Людина і суспільство: МАЙБУТНЄ ЗА ЕНЕРГОЗБЕРІГАЮЧИМИ ТЕХНОЛОГІЯМИ
Петро ПАНТЕЛЕЄВ, заступник начальника Головного управління житлового господарства:
МАЙБУТНЄ ЗА ЕНЕРГОЗБЕРІГАЮЧИМИ ТЕХНОЛОГІЯМИ
Проблема економії енергоресурсів існувала завжди. Ще наші пращури підшукували собі придатне житло, підтримували вогонь та зберігали тепло. Добре, що стіни печер були настільки чудовим теплоізолятором, що їм позаздрив би будь-який начальник ЖРЕПу, адже економія витрат на енергоресурси була, є і буде надзвичайно актуальною темою не тільки минулого, а й сучасного, особливо в період сильних холодів та зростання ціни на газ. В Україні багато говорять про модернізацію котелень і теплових мереж, які вже відпрацювали свій ресурс. Над їхнім коефіцієнтом корисної дії ніхто особливо не заморочувався, адже за радянських часів «газового» питання не існувало. Тому і будинки зводили без урахування їх енергоємності. Але тепер це житло є постійним головним болем для житлово-експлуатаційних контор та енергетичних компаній. Втрата теплової енергії у житлових будівлях старої забудови становить до 40–50%. До того ж у середньому наша держава використовує вдвічі більше енергоносіїв, ніж країни ЄС. Тим часом більшість українців все ще вважають, що проблема раціонального використання енергоресурсів їх не стосується, тому в наших потягах розбиті шибки, недбало ущільнені двері й вікна, а у димарях та вентиляційних отворах аж гуде. Про переоснащення старого житла та заходи з енергозбереження у Києві розповідає наш постійний експерт, заступник начальника Головного управління житлового господарства Петро Олександрович ПАНТЕЛЕЄВ
– Петре Олександровичу, чи реально боротися за європейські стандарти енергоспоживання у такому складному та великому господарстві мегаполісу?
– Однією зі складових в енергозбереженні є кінцева точка споживання, у житловому господарстві це – житловий будинок і, безпосередньо, квартира. Тому обсяг енерговитрат будинку має вирішальне значення для його власника. Лише в Києві понад 10 тис. житлових будинків зводили в різні часи, і тільки у 20 відсотках, тією чи іншою мірою, використовували енергозберігаючі технології: утеплення стін, встановлення індивідуальних теплових пунктів, приладів обліку теплової енергії тощо. Такі будинки за показниками енергоефективності ще можна порівнювати з європейськими. Але, наприклад, будинки першого етапу індустріальної забудови (в народі – «хрущовки»), споживають тепла уп’ятеро більше за норму, яка існує в Європі – 40 кВт/год. на кв. метр. І при цьому європейці ставлять собі за мету зменшити споживання до 20-ти кВт/год. на кв. метр!
– Які першочергові заходи слід вжити для покращання ситуації та скільки це коштує?
– Передусім слід запровадити 100-відсотковий облік теплової енергії, що заходить у будинки, щоб бачити фактичне споживання теплової енергії кожним будинком. Адже мешканці тих будинків, де немає лічильників теплової енергії, сплачують за діючим нормативом. Ті ж, хто проживає в будинку з лічильником, сплачує лише дійсно спожите тепло упродовж шести місяців. До речі, економія для кожної квартири досить відчутна, тому мешканці будинку самі стають зацікавленими у збереженні тепла.
Один із прикладів: на вул. Мічуріна, 4 будинок належить житлово-будівельному кооперативу. Починаючи з 2004 року, правління послідовно впроваджувало заходи з енергозбереження: було встановлено новий теплопункт, утеплені стіни і мешканці одразу відчули зміни в оплаті своїх комунальних послуг та залежність їх гаманця від збереження тепла. Поступово змінилася сама психологія і відношення людей, вони почали зачиняти двері й вікна в місцях загального користування. Через встановлення нового обладнання нормалізувався тепловий обмін у будинку і зникли нарікання на холод у квартирі. Таким чином, термомодернізація житла несе не лише економічний, а й соціальний ефект, які, зрештою, і впливають на платіжну дисципліну.
Я назвав лише частину можливих заходів з енергозбереження в житловому секторі, але й вони потребують значних коштів. Для встановлення одного індивідуального теплового пункту на будинок потрібно не менше 150 тис. грн. На утеплення стін потрібно 250–300 грн. за метр квадратний. Висотні будинки з огляду на пожежні норми повинні утеплюватися базальтовими плитами.
– Як використовується міжнародний досвід та інвестиції у такій важливій сфері, як ЖКГ?
– У Києві прийнято програму реформування житлово-комунального господарства м. Києва на 2010–2014 рр., однією зі складових якої є термомодернізація будинків. Ми, звичайно, не перші, хто здійснює термомодернізацію, такий досвід вже має, зокрема, Західна Німеччина, яка допомагала переоснастити Східній Німеччині житлові будинки після об’єднання. В Чехії енергетичні компанії спочатку вклали кошти у модернізацію будинку, а потім за різницю у коштах, заощаджених за рахунок економії теплової енергії, компенсували свої витрати та ще й заробляли. Багато чого можуть здійснити і самі мешканці – співвласники будинків. Наприклад, у Польщі таким чином об’єднання співвласників будинку залучають кредитні кошти на 10–15 років і покривають кредит за рахунок цієї ж різниці в оплаті за опалення. Києву ж потрібен досвід, який би враховував і рівень доходів наших мешканців, і технічний стан житлового фонду. Західні сусіди, Сполучені Штати готові допомагати нам, тому міська влада докладає значних зусиль, аби створити інвестиційно привабливий клімат у сфері ЖКГ Києва.
Ми зобов’язані, використовуючи міжнародний досвід, за три-п’ять років зробити ривок у переоснащенні будинків, аби знизити передусім енерговитратність будівель і, як наслідок, споживання газу енергогенеруючим устаткуванням. До цієї роботи мають долучитися абсолютно усі, хто входить до ланцюжка енергоспоживання. У позитивних зрушеннях багато залежить від ставлення до вказаної проблеми на місцях. Попри те, що капіталовкладення з бюджету в реновацію житлового фонду обмежені, наше завдання за рахунок залучення інвестицій не лише не допустити зношення, а й модернізувати житловий фонд.
У кінці ХІХ століття англійський соціолог-утопіст Ебенезір Говард видав книжку «Міста-сади майбутнього». Його ідеї не були утопопічно-фантастичним проектом, а мали прикладне значення. У першій половині ХХ століття англійський уряд доручив архітекторові-проектантові Патріку Аберкромбі розпочати будівництво кількох міст-сателітів Лондона, із використанням ідей Говарда. Вони були збудовані. І не тільки у Британії. Мешканці цих міст почуваються чудово. Але ми не будемо заглиблюватися у деталі. Йдеться про те, що будувати сучасне місто «з чистого листа» дуже легко. А ось розібратися у хитросплетеннях вікових мереж, підтримувати їх функціональність зможе не кожен. Тим більше, що наші спеціалісти житлового господарства ставлять перед собою амбітні плани модернізації, доведення всього комплексу, за можливості, до європейських стандартів. Якщо вдасться – це буде вершиною інженерно-будівельного та управлінського мистецтва. Тому щиро бажаємо успіху, адже від нього залежить якість нашого життя.
Спілкувався Ігор КРАВЧУК