Людина і суспільство: Запровадження процедури сімейної медіації у роботі органу опіки та піклування
Балабан Ростислав,
кандидат політичних наук
Геннадій Сінцов,
випускник Українського Центру Медiацiп
Києво-Могилянської бізнес-школи
(протягом 2011 року керівник служби у справах дітей Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації)
До питання про медіацію
Практика медіації відома з часів Стародавньої Греції і в Римському праві з кодексу Юстініана (VI ст. н.е.). У ХХ ст. практика медіації (іншими словами – посередника) поширена в країнах англосаксонського права. Принципи медіації такі, що медіатор – третя незалежна сторона – є нейтральним до конфліктуючих сторін. Ці сторони є рівними, взаємоповажають одна одну, процес конфіденційний; головне – сторони прагнуть домовитися. Законодавство деяких країн підштовхує до такого процесу. Зокрема у Великобританії до судового процесу конфронтуючі батьки мають пройти процес медіації і якщо не домовляться, то на сторону, яка виявиться не правою, покладаються високі витрати британського судочинства. До речі, радянська практика розлучень сімейних пар передбачала певний термін, щоб пара поміркувала і помирилась, що дещо нагадує початки медіації.
Інститут медіації – це спосіб не залучення державних органів до суперечок чи конфліктів, а вирішення їх на рівні громадських відносин. Зрозуміло, що він може функціонувати за умови наявності культури, тобто готовності сторін почути одна одну і домовлятися. На жаль, у вітчизняній практиці часто можна спостерігати непримиренні позиції сторін, які насправді могли бути предметом не конфлікту, а обговорення і спокійного подальшого існування без конфлікту і боротьби. Інколи доводилося спостерігати конфлікт між батьками, які витрачалися на юристів та судовий процес. Зрозуміло, що ці кошти могли б бути витрачені на користь тієї ж дитини. Саме вирішення дилеми, конфлікту спірного питання між сторонами покладається на третю незаангажовану сторону – медіатора, який вміє вивести тему з ескалації конфлікту на площину вирішення і домовленості. При чому, можуть розглядатися спірні питання не тільки в сімейних відносинах, а й у господарських та інших сферах життя. Також потрібно очікувати те, що до медіатора має бути довіра, він не повинен ставати на чийсь бік, а має бути агентом, який виводить конфронтаційні сторони на площину спільного вирішення.
В українському суспільстві поширена практика побутових конфліктів, починаючи з традиційних конфліктів сусідів за межу, сімейних конфліктів нещодавно закоханих пар і, безумовно, у бізнес-середовищі – між колишніми партнерами. Ми стверджуємо, що в суспільстві використовувалася практика домовленостей. Свого часу в розпал 90-х рр. минулого століття, коли офіційні правоохоронні органи значно поступилися позиціями, на побутовому рівні існувала думка, що можна звернутися до «авторитетів» і ті все справедливо розсудять. Така практика зберігається і сьогодні в кримінальному світі. Звісно, вона не є медіаторською, але схожі риси має.
Що стосується публічного середовища, то практика медіації реалізовує перші кроки. Один із напрямів, де вона може реалізовуватися, це сімейні відносини. Загалом однією із місії державних органів і служб різних рівнів може бути спрямування громадян до партнерських відносин, домовленостей і використання медіації. Цим самим розривати коло загальної незадоволеності й недовіри, які поки домінують у суспільстві.
Відповідно до діючого Сімейного Кодексу України (розділ І, гл. 2, ст. 19, п. 1), особа, яка перебуває у сімейному конфлікті, має право на попереднє звернення за захистом своїх сімейних прав та інтересів до органу опіки та піклування (ООП).
Згідно із п. 3 Порядку провадження органами опіки та піклування діяльності, пов’язаної із захистом прав дитини, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 24 вересня 2004 року № 866, органами опіки та піклування є районні, районні у мм. Києві та Севастополі держадміністрації, виконавчі органи міських, районних у містах, сільських, селищних рад. Безпосереднє ведення справ та координація діяльності щодо захисту прав дітей, покладаються на служби у справах дітей (ССД).
Органом опіки та піклування можуть вирішуватися спори щодо:
• визначення прізвища дитини (розділ ІІІ, гл. 13, ст. 145, п. 3);
• визначення імені дитини (розділ ІІІ, гл.13, ст. 146, п. 3);
• зміни прізвища дитини (розділ ІІІ, гл. 13, ст. 148, п. 5);
• участі у вихованні дитини того з батьків, хто проживає окремо від неї (розділ ІІІ, гл. 13, ст. 158);
• визначення місця проживання малолітньої дитини (розділ ІІІ, гл. 13, ст. 161, п. 1).
Відповідно до розділу І, гл. 2, ст. 19, п.3 Кодексу, звернення за захистом до ООП не позбавляє особу права на звернення до суду.
При розгляді судом спорів щодо:
• участі одного з батьків у вихованні дитини;
• місця проживання дитини;
• позбавлення та поновлення батьківських прав;
• побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав;
• відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду;
• управління батьками майном дитини, обов’язковою є участь ООП (Розділ І, гл. 2, ст. 19, п. 4).
У разі, якщо особа звернулася до ООП, рішення оформлюється у вигляді розпорядження, проект якого готує служба у справах дітей. Якщо особа звернулася до суду, а суд залучив ООП, то служба готує письмовий висновок (розділ І, гл. 2, ст. 19, п. 5).
Відповідно до Типового положення, затвердженого Постановою КМУ від 24 вересня 2008 року № 866, спірні питання, які потребують колегіального вирішення, зокрема:
• позбавлення та поновлення батьківських прав;
• вирішення спорів між батьками щодо визначення або зміни
прізвища та імені дитини;
• вирішення спорів між батьками щодо визначення місця проживання дитини;
• участь одного з батьків у вихованні дитини;
• побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав;
• інші питання, пов’язані із захистом прав дітей, розглядає Комісія з питань захисту прав дитини. Організаційне забезпечення діяльності комісії здійснюється відповідною службою у справах дітей (п. 13 Типового положення).
До складу комісії на громадських засадах входять керівники структурних підрозділів районної, районної у мм. Києві та Севастополі держадміністрації, виконавчого органу міської, районної у місті ради, центрів соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді, заступники керівників територіальних органів МВС та Мін’юсту, а також працівник служби у справах дітей, який виконує обов’язки секретаря комісії.
Головою комісії є голова ООП, тобто – голова районної, районної у мм. Києві та Севастополі держадміністрації, виконавчого органу міської, районної у місті ради. Голова комісії може мати заступника, як правило, це заступник голови відповідної адміністрації, який курує гуманітарний напрям.
Згідно із Типовим положенням, комісія є консультативно-дорадчим органом. Насправді ж – не дуже фаховий та громіздкий орган, у роботі якого беруть участь не спеціалісти, а посадовці. Дуже рідко до роботи комісії залучають фахівців. Таким чином, багато рішень комісії, а відповідно і ООП, є не достатньо компетентними. Особи, які потрапили у сімейний конфлікт, та не в змозі його самостійно вирішити, звертаються із заявою до ООП (ССД). Спеціаліст служби проводить необхідну «профілактичну» роботу, яка полягає лише у тому, що фіксуються пояснення обох сторін конфлікту, проводяться обстеження житлово-побутових умов проживання (на підставі яких готують акти), збираються додаткові документи (необхідність яких визначається співробітником служби). На засідання комісії приходять двоє, із абсолютно протилежними поглядами. Члени комісії заслуховують позиції кожного та приймають рішення, користуючись нормами чинного законодавства та особистими переконаннями, виходячи із власне особистої симпатії до тієї чи іншої сторони конфлікту. Дуже часто рішення приймається за вказівкою головуючого або приймається на віру позиція керівника служби. Як правило, рішення комісії приймають протягом 15-20 хв.
Отримавши розпорядження, сторони залишаються у стадії конфлікту. Після того, як сторони розуміють, що конфлікт не вирішено, вони звертаються до суду. Позовну заяву в копії та з проханням надати письмовий висновок суд направляє до ООП – коло замикається. Дуже часто після звернення до ООП особа роками ходить у державні органи, має відповідні розпорядження, рішення суду, але спір не вирішено. Найбільшою проблемою у цьому є те, що у сімейні конфлікти залучені діти – від народження до 18 років.
Сімейний конфлікт в ООП не вирішується з таких причин:
• формальний підхід до вирішення конфлікту;
• відсутність фахівців;
• прийняття рішення державним органом замість сторін.
Орган опіки та піклування ніколи не з’ясовує інтереси сторін, що конфліктують, та не забезпечує конфіденційності процесу. Допомогти вирішити сімейний конфлікт може сімейна медіація.
Отже, медіація – це метод вирішення спорів із залученням посередника (медіатора), який допомагає сторонам конфлікту налагодити процес комунікації і проаналізувати конфліктну ситуацію таким чином, щоб вони самі змогли обрати той варіант рішення, який би задовольняв інтереси і потреби усіх учасників конфлікту. На відміну від формального процесу, під час медіації сторони доходять згоди самі – медіатор не приймає рішення за них.
Відповідно сімейна медіація – це метод вирішення сімейних спорів.
Медіація, основними принципами якої є прояв поваги один до одного, уміння слухати й чути, обов’язкове дотримання конфіденційності – це можливість для учасників суперечки вийти з неї переможцем за відсутності переможених.
Після того, як сторони конфлікту дійдуть згоди у своєму спорі, вони можуть звернутися до ООП із проханням формалізувати їх рішення. Ось тут достатньо 