Літопис МГО "Козацтво Запорозьке": Козацька родина

Якби феноменальне явище української історії – козацтво – було лише епізодом із життя нашого народу, лише соціальним класом вільних людей, які охороняли свою землю та віру – воно так і залишилося б славним та героїчним, але все ж історичним епізодом. Напевно тому, що козацтво завжди мало якісь містичні ознаки – козацький дух в Україні не помирав ніколи. Живе він і тепер, і кличе, і спонукає українців до нових звитяг. Про життя сучасного козака, його роботу, проблеми та досягнення розповідає отаман Немішаївського куреня Київської паланки Древлянського міжрегіонального округу Міжнародної громадської організації «Козацтво Запорозьке» САВЧИН Валентин Романович

– До необхідності активно включитися у козацький рух ми з однодумцями прийшли еволюційно. Раніше, ще при Союзі, у нас був самодіяльний колектив «Немішаєвські козаки». Але власне козацтва ми не знали. При радянській владі у нас був лише один козак – Тарас Бульба і, звичайно, всі чули про Запорізьку Січ. Але широко це питання не висвітлювалося. А з демократичними змінами у суспільстві збільшилися і можливості розширити свою поінформованість. Доступ до творів Грушевського та Яворницького, знайомство з інформаційним полем у Інтернеті зробило цілий переворот у моїй свідомості. Виявляється, що саме ми врятували Європу від монголо-татар, від навал Османської імперії та від інших агресорів. Ми були з усіх боків серед ворогів. Але ні ми, ні наші батьки цього не знали. І ось 9 травня 2010 року на честь 65-ї річниці перемоги у війні у Немішаєві було створено козацький підрозділ Міжнародної громадської організації «Козацтво Запорозьке», яку очолює відомий і шанований в Україні і світі діяч козацького руху Верховний отаман України та Діаспори, Гетьман козацтва Запорозького, маршал козацтва Дмитро Сагайдак.

Під керівництвом головного отамана Древлянського міжрегіонального округу Леоніда Дем’янчука ми проголосили про створення структурної одиниці новоствореного козацького підрозділу. Тоді ж нашому куреню була вручена перша нагорода – медаль «Віра, Честь і Слава» за відродження козацтва у Бородянському районі. Це і є днем народження нашої козацької організації. І ми почали працювати. За два роки було зроблено багато добрих і корисних справ: створені козацькі музичні колективи, театральні студії, футбольні та волейбольні команди і музей Другої світової війни.

Прагнуть перемог дві молоді футбольні команди – «Немішаївські козаки» і «Козаки коледжу». Особисто висловлюю подяку директору Немішаївського агротехнічного коледжу Валентину Івановичу Рожко, за підтримку козацького футболу в Немішаєве. Обидві команди беруть участь у Бородянському районному чемпіонаті з футболу. Також ми започаткували футбольний турнір «Козацькі забави» серед команд Бородянського району. Переможцям вручаємо кубки, нагороди, а на завершення організовуємо козацький куліш.

Волейбольна команда «Немішаївські козаки» виступає у відкритих чемпіонатах інших районів, змагається із командами Фастова, Ірпеня, Ворзеля та інших міст та селищ Київщини.

Самодіяльність також отримала друге дихання: вокально-інструментальний ансамбль «Немішаївські козаки», рок-група «Козацькі клейноди» та дует «Козацькі забави» виступають на всіх святах, спортивних і культурологічних заходах. Музичними колективами керує мій однодумець, підхорунжий Сергій Разкевич. Не меншою популярністю у Бородянському районі користуються театральні студії під керівництвом козацької берегині Оксани Ільницької. У репертуарі твори М. Гоголя, Т. Шевченка, інших класиків та сучасних авторів. Нещодавно ми провели читацький конкурс, присвячений Кобзарю.

Наш козацький курінь дуже молодий. Мені 46 років, і я тут найстарший. Цим ми відрізняємося від інших куренів Древлянського Міжрегіонального округу МГО «Козацтво Запорозьке». Ми – молода гвардія – спортивні й жваві.

Громадська робота, крім основної, забирає багато часу. Тут надзвичайно велике значення має порозуміння у сім’ї. Мені у цьому плані пощастило: мої рідні – дружина Ольга і дочки Євгенія й Олександра – всіляко підтримують і допомагають.

Старша донька докладає багато зусиль до випуску нашого видання «Козацька грамота», пише статті, розміщує свої фотороботи. Взагалі-то фотографією вона займається професійно.

Кожні наші збори закінчуються козацьким кулішем. І тут без допомоги берегинь також не обійтися.

Оцінюючи нашу діяльність, Головний отаман Древлянського Міжрегіонального округу генерал-полковник Леонід Дем’янчук знаначив, що за два роки ми зробили стільки роботи, скільки не зробили деякі курені за 10 років козакування. Тому у 2010 році наш Немішаївський курінь був нагороджений орденом Виговського ІІ ступеня. Серед кількох десятків підрозділів ми зайняли перше місце. 4 лютого у м. Коростені відбулася Мала козацька Рада, і за 2011 рік нашому куреню уже вдруге було присуджено перше місце серед структурних підрозділів Древлянської Січі. Крім безпосереднього спілкування ми, козаки підтримуємо контакт і через Інтернет.

Дуже хочу відмітити Галину Федорівну Авраменко – голову Немішаївської селищної ради та Лілію Борисівну Александрову – завідуючу Немішаївським будинком культури, які підтримують наші ініціативи і всіма силами сприяють здійсненню наших планів. Для нашої громадської діяльності надано приміщення для Козацької канцелярії у місцевому клубі. Там ми проводимо і репетиції, і наради із нашими спортсменами, і безліч інших заходів. Широко і масштабно ми відсвяткували 110-ту річницю Немішаєва: козаки вишикувалися у одностроях, спортсмени – у спортивних формах, учасники художньої самодіяльності – у народному одязі, вишиванках; лунали пісні, майоріли прапори.

Ми пишаємося своїм козацьким статусом, моя сім’я, дружина і дочки горді званням «Козацька берегиня». Молодша дочка навчається у Києво-Могилянському колегіумі, старша – у Києво-Могилянській Академії. Я разом із ними вивчаю історію козацтва.

Вогонь у очах Валентина Романовича вказує на те, що головні його здобутки на громадській ниві ще попереду. У декого із дуже недалеких людей може виникнути запитання: «Навіщо йому це потрібно?» Відповідь очевидна – отаманом Савчином та його побратимами рухає вічний козацький дух. А тому – «…Наша слава, наша пісня не вмре, не загине. От де, люде, наша слава. Слава України!»

Підготувала Ганна ГОРЮК