НЕВИЧЕРПНА СКАРБНИЦЯ


НЕВИЧЕРПНА СКАРБНИЦЯ

Багата українська земля. Скарби її надр та полів годі й описати. Якщо у когось це твердження викличе скептичну посмішку – нехай задумається лише над одним нюансом: скільки її грабують та обкрадають, а дограбувати до кінця не можуть. Те саме відбувається і з нашими багатими духовними скарбами, з нашою історичною пам’яттю: скільки не нищили її, скільки не викорінювали – а вона жива.

І козацький дух живий – дух вольності й звитяги. Ми знаємо і шануємо всіх українських героїв, але своїх найближчих славних пращурів шануємо і любимо по-особливому. Прикладом може стати Сумщина – давній козацький край, для мешканців якого історія – частина їхнього сьогодення, а гетьман Петро Калнишевський – не постать сивої давнини, а славний земляк.

У попередніх номерах журналу ми вже розповідали про діяльність Всеукраїнського благодійного фонду імені Петра Калнишевського, однак життя не стоїть на місці – попереду нові плани і здобутки. Про сучасні віхи діяльності Фонду розповідає Іван Миколайович Рішняк – відомий український політик, господарник, громадський діяч, голова Сумського земляцтва в Києві

– Іване Миколайовичу, ви невтомно популяризуєте усе, що пов’язане з життям і політичною діяльністю останнього гетьмана Запорозької Січі Петра Калнишевського. Що далі?

– Зараз ми ведемо активну підготовку до відзначення 210-ї річниці з дня смерті славного гетьмана Петра Калнишевського. Ця подія відбудеться у 2013 році. Ми плануємо провести багато заходів. Але найголовнішим завданням є завершення будівництва комплексу пам’яті гетьмана, який знаходиться у селі Пустовітівка. Там коштом Фонду вже відкрито пам’ятник, створено музей, відбудовано та відреставровано Свято-Троїцьку церкву, яку своїм коштом збудував сам Петро Калнишевський. У планах – збудувати на кургані приурочений до приєднання Петра Багатостраждального (Калнишевського) до лику святих пам’ятник і каплицю-музей, щоб експонувати там постійно діючу виставку його добрих справ у служінні Богу і народу. Заплановано перевидати збірник документів про П. Калнишевського, видати книгу Данила Кулиняка та роман «Спомини колишнього охоронця» режисера Володимира Савельєва. Тобто Фонд живе й працює у різних напрямах. Вшановуємо наших земляків, які прославили не лише рідну Сумщину, а й всю Україну. Проводимо зустрічі на Сумщині, а сумчани приїжджають до Києва, обмінюємося з ними досвідом, залучаємо до наших справ молодь.

– Нещодавня виставка вашого земляка Миколи Нечвоглода, яку ви організували у Києві, свідчить про особливий талант художника...

– Без перебільшення Микола Миколайович Нечвоглод є найкращим художником України, яким пишається Сумщина. Та місцевість, звідки походить митець, – одна з найкрасивіших у світі, там просто не можна не бути художником. Саме наші родючі чорноземи багаті не лише на врожаї, а й на таланти. Тож я низько вклоняюся батькам пана Миколи і тій землі, що його виплекала та дала поштовх до розвитку потужного таланту. Адже різні обдарування є у всіх дітей, та не всі хочуть їх плекати, а йому це вдалося всупереч нелегкому післявоєнному часу.

Мені дуже приємно, що значне місце у творчості Миколи Нечвоглода відведено зображенню козацтва і, зокрема, образу нашого легендарного отамана Калнишевського. Позаяк дуже важко знайти архівні документи, які практично були знищені й вивезені за межі України. Ми по краплинах збираємо їх і в Америці, і в Канаді. Але пам’ять про нього жила завжди. Ми намагаємося відтворити справжній портрет Калнишевського і увіковічнити його в бронзі та полотні.

