Пам’ятаємо
Здобудеш Українську Державу…
1 жовтня 2012 року пішов у вічність незламний борець за волю нашої Батьківщини, безстрашний воїн, великий син неньки України Володимир Васильович АНДРУШКО
Усе життя його життя було підпорядковане першому гаслу «Декалога» українського націоналіста: «Здобудеш Українську державу, або загинеш у боротьбі за Неї». Під ним Володимир Андрушко народився, з ним жив, виконуючи його і помер – у запеклій боротьбі, на ходу.
Народився Володимир Васильович у селі Саджавка Надвірнянського району на Івано-Франківщині 5 грудня 1929 року. Ще в юному віці зазнав переслідувань від радянської влади, утисків та поневірянь. Борючись із більшовицькими окупантами два рази на тривалі терміни потрапляв у совєцькі концтабори. Але ні на мить не припиняв боротьбу і не зраджував своїй мрії про Українську Самостійну Соборну Державу.
У часи незалежності пан Андрушко нагороджений орденом «За заслуги». Похоронили Володимира Васильовича, як він і заповідав, у рідній Саджавці, на землі, щедро политій кров’ю українських повстанців, де покояться останки його матері та славних односельців.
Сороковина по смерті героя зусиллями сільської інтелігенції – письменниці Галини Христан, завідуючої бібліотеки Федорчук Ганни, директора Будинку культури Грицюк Уляни, музичного керівника Сербенюка Петра, вчителів місцевої школи та односельців – перетворилася у чудово організований вечір пам’яті. Згадували Андрушка, розповідали вірші, співали пісень, які непереможним гімном лунали над швидкими водами Пруту, гучним дзвоном ударялися об крутий Діл, білим птахом злітали у небеса.
Пам’ять про Володимира Васильовича Андрушка буде жити не тільки у експозиції місцевого музею, не тільки у назві нової вулиці Саджавки, але й у серцях нащадків. Україна не забуде імена своїх героїв.
Нещодавно перестало битися серце справжнього козака, нашого побратима – Івана Григоровича Баранюка
Внесок у розбудову Української держави Івана Григоровича БАРАНЮКА – вагомий.
Він все зробив, щоб на Одещині відродилося козацтво, будучи активним членом партії «Батьківщина», працював не заради нагород, а по щирості, за ідею.
На жаль, ми вже ніколи не почуємо його щирого веселого голосу.
Для нас – це велика втрата. Сумуємо разом з родиною.
Головний редактор журналу «Гетьман», Ігор КРАВЧУК
