Синдром Мерилін Монро

«Коли маленька дівчинка відчуває себе загубленою і самотньою, відчуває, що вона нікому не потрібна, все своє життя вона вже не може забути цього».

Мерилін Монро

Ця стаття – рятівна шлюпка для тих, хто страждає від безплідних пошуків справжньої любові, хто став залежним від стосунків, які несуть лише горе, хто мучиться відразою до себе і хоче позбавитись від виснажливої недуги.

Раніше алкоголізм, наркоманія та інші залежності розглядалися лише як хвороби, від яких слід лікувати батьків, при цьому стан дітей ігнорувався. Дослідження показали, що дорослі діти алкоголіків і наркоманів, як правило, розплачуються за гріхи своїх батьків. Ті приниження, яким вони піддавались у дитячому віці, те нехтування, яке вони відчували з боку батьків, отруюють їхнє існування.

Що ж відбувається? У дорослому житті діти з дисфункціональних сімей дуже часто нездатні встановити здорові стосунки, обираючи лише партнерів, які принижують, знущаються та відштовхують їх. Позбавлені нормальної, безумовної, беззастережної любові в дитинстві, вони позбавляються здатності любити себе. Їх приваблюють тільки ті, хто з різних причин не може відповідати взаємністю, налаштований лише приймати чужі почуття, нехтуючи чи знущаючись натомість. Це набуває форми залежності.

«Пробачте, я не розумію, – скажете ви, – що таке дисфункціональна сім’я? Що таке безумовна, беззастережна любов?» Відповідаю: «Дисфункціональная сім’я – це сім’я, в якій один або обидва батьки є або алкоголіками, або трудоголіками, або знаходяться в розлученні зі своєю половинкою, або розумово чи фізично неповноцінні в якомусь іншому сенсі. Безумовна любов означає, що тебе люблять просто так, просто за те, що ти народився, просто за те, що ти є. Батьки, які люблять безумовно, ніби кожного дня повторюють своїми діями: «Я люблю тебе просто тому, що ти моя дитина, а не за щось. Ти для мене найкращий у світі».

А ДО ЧТОГО Ж ТУТ МЕРИЛІН?

А ось до чого. Жила була в одній країні маленька і дуже красива дівчинка, батько якої відразу утік після її народження, а мати, що страждала психічним розладом, віддала маля в сирітський притулок.

Маленька дівчинка виросла і перетворилась на найкрасивішу і найжаданішу дівчину, але, не зважаючи на це, коли дивилась у дзеркало, бачила там лише непривабливу потвору. Її стільки разів ображали, відкидали і принижували в дитинстві, що тепер весь час вона присвятила тому, щоби змусити всіх довкола полюбити себе. «Я не дозволю, щоб... мене не любили!», – писала вона в своєму щоденнику. За три заміжжя їй траплялись лише чоловіки, які зневажали її. По-справжньому вона кохала лише егоїстичних негідників. Вона принижувалась, добиваючись взаємності тих, хто до неї був байдужий, і водночас перетворювалась на справжнє стерво, коли поруч були щиро закохані в неї.

Вона страшенно боялась самотності, була ревнива до безумства, її постійно з’їдали нез’ясовні тривоги, хронічна депресія, які привели до алкогольної, наркотичної, сексуальної пристрасті. Відчуваючи до себе лише відразу, вона вважала себе людиною, негідною любові. «Я порожнє місце... і нічого більше» – це її слова. У неї було тринадцять абортів, більше двадцяти операцій, вона сім разів намагалася накласти на себе руки і померла у віці тридцяти шести років. Її звали Мерилін Монро.

АНАТОМІЯ СИНДРОМУ

Появу хворобливо заниженої самооцінки та підсвідомої ненависті до себе стали називати «синдромом Мерилін». Можна сказати, що цей синдром «передається спадково», як хвилясте чорняве волосся від мами до маляти, адже виникає в основному в дітей залежних, холодних, відсутніх, відсторонених, критикуючих батьків. Так і не зумівши свого часу добитися батьківської любові, такі діти раз за разом підшуковують собі партнерів, що нагадують відчужену маму чи тата, які єдиним методом виховання вважали хороший прочухан.

Які ж ще прояви цієї недуги? Одна жінка, що страждала нею, зробила відкриття: «Коли я почала розуміти себе, виявилось, що у мене залежність не лише від стосунків, що приносять біль, але від багатьох речей, що я багатоголік! Я виявила хворобливу слабкість до кави, тому що завжди були проблеми зі сном, до цигарок, які палю одну за другою, до роботи, якій віддаю весь свій час, до дієт, до пластичних операцій». Одна залежність притягує іншу, проблеми примножуються, хвороба прогресує, відбираючи сили, здоров’я, життя.

Психолог Сюзен Ізраельсон, яка працює з такими жінками, коментує: «Більшість моїх пацієнток вкрай привабливі, успішні і талановиті. Але у них одна загальна проблема: не дивлячись на свою вроду і статус, вони всі як одна не вірять у власні сили і не люблять самих себе. Все більше звертається й чоловіків, які страждають тим же синдромом, вони здатні зупиняти свій вибір лише на жінках, які або недоступні для них, або можуть лише принижувати і відштовхувати їх любов». Отже, люди з синдромом Мерилін переважно красиві й успішні. І того, й іншого вони добиваються у впертій боротьбі, що підганяється ненавистю до свого тіла. Чому лише до тіла? Тому що в душу вони в якийсь момент вирішують не заглядати. Там дуже боляче за закритими дверима. «У мене усередині чорна діра», – говорила Мерилін.

Чи не загрузли ви у стосунках, котрі приносять лише біль, і без яких ви не можете жити? Чи не приваблюють вас егоїсти і «паскудники», тоді як нормальні партнери абсолютно не чіпають вашого серця? Чи не єдині ви серед своїх знайомих, хто досі не створив нормальну сім’ю, хто пропускає масу можливостей, які пливуть у руки, хто щодня із страхом дивиться в дзеркало? Чи не зловживаєте ви алкоголем, наркотиками, їжею, сексом, роботою, чи не витрачаєте грошей більше, ніж можете собі дозволити? Якщо на більшість з цих питань ви відповіли «так», значить, швидше за все, ви страждаєте емоційним розладом, який ми назвали «синдромом Мерілін Монро».

ШЛЯХИ ЗЦІЛЕННЯ

Порятунок – в усвідомленні того факту, що спроби заслужити любов приводять лише до принизливого її випрошування. Любов не потрібно заслуговувати, це переконання – наслідок вашої невпевненості. Не потрібно вимолювати її не лише в оточуючих, але й у самого себе.

Вчені Макавой та Ізраельсон запевняють, що позбавлення від синдрому полягає як раз у тому, щоб полюбити себе. Але що насправді означає ця теза? Це відмова від постійного самовиснаження, пристрасного трудоголізму, нескінченних дієт, пластичних операцій, втомливого карабкання до досконалості – «аби поважати себе», «аби бути кращим», «аби сподобатись», «аби полюбили».

Це прагнення прийняти себе справжнім, а значить не ідеальним, прагнення радувати та поважати себе. Це відмова від нескінченного пошуку любові, уваги і схвалення. Щоденні, поступові спроби замінити самокритику на похвалу. Розуміння того, що наполеонівські плани і мільярд бажань – лише спроби замаскувати ваші істині потреби. У якийсь момент доводиться усвідомити: перемоги не приносять радості, коханці не позбавляють від самотності.

І ще, мабуть, не варто в плани на найближчий рік записувати: «Підкорити світ». Без банального людського щастя світ втрачає свою цінність.

Марія КУЛИК