ПИСАЛА МАТИ ПИСАНКИ,

Столичний музей Івана Гончара напередодні Великодня просто розквітнув писанками – там відкрилася виставка авторських писанок Христини Гевко. Були вони й вплетеними у оригінальний орнамент, і як прикраса до національного одягу. Та найголовніше, що кожен охочий міг сам доторкнутися до цього дива – писанкарства, адже пані Христина проводила майстер-клас. Це не просто захоплення молодої майстрині зі Львівщини, а справжня писанкарська династія. На виставці була присутня й мама художниці Галина, яка очолює культурну асоціацію «Диво-писанка» в місті Модена в Італії; вона розповідає, що італійці охоче вивчають писанкарство.

Також наше мистецтво писанкарства дуже захоплює японців, у яких є й своє тендітне орігамі, але про виставки писанкарів у країні Сонця, що сходить, поки що не чутно. Хоча в уявленнях багатьох народів яйце втілювало джерело життя і всього Всесвіту. У стародавніх персів, індіанців, візантійців, а також у древніх греків та римлян вважалося, що всесвіт виник із яйця.

Українська писанка є шедевром декоративно-ужиткового мистецтва. В радянський період писанкарство тривалий час було заборонено, але, не зважаючи на це, воно продовжує свої традиції і нині. Виготовляють писанки окремі люди, оскільки ця праця клопітка, вимагає терпіння, зосередженості, а також знань символів, які зображено на пташиних яйцях. До таких майстрів кропіткої праці належить і Хритина Гевко, яка представила 200 писанок на курячих і гусячих яйцях, розписаних традиційними барвниками. На розпис однієї витрачає від 2 до 7 годин, а надихають її традиційні українські візерунки та роботи сучасних майстрів. Сама ж писанками займається з семи років.

– Христина подає свої писанки через традицію. Але вона не копіює, а розвиває її. І це виходить у неї настільки талановито, що ви це сприймаєте як старовинне. Якби я глянув просто на самі роботи, навіть не знаючи їхнього автора, міг би закохатися у цю людину, – розповів на відкритті виставки директор музею Петро Гончар. – Більше люблю рослинні візерунки на писанках. Але геометричні орнаменти в Христини дуже переконливі.

Дуже поширеними є так звані тематичні писанки із зображенням пір року: весни, літа, осені та зими, але найчастіше – весни. Ця пора приносить людині багато радощів, надій і сподівань. Знову пробуджується до життя вся природа. Символізуючи весну, на писанках зображають різні польові квіти, гілки дерева, в тому числі й шпилькові, гірські рослини, гірлянди, віночки, букети тощо. Всі зображення стилізовано до орнаментальних форм, дуже геометризованих. Часом народні майстри декорують писанки, вільно наносячи кольорові плями на поверхню яйця, переважно на гірському фоні, дотримуючись принципу кольорового контрасту.

Дослідники вважають, що українська писанка має понад 100 символічних малюнків. Наприклад, кривулька знаменувала нитку життя, вічність сонячного руху. Кривулька або безконечник – це символ початку і кінця. Тригвер або триніг символізував, на думку одних, небо, землю і повітря, на думку інших – повітря, вогонь і воду. Дехто вважав його символом життя людини. Четверті трактували його як символ неба, землі й пекла. Символічне навантаження мала і кольорова гама писанки. Червоний колір усимволізовував радість життя, любов, жовтий місяць і зорі, урожай; зелений – багатство, буяння рослинного світу, його воскресіння; блакитний – чисте небо, здоров’я; бронзовий – матінку-землю; чорний із білим – пошану до померлих родичів, їхніх душ тощо.

За роки навчання Христини у Києво-Могилянській академії писанкарство стало для неї не лише художнім самовираженням, а й символом її національної самоідентифікації та містком до древніх традицій наших предків. Це і надихнуло Христину Гевко на проведення численних приватних та публічних майстер-класів, зокрема в Києво-Могилянській академії та Золочівському економічному ліцеї і, зрештою, на персональну виставку.

– Мрію, щоб вивели курей, які нестимуть яйця правильної сферичної форми. У довгасті важче вписувати орнамент. Або взагалі кубиками, – жартує Христина Гевко. Роботи Христини Гевко цікаві, неординарні. Вони захоплюють. Відвідувачі зможуть побачити один із аспектів життя наших далеких пращурів і водночас познайомитися з проявами нового бачення цього прадавнього мистецтва. Адже писанка – це не лише музейний артефакт, а й необхідний і доступний кожному українцеві шматочок нашої культури. Зрештою, писанкарство – цікаве, неординарне й захоплююче заняття, в якому кожен віднайде щось своє, оригінальне і створить абсолютно нове й самобутнє.

Ольга ГОРОДНЯ