«Немає загадки таланту, є вічна загадка любові», – ці слова відомого українського письменника Григора Тютюнника можна взяти епіграфом до творчості художника, члена Національної спілки художників України Миколи Нечвоглода, з творчістю якого познайомилися ліцеїсти українського гуманітарного ліцею на відкритті виставки, що організував Всеукраїнський благодійний фонд імені Петра Калнишевського.

Розповідає художник Микола Нечвоглод:

– Потяг до творчості й живопису я відчув ще у далекому дитинстві, але народився він під вибухи бомб. Головним тоді було виживання, а не малювання. Уже після війни у нашому Великописарівському районі на Сумщині почали відкриватися бібліотеки. І саме там я вперше побачив журнал «Огонек» з яскравими ілюстраціями. Вони мене настільки захопили, що одну я навіть поцупив. Потім доля звела мене з художником, який повернувся з війни: за його порадою я серйозно зайнявся своєю художньою освітою. Приїхав до Сум, пішов навчатися в художню студію і потрапив до викладача, також колишнього фронтовика, Миколи Дем’яновича Бончевського. Так звершилися мої перші кроки у мистецтві. Потім була служба в армії у Москві, але й там я не гаяв часу, за можливості відвідуючи художню студію. Після демобілізації спочатку вступив до училища прикладного мистецтва у Києві, а потім – у Львівський поліграфічний інститут. Багато поїздив і по Україні, і за її межами. Деякий час працював головним художником творчого об’єднання, до складу якого входили 2,5 тис. художників і 2,5 тис. тих, хто їм допомагав. Різні скульптурні вироби, що прикрашають нині Київ, виготовлялися у тому числі й на нашому комбінаті.

Найбільші мої враження – це творчі поїздки і зустрічі з трудовими колективами. Ми добиралися до найвіддаленіших куточків нашої, тоді ще неозорої, батьківщини, зустрічалися і з прикордонниками, і з моряками, і з далекосхідниками та заполярниками. Тепер я також не цураюся приходити на різні зустрічі, у тому числі зі школярами, позаяк вважаю, що до прекрасного потрібно привчатися змалку. Багато своїх робіт я дарую рідній Сумщині, Великописарівському району. Адже саме рідна земля, її прості люди-трударі надихають на бажання творити і дарувати цю красу людям.

Житиме Україна. Процвітатиме і Сумщина. Запорукою цьому є родюча земля, талановиті та працьовиті люди краю. А охороняти щастя сумчан завжди буде шабля і хрест славного лицаря та святого Калнишевського – Багатостраждального Петра.

Директор українського гуманітарного ліцею Галина Сазоненко:

– Шкільна галерея «Наша мрія», де проводилася виставка, бачила багатьох художників, іменитих і початківців. У ній знаходиться понад 160 картин, подарованих самими авторами й батьками дітей. Але кожна зустріч з митцем для ліцеїстів – це зустріч із прекрасним, альтернатива тому світу, який вони щоденно бачать навколо. А мистецтво – це та грань, яку творять добрі люди, вона обов’язково проникне глибоко в душу кожної дитини.

Ми вдячні Сумському земляцтву за дружбу з нами і впевненні, що сумська земля народить Україні ще не один талант.

Голова профспілки працівників освіти та науки Печерського району, представник Печерської райдержадміністрацї Олександра Баклан:

– Прекрасно, що на посаді директора ліцею опинилася така не байдужа, креативна та творча особистість, як Галина Стефанівна, яка допомагає дітям опановувати не лише традиційні науки, а й дбає про їхню душу, наповнює її естетикою та прагненням до пошуку прекрасного. Пані Галина не просто керівник, вона передусім народний учитель України, кандидат педагогічних наук, нагороджена орденом княгині Ольги.

Адже не кожен навчальний заклад може похвалитися власною картинною галереєю та творчими зустрічами зі справжніми майстрами пензля.