Точка зору: Копанка


Богдан Кравчук

Про шахти та шахтарську працю наші громадяни дізнаються ще змалку. Такій поінформованості сприяють і престижність роботи гірників, і постійні розмови у засобах масової інформації про енергетичну безпеку держави, яку захищають люди цієї ризикованої професії. На превеликий жаль, шахтна тематика звучить і через часті аварії під землею та їх численні жертви.

Але все ж у більшості людей уявлення про шахту примітивні: хтось оперує стереотипами, сформованими під час читання «Жерміналю» Еміля Золя, хтось читав роман Арчибальда Кроніна «Зорі дивляться вниз», а хтось бачив ілюстрацію до оповідань з історії, де по пояс роздягнутий шахтар, весь у пилюці та поту, напівлежачи кайлом рубає вугілля. Насправді шахта – надзвичайно складне і високотехнологічне підприємство із цілою мережею гірничих виробок, системою різних механізмів та пристроїв, складних інженерних рішень, головною метою яких є забезпечення умов для праці людини. Серед них домінують дві речі: кріплення та вентиляція. Для забезпечення подачі повітря у шахту використовуються різні механізми, облаштовуються вентиляційні стволи та свердловини.

Та поговоримо про інше: останнім часом у наш лексикон стрімко увійшло слово «копанка». Все частіше новини подають інформацію про аварії та людські жертви на цих загадкових об’єктах. Річ у тім, що при Радянському Союзі промисловими і рентабельними вважалися пласти вугілля, товщина яких перевищувала 70 см. Тому, готуючи нові горизонти для видобутку вугілля, прохідники діставалися до середніх і потужних пластів, а тонкі залишали без уваги. Але тепер за них взялися сучасні ділки. Користуючись скрутним становищем населення шахтарського краю, безробіттям та безгрошів’ям, вони опускають людей у стволи закинутих шахт і налагоджують розробку тонких вугільних пластів. Можна собі тільки уявити умови праці у копанці, якщо на тону видобутого вугілля у Донбасі супутно шахта виділяє біля 100 кубічних метрів газу метану. Причому, лава копанки – виробка тупикова, де ні про який вентиляційний ствол чи елементарну циркуляцію повітря не йдеться.

Тому й спалахує, тому і вибухає, тому і гинуть шахтарі. Вони – як сапери – до першого разу. Але якщо сапери мають справу із небезпечним, але все ж передбачуваним механізмом, то гірники – зі страшною підземною стихією, примхи якої ні передбачити, ні подолати.

Якщо подивитися глибше – копанка, з її тупиком, з її безвихіддю, стала концентрованим символом життя багатьох суспільних груп та окремих громадян. Хіба не в «копанці» перебувають одинокі пенсіонери чи інваліди, життя яких висить на волосинці через відсутність можливості придбати ліки та повноцінно харчуватися?

Хіба не в «копанці» перебуває кожен малозабезпечений громадянин, невелика транспортна пригода чи побутова травма якого може призвести до смерті через неможливість оплатити лікування?

Хіба не в «копанці» перебувають чорнобильці, яким потрібно не тільки висококалорійне та вітамінізоване харчування, а й систематичне обстеження та профілактичне лікування у Центрі медичної радіології. Натомість, вони ледве зводять кінці з кінцями.

Хіба не в «копанці» перебувають ВІЛ-інфіковані, а також люди, що потребують гемодіаліз? А туберкульозники, а хворі на хронічний гепатит? Усіх і не перелічити.

Хіба не в «копанці» перебувають бездомні, які не мають жодного шансу піднятися із суспільного дна, середній термін перебування на вулиці яких становить три роки. А далі: «…могилка без хреста – удел бродяги».

Та що там говорити про «бродяг». У «копанці» перебуває навіть чисельна армія підприємців, які взяли кредит під високий відсоток і ризикують стати злидарями через непередбачувану зміну кон’юнктури чи інший каприз долі. Найстрашніше те, що владоможці, при яких більшість соціальних груп потрапили у «копанку», самі невідворотно опиняються у тій самій «копанці». Прикладів цьому – хоч відбавляй.

Тому ці нори потрібно закривати, виводити з них людей та забезпечити громадянам гідні умови життя та праці. Керівництво нашої держави декларує ефективні реформи та євроінтеграцію. Якщо це щиро, то суспільство підтримає, і без сумніву, позитивні зміни настануть. Буде нелегко. Як у шахті, де крім запилених лав і напівотруйної «исходящей струи», є ще й просторі квершлаги та штреки, надія на заробіток та благополуччя, а також вантажопасажирські стволи, по яких піднімає шахтарів клєть на-гора – до світла і сонця. Нехай буде шахта. Лише не копанка. Бо то – біда. Гарантована.

Богдан КРАВЧУК