Літопис МГО "Козацтво Запорозьке": ВИСОКЕ ЗВАННЯ КОЗАКА ПОТРІБНО НЕСТИ ГІДНО І З ЧЕСТЮ
Дмитро САГАЙДАК, Верховний отаман України та Діаспори, Гетьман козацтва Запорозького, маршал козацтва:
ВИСОКЕ ЗВАННЯ КОЗАКА ПОТРІБНО НЕСТИ ГІДНО І З ЧЕСТЮ
Традиційно, в кінці січня місяця, кожного року, на Водохреща, козаки Міжнародної громадської організації «Козацтво Запорозьке» (МГО КЗ) збираються на чергову Верховну козацьку Раду МГО КЗ.
Ось і тепер 22 січня 2012 року у нас відбулося засідання 38-ї Малої Ради та 21-ї Верховної козацької Ради.
Які питання вирішувалися?
Як завжди у січні ми підводимо підсумки нашої роботи за минулий рік і приймаємо «План основних заходів» нашої Формації на рік, який наступив.
Хотів би насамперед сказати, що Велика козацька Рада (ВКР), за поданням Малої Ради (МР), проводить ротацію Тимчасових членів ВКР чи замінює Постійних членів Ради на Тимчасових, яких потім затверджуватимуть як Постійних на черговій Великій козацькій Раді.
Верховна козацька Рада розглядала зміни до Внутрішніх положень нашої Формації. Особливо відкоригувала положення щодо носіння козацьких Одностроїв, відповідно до наших звернень до Президента України, Верховної Ради, Кабінету Міністрів із цього ж питання. У більшості козаків викликало здивування прийняття у першому читанні проекту Закону України «Про упорядкування носіння форменого одягу». Це була спроба позбавити нас носити історичний козацький Однострій. У цьому контексті слід відзначити, і на Раді було не вперше констатовано, що Козацтву Запорозькому вже понад п’ятсот років. Всі пам’ятають гучне святкування цієї події ще у 1990 році на острові Хортиця. Наша Формація є прямим спадкоємцем історичного Запорозького Козацтва – це не викликає ні в кого сумніву. Водночас повторюся, про це я вже писав, що силовим структурам України лише двадцять один рік. Так склалося історично. І якщо керівництво нашої держави, за підтримки більшості українського народу, бачить перспективу розвитку нашої держави у співдружності з європейськими демократичними державами, то, безперечно, ми маємо дотримуватися принципів демократії, цінувати і розвивати наше спільне надбання, носія і оплоту демократії і державності, яким було впродовж століть і є сьогодні Козацтво Запорозьке. Не буде козацтва – не буде держави.
У минулому 2011 році ми відзначили 15-річчя відновленого Козацтва Запорозького, яке має статус Міжнародної громадської організації. Ми крок за кроком, не похапцем, бо як каже народна мудрість «Хто спішить, той людей насмішить», працювали над розбудовою нашої формації. Піднімали планку вище і вище. І остання Верховна козацька Рада теж не виняток. Ми з року в рік ставимо нові вимоги як до Генеральної старшини, так і до козаків. І, безперечно, вся відповідальність та керування роботою нашої формації у період між козацькими Радами лежить повністю на плечах Гетьмана МГО «Козацтво Запорозьке».
Час перед нами ставить нові завдання. Зокрема, сьогодні чітко проглядають тенденції щодо консолідації козацького руху. Ми не можемо стояти осторонь цього процесу, тим паче, що низка козацьких організацій, віддаючи належне нашій популярності й ефективній діяльності, звертаються до нас саме з пропозиціями очолити цей процес. Ці тенденції я оцінюю як позитивні. Водночас, будучи людьми принциповими і маючи великий досвід у цьому плані, ми не можемо не констатувати, що це не такий простий процес, як він може комусь видаватися на перший погляд. Тим паче, що такі спроби мають перманентний характер, а очікуваного результату немає.
Чому? Невже це настільки складне завдання, що воно не під силу близьким за формою і змістом козацьким організаціям? Відповідаю: це абсолютно реальна справа, але ґрунтуватися вона повинна на чітких принципах, які стають міцними підвалинами на шляху інтеграції козацьких формацій та відродження традиційно-історичних напрямів, які мають право на життя: Запорозького – козацька республіка з канонічною Православною церквою, Реєстрового – кому служили, тому молилися, Вільного – хто за вільну Україну, той вільний козак, Звичаєві (Характерники) вважалися спадкоємцями берендеїв, волхвів, кос-саків, чорних клубуків, половців-язичників.
Отже, ще у 2005 році у приміщенні банку «Ажіо» було підписано Меморандум про утворення Координаційної Ради. Хороший задум? Так. Але, як каже народна мудрість: «Хорошими намірами вистелена дорога до пекла». З цього нічого не вийшло. Потрібно додати, що за період, який пройшов із того часу, з шести більш-менш дійових і дванадцяти пасивних організацій сьогодні маємо біля шістдесяти козацьких організацій, зареєстрованих в Україні. Цього б не трапилося, якби були враховані висловлені мною рекомендації щодо утворення Ради отаманів України, а не Ради Українського козацтва при Президентові. Я неодноразово проголошував їх і у пресі, і в електронних засобах інформації, і на козацьких зібраннях. По-перше, до неї входять тільки отамани всеукраїнських та міжнародних громадських організацій, козацькі формації яких мають мінімум 5-річний термін реєстрації Міністерством юстиції України; успішно працюють і розвиваються та мають досягнення на ниві козацької справи; не втручаються в діяльність організацій – членів Ради. По-друге – рівність усіх отаманів; кардинальні рішення приймають дві третини від загальної чисельності членів Ради; щорічна ротація головуючих тощо. Але ще раз нагадаю, тому що без їх запровадження і дотримання, як свідчить історія сучасних козацьких організацій в Україні, нічого не вийде.
Сьогодні, до речі, знову створюється Координаційна рада вже при Кабміні, з тими ж помилками, які були у 2005 році. На наш погляд, це є втручання держави в діяльність громадських організацій. А це порушення Конституції та законів України. Адже втручатися в діяльність громадської організації неприпустимо. На противагу формального створення не Координаційної ради триває процес між козацькими структурами щодо поглиблення співпраці. Ці організації більше десяти років працюють на ниві козацького відродження. Мають певні напрацювання і досвід. І тому актуальним зараз залишається питання відділення «плевели від насіння», тобто питаннями громадсько-козацьких організацій, з отаманами на чолі, повинна займатися Координаційна Рада отаманів України, а громадсько-академічних, спортивно-танцювальних тощо (з президентами, академіками, тренерами на кшталт гуру на чолі) – Координаційна рада при Кабміні України. Вже була не одна спроба об’єднати їжака з вужем, однак що з цього вийшло? Ми про це знаємо!
Не приховую і того факту, що не тільки в Козацтві є керівники, котрі хочуть бігти поперед воза, або поперед батька в пекло. Їх всіх здебільшого знають в Україні. Почувши, що в Генеральній канцелярії МГО «Козацтво Запорозьке» 3 грудня 2011 року було підписано Меморандум про співпрацю спочатку з чотирма впливовими козацькими формаціями, який насправді став початком створення Всеукраїнської Ради козацьких отаманів (ВРКО) на засадах рівності, невтручання в діяльність одне одного, Низовий отаман Олександр Панченко на противагу цьому заходу робить спробу 17 грудня перехопити керівництво цією ініціативою на себе. Але все те пусте, адже авторитарно «покерувати» на козацькій ниві, окрім нього, бажають ще такі отамани, як Вардинець, Черкашин Михайлов-Семирога, Пантелюк тощо. Але за моїм твердим переконанням і згідно з кодексом козацтва Запорозького, вибудовувати стосунки як у середині формації, так і між козацькими організаціями можна тільки за принципом: «Козаки – це брати, це побратими». Як влучно сказав маршал козацтва Запорозького Віктор Черномирдін, у цій ситуації «у нас біда не в тому, щоб об’єднатися, а в тому, хто буде Головний». А, побачивши під час 3-ї Великої Ради МГО КЗ двох темношкірих козаків (моїх представників із Мавританії та Алжиру), сказав: «Козак і в Африці козак». За що ми його щиро шануємо. Він залишається для нас справжнім побратимом і козацьким товаришем.
Як отаман, Гетьман козацтва Запорозького, якому надзвичайними зусиллями, як кажуть, потом і кров’ю, вдалося відродити Козацтво Запорозьке і нагадати про його більш ніж 520-річну славу, прошу Вас, шановні козаки-побратими: до якого б ви товариства не належали, гідно несіть звання Козака.
Ми всі, козаки-побратими! А проти нас – весь світ, але ми цього не боїмося. Так було, так є, так буде у всі віки!
Ігор АНДРІЇВСЬКИЙ
