Людина і суспільство: Бог сотворив Землю та Людину, а Людина створила роди, які розділили Землю на Держави!

Шановний Вікторе Вікторовичу, з інтересом ознайомився з надісланими Вами копіями документів, що свідчать про давнішнє походження родоводу нинішніх Борковських і водночас – про трагічні сторінки з життя його носіїв періоду сталінських репресій. З повагою, Голова Верховної Ради України В. Литвин (Лист вих. № 1-11/465 від 05.07.2010 року).

Шановний Вікторе Вікторовичу, ми цілком підтримуємо Вашу ідею про створення праці, присвяченої роду Борковських, у якій Ви матимете можливість викласти своє бачення деяких аспектів біографії представників цього славного роду та навести відповідні документи, що проливають світло на досі дискусійні питання. З повагою, Учений секретар Інституту історії України НАН України, доктор історичних наук, професор О.С. Рубльов (Лист № 123/470 від 26.12.2012 року).

Отже, з Божою поміччю та допомогою редакції журналу «Гетьман», головного редактора Ігоря Кравчука, я беруся до праці про державотворчий рід Дуніних-Борковських. Мій рід існував не за простором і часом, а творив разом із сучасниками кожного періоду свого розвитку, як і я зі своїми сучасниками, що є гармонією співжиття.

Саме таким, державотворчим, родом і є мій древній рід Дуніних-Борковських. Могутність ріки визначається притоками інших рік, а могутність роду – розгалуженнями та поєднання з іншими родами. Різні ріки, наповнені водами приток, вливаються у те чи інше море, а моря вливають води десятків рік і сотень їхніх приток у океани і, таким чином, створюють водний, животворчий потенціал життя на Землі.

Аналогічно цьому процесу творення Світового Океану, але шляхом розгалуження, Роди створюють Регіони, а Регіони зливаються у Держави, які, у свою чергу, створюють Політичний Світ на Землі.

Саме тому я і намагаюся проаналізувати роль свого роду у створенні України та інших держав. Неможливо відстежити, куди занесе вітер хмари з краплин тієї чи іншої ріки, моря, океану, як зіллє їх воєдино та виллє дощем на ту чи іншу країну, а от відстежити розмноження роду по Земній Кулі, якщо захотіти, можливо та й необхідно. Великий Тарас Шевченко колись пішов на край Світу шукати «залізні стовпи, на яких тримається небо над землею». А мені дуже хочеться добратися до початку витоку мого роду, щоб побачити ті могутні Стовпи, на яких він тримається. І не марно у мене виникло таке бажання, бо про мій рід сказано дуже багатьма вченими, а мені хочеться, по можливості, сплести сказане у єдину косу історії і вплести в неї Постаті та Події, пов’язані між собою. Чи можливо це? Можливо. Аби вистачило залишку відведеного мені Богом життя.

Про членів мого роду багато сказано письменниками та вченими різних країн світу – отже, наш рід широко відомий і вартий того, щоб про нього пам’ятали і говорили. І це означає, що я, як член роду, не єдиний у пошуках мозаїки для складання мозаїчного панно роду Дуніних-Борковських, як однієї з гілок древа роду, зачатого у 1124 році датським дворянином Петром Швено і руською княжною Марією Святополківною з роду Рюриків.

За таких обставин рід, зачатий прабатьком Пет- ром і праматір’ю Марією, є не цілісним стовбуром нашого роду, а таким же відгалуженням від родів Рюриків і датських вельмож, які у свою чергу є відгалуженням від іще древніших родів, які лише ледь проглядаються у мороці історії. І немає жодного значення, які у них були при житті імена, головним є те, що вони є генним джерелом для подальшого розгалуження роду аж до сьогодення. Багато істориків намагаються з’ясувати, ким найбільш відомий (усього якихось там 1300 років від зачаття) рід Дуніних-Борковських – Петром Дуніним чи Швено, чи то Влостом, чи Петорм, чи Пітером, або Піотром – але прабатьком роду. Це його батьківська лінія, за якою юридично визначається все «древо».

Гостру полеміку між ученими викликає суперечливе, на перший погляд, чи то прізвище, чи то по батькові Петра, Пітера, Піотра – Швено, Дунін, Влост, але герба Лебідь. У деяких гілок єдиного роду уже сам Лебідь набуває ознак роду, що намагаються видати за неспорідненість його з родом Дуніних. Так прізвище Дунін тлумачать як «вихідець з данців», а герб Лебідь намагаються прив’язати до якогось пізнішого надбання з невідомих нікому причин прийняття Дуніними цього птаха за свій Герб. Але ця обставина поєднання Дуніних з гербом Лебідь є не що інше як доказ, отриманий з двох безсумнівних джерел, щодо датського походження як роду Дуніних-Борковських, так і інших родів Дуніних. Пояснення у тому, що Лебідь є тотемом, національним птахом Данії. У ті древні часи не було мережі Інтернету, і тому люди черпали свої знання з розповідей своїх предків. Так Дунін Петро, як дунчак чи данець, мав родовий тотем Лебідь. Про це передавалося з покоління у покоління аж до часу виникнення родових гербів як ознак роду. З часу започаткування родових гербів Дуніни й внесли Лебедя у свій родовий герб. Ось вам і розгадка причини первинності появи прізвища Дунін як ознаки походження з Данії та пізнішої появи птаха Лебедя у родовому гербі як родового тотему. І спірним є питання, чи мої прапращури запозичили у древньої держави Данія собі в тотем її національного птаха Лебедя, чи Данія визнала його своїм тотемом, бо мої прапращури були причетними до створення Данії як держави, що пізніше мало вплив на створеня таких держав як Польща, Україна чи Росія. Немалий внесок члени цього роду зробили й у створення інших держав.

Другим каменем спотикання в учених є питання одноцілосності Петра Дуніна з Петром Влостом чи то Влостовичем. Але і це споріднення уже описане в праці нашого земляка, польського вченого Ярослава Івашкевича «Красные щиты». У ній він описує подорож короля Польщі Генріха, онука Болеслава Кривоустого, у якого правою рукою та чоловіком рідної сестри його дружини Збислави Святополківни був Петро Дунін. Дослівно Ярослав Івашкевич пише: «Заночевали во Влостове, в нес- кольких милях от Сандомира. Там стоял небольшой замок, отданый некогда Кривоустовым заодно со скшинским замком Петру Дунину; теперь в этом замке хозяйничал внук Петра Владимир».

Тут же Я. Івашкевич вказує, що Петро Дунін є не ким іншим, як Петром Влостовичем. А Петро Влостович, який помер у 1155 році, був сілезьким феодалом, що славився своїми багатствами, воєводою Болеслава ІІІ Кривоустого, а потім – і Владіслава ІІ Ізгнанніка, якого зрадив, бо примкнув до партії, яка підтримувала молодших братів. У 1146 році Владіслав наказав відрізати йому язика, осліпити і вигнати з Польщі, що викликало обурення у феодалів і посприяло падінню Владіслава. Івашкевич пише про Володимира Святополковича як онука Петра Дуніна і княжни Марії, дочки Великого князя Київського Святополка ІІ, у честь якого вони і назвали Святополком свого першого сина.

Знатність Петра Дуніна викреслює той факт, що він був одружений на київській княжні Марії Святополківні роду Рюриків, творців Київської Русі як древньої імперії та хрестивши русів, що прямо вказувало на тогочасну євроінтеграцію Київської Русі, бо уся Європа, як і Візантійська імперія, були уже християнськими. Хрещення Русі з метою її євроінтеграції спростовує спробу довести сумніви святого рівноапостольного Володимира Великогояку прийняти релігію для об’єднання різновірних племен і народів Київської Русі у єдиний народ, єдину націю. Але це буде окремою темою для досліджень причин і наслідків хрещення для Русі і наших народів через спротив злиття усіх у єдиновірця – православне християнство. У «Великій хроніці» говориться:

«Пётр занимал должность палатина и воеводы. Современники именовали его комесом – comes Palatii Poloniae (термин римского происхождения; первоначальное значение – «спутник», употреблялся в Польше для обозначения высоких сановников при княжеских дворах). Кроме того, женитьба на сестре жены Кривоустого Сбыславы Святополковны Марии сделала его родственником князя, а ясность ума, энергия, мужество и дипломатический талант поставили в первые ряды государственных мужей. Пётр был вторым лицом в государстве после монарха.

Уточнимо, що «Велика хроніка» – це «Польська хроніка» Вінцентія Кадлубека, польського літописця, який проживав у часи перебування Петра Дуніна при дворі Короля Польщі Болеслава ІІІ Кривоустого і часу зачаття роду Дуніних-Борковьких. Ось таким був Петро Дунін (Влост (Власт) Влостович (Влостовіч) чи Властід (Влостід), родоначальник мого роду, роду Дуніних-Борковських. Про нього говориться і у древніх «Хроніках» Отліба Цвіфальтенського, який розпочав свою працю у 1135 році як послушник швабського монастиря в Норесгеймі.

У додатку до древньої хроніки Отліба дається роз’яснення щодо названого Отлібом «Пётре Властидє»: «Речь идёт о Петре Властовиче, одном из самых знаменитых польских вельмож XII в. Существуют несколько гипотез о его происхождении. Великопольская хроника XIII в. называет его Петром из Дании. Считают его выходцем из Дании («Великая хроника»... С. 94-95, 217)». Таким чином, у своїй роботі, як у даний час, так і надалі, я збираю та аналізую історичні документи, а не виходжу із припущень та домислів.

Віктор БОРКОВСЬКИЙ