Бальзак не помилився

Серед мудрих і глибоких настанов Далай-лами є і така: щонайменше раз на рік людина повинна відвідати місце, де раніше ніколи не була. Інакше її інтелектуальний розвиток зупиниться. Коли ми мріємо про мандрівку, уява малює святі місця Єрусалима, Єлисейські поля Парижа, Пізанську вежу чи руїни храмів древньої Еллади. І мало хто знає, скільки незвіданого, цікавого і неповторно красивого є у нас під боком. Україна велика, і щоб пізнати всі її історичні пам’ятки, духовні багатства, чудесні витвори природи та людських рук – не вистачить і життя.

Цей матеріал покликаний познайомити читача із частинкою України, селом Верхівня Ружинського району, що на Житомирщині. Взагалі-то Ружинщина – надзвичайно цікавий і гарний край, який має риси сусіднього Поділля і Придніпровської низовини, недалекого Полісся і південного степу: око милують неозорі поля, порізані глибокими ярами та балками, тихі річки, перегороджені греблями, виблискують плесами ставків та плавно несуть свої води у Дніпро, а вдалині манить свіжою зеленню та ніжною прохолодою ліс.

Ружинська земля славиться неперевершеними хліборобами, народила вона відомих письменників і науковців, військових і музикантів, спортсменів і будівничих. Але найбільшої слави Ружинщині, а якщо точніше – Верхівні, приніс літературний геній, французький письменник зі світовим ім’ям Оноре де Бальзак, який кілька років мешкав у Верхівнянському маєтку графині Ганської, що кохала його до нестями, а згодом стала дружиною великого француза.

Запросити знаменитість у свій дім Евеліні Ганській соромно не було. Палац побудовано у 80-х роках ХVIII ст. у стилі ампір відомим французьким архітектором Блеріо. Комплекс будівель – власне палац, флігелі, церква, господарські споруди та чудовий парк – були спроектовані та споруджені із витонченим смаком і могли задовольнити будь-які потреби гостей та господарів маєтку.

Чи кохав Оноре де Бальзак – питання окреме. Йому потрібні були гроші, щоб не сісти до в’язниці за несплачені борги. Адже письменник мав славу марнотратника. Але такому майстру слова було не складно підтримувати почуття графині, які виникли спочатку віртуально, заочно, тільки на основі прочитаних нею творів генія.

Напевно, щоб зробити комплімент молодій дамі, Бальзак назвав палац Ганських «маленьким Лувром», зовсім не переймаючись тим, що Лувр побудовано у стилі французького бароко із застосуванням принципів класицизму, а стиль «ампір» – це чистий класицизм часів Наполеона І. Але цілком можливо, що тонкий знавець людських душ не заморочував собі голову архітектурними стилями, історією чи географією. Адже у нарисі «Лист про Київ» Оноре де Бальзак цілком серйозно назвав нашу столицю «татарським містом».

Історія маєтку почалася у середині XVIII ст., коли шляхтич Ян Ганський викупив садибу у Верхівні й передав її своєму синові Вацлаву, а той, у свою чергу, після одруження у 1819 році подарував маєток своїй дружині Евеліні (в дівоцтві – Ржевуській). Батько Евеліни Адам Ржевуський був предводителем дворянства Київської губернії, а згодом – сенатором.

Дотримуючись тогочасної моди писати листи мислителям, від нудьги чи через неабияке враження від прочитаного, у 1832 році Евеліна Ганська надсилає перший лист Оноре де Бальзаку. У цьому посланні вона трохи екзальтовано висловлює своє захоплення: «Коли я читала ваші твори, серце моє тріпотіло; ви показуєте істинну гідність жінки, любов до жінки – дар небес, божественна еманація; мене захоплює у вас чудесна чутливість душі, вона-бо й дозволяє вам вгадувати душі жінки». Як видно із цитати, графиня Ганська уже була налаштована на кохання. Листування тривало цілих 17 років. Письменником було написано 444 листи, двотомне видання яких зберігається у Верхівнянському музеї. Також закохана пара ще за життя чоловіка графині організувала кілька, нібито випадкових, зустрічей. Граф Вацлав Ганський був старший від Евеліни на 22 роки. У 1841 році він помер.

Незважаючи на отриману свободу і серйозні стосунки із Бальзаком (вони періодично зустрічалися у Європі, у коханців мала бути дочка, але народилася мертвою), Евеліна відмовляла письменнику вийти за нього заміж. Мотивів відмови могло бути багато. Не останній з них – майновий: за тодішніми (вона була російською підданою) законами графиня могла втратити увесь свій маєток, вийшовши заміж за іноземця без дозволу царя.

Але все ж у 1847 році Бальзак приїжджає у Верхівню, потім ненадовго знову їде у Париж, а в кінці року повертається у маєток Ганських. Про цей останній період життя Оноре де Бальзака французький письменник, академік, дослідник життя генія Андре Моруа пише так: «...Бальзак був щасливий. Вперше в житті він опинився в одному з палаців – Ганська надала йому три кімнати із численною челяддю, про що мріяв із дитинства».

У Верхівні з-під його пера вийшов роман «Втаємничений» та п’єса «Мачуха». Незадовго до смерті, важко хворий, – жити письменнику залишалося всього п’ять місяців, – у Бердичівському костьолі він бере шлюб із Евеліною, разом виїжджають до Парижа, де незабаром помирає на 51 році життя.

Оцінюючи значення Евеліни Ганської (де Бальзак) у житті письменника, дослідник життя і творчості геніального митця Марсель Бутерон сказав: «Від першої зустрічі вона стала в житті Бальзака ідеалом любові, який він собі створив уявою і в можливості якого сумнівався. Вона була для нього чудовим реваншем за погорду маркізи де Кастрі, вона з першого дня віддала йому серце й пообіцяла руку, покохала його так, що в 1833 році, в першому пориві кохання хотіла все кинути, щоб іти з ним. А далі, незважаючи на відстані, роки, його невірність, упередженість своєї рідні, вистояла в своїй любові. Коли він був старий, хворий, вкрай виснажений, вона приймала його протягом багатьох місяців у своєму палаці в Україні; створила йому домашнє вогнище, сім’ю; щоб вийти за нього заміж, вона зреклася більшої частини своїх маєтностей, погодилася ділити з ним скромне життя в місті, якого не любила, в оточенні, яке було їй чужим. Вона заплатила борги Бальзака – за його життя й після смерті – кількасот тисяч франків, доглядала його невтомно й самовіддано. Нарешті, коли він помер, вона, незважаючи на хворе серце, віддала багато сил і енергії виданню й пропаганді творів Бальзака, тим самим сприяючи зростанню його слави... Якщо й цього не досить, якщо й це не називається «кохати», то чого ж вам іще треба?».

Тільки жінка, що кохає, здатна на такий подвиг. А ще мати. Ця історія палкого кохання чутливого знавця людської душі, європейця Бальзака і жорстокої поміщиці Ганської (був випадок, коли Оноре де Бальзак, незважаючи на матеріальну залежність, поставив графині ультиматум: або я, або знущання над кріпаками) викликає подив і захоплення. Так само викликає подив і захоплення архітектурний ансамбль маєтку, дивовижної краси палац, у залах якого у вечірній тиші чути відлуння стомлених кроків Великого француза, геніального письменника Оноре де Бальзака. Ми, ружинчани, горді з того, що краєчком долі причетні до цього непересічного імені та можемо називати його своїм земляком. Але це – не тільки гордість. Це – ще й серйозний обов’язок. Обов’язок пам’ятати та берегти нашу культурну та історичну спадщину для прийдешніх поколінь, молодих українців та французів, представників інших націй – поціновувачів творчості геніального письменника, нашого великого земляка Оноре де Бальзака.

Роксолана КРАВЧУК