманства відбулася наукова конференція «Наказний гетьман Павло Полуботок». До неї були залучені відомі українські історики, колекціонери, які ділилися своїми дослідженнями та матеріалами. А також організована документально-речова виставка, присвячена Павлу Полуботку.
До 250-річчя з часу відновлення гетьманства в Україні, у 2000 р. співробітники Музею підготували наукову конференцію і виставку, присвячену гетьманові України Кирилові Розумовському.
На сьогодні в Музеї гетьманства продовжується традиція проведення засідання круглих столів, обговорення дискусійних наукових проблем за участю відомих українських учених Мицика Ю.А., Кривошеї В.В., Чухліба Т.В., Лепявко С.А., Степовика Д. В. та інших.
Свої наукові дослідження Музей оприлюднює, видаючи майже щорічно збірник наукових праць «Козацька скарбниця» та беручи участь у багатьох наукових конференціях України.
Людмила БЕВЗ
