Культура та мистецтво: Не зрадити своєму Призначенню
На прохання читачів видання, які із захопленням сприйняли вірші молодої поетеси Наталії Гончаренко,друкуємо наступні творчі здобутки. Бажаємо Наталії не зрадити своєму Призначенню.
Не йди
Ти ідеш? Іди я не заплачу,
Коли тебе поряд не побачу.
І не треба бити себе в груди.
Більш нічого вже у нас не буде.
Ну іди, іди від мого болю.
Зараз буду щира я з тобою.
Хоч душа моя болить і плаче,
Зради я ніколи не пробачу.
Не хвилюйсь, тебе не потурбую.
Твій портрет собі не намалюю.
Не зустріну більш і не побачу,
Хоч душа моя болить і плаче.
Я тебе забуду, якщо зможу.
Твою пам’ять більш не потривожу.
Не пришлю тобі я телеграму
І листівку з жовтими квітками.
Я тебе кохаю
Я зазирнула у твою весну ,
Жагучі ранки і безсонні ночі.
Я зазирнула у твою весну,
А повертатися назад не хочу.
Я милувалась на твою красу.
Блакитні очі і вуста жадані.
З собою в літо спогад принесу
Про дні щасливі мені Богом дані.
Я заблукала в юності твоїй,
В словах ласкавих і думках сміливих.
Мені любов принесли журавлі
З небес на своїх білих крилах.
Я задрімала на твоїх руках.
В твоїй весні такі короткі ночі,
Забувши про печаль, нудьгу і страх.
Від сну я прокидатися не хочу.
Я так тебе кохаю і живу
В твоїй весні останні дні і ночі.
Доки любов жива, з тобою я,
А повертатися назад не хочу.
Я зазирнула у твою весну,
Залишивши своє квітуче літо.
Лише з тобою разом я живу.
Хай не минає це і не зів’януть квіти.
Ледь-ледь торкнувшись до твого чола,
Я поцілую ніжно на прощання.
Уже пройшла, любов твоя пройшла.
Закінчилась моя весна остання.
Ти вічно будеш жити в моїх снах,
В моїх думках і спогадах про тебе.
І в моє літо знов прийде весна,
Що журавлі накликали із неба…
Зима
Вмираючи, заплакала зима,
Обличчя вмивши талою водою.
Ні снігу, ні морозу вже нема,
Що з сивою густою бородою.
Чолом обпершись на останній сніг,
Окропить землю жадібно сльозами.
Уже звести її ніхто не зможе з них,
Злилась вона з бурхливими струмками.
Зібравшись з силами в останню мить
Вона ще стисне в льодяних обіймах.
Від холоду душа ще защемить
Від сніговію потемніє небо синє.
Змахнувши білим сніжним рукавом,
Вона усе довкола вкриє білим пилом.
І знов усе приспить глибоким сном.
Але на довго їй не стане сили…
Весну несуть на крилах журавлі,
Вона така вродлива, дужа, юна.
Тепер вона панує на землі.
І грає на чарівних, ніжних струнах.
* * *
Облетает черемухи цвет
Золотятся хлеба на полях
Только рядом тебя со мной нет
Милый, где ты ? В каких ты краях.
Позолотой окутался лес
Осень дарит подарки свои
Ну куда же ты, милый, исчез
Нелегко без твоей мне любви
Серебрятся снега на полях
Лед прозрачный блестит на реке
На душе моей холод и страх
Перстенёк твой на правой руке
Не весеннего солнца лучи.
Не веселая песня ручья.
Не растопит лёд моей души
Не заставит просто жить меня
Я хочу любви, хочу забвенья
Я хочу любимой быть всегда
Не хочу я жалкого смиренья
Я хочу желанной быть всегда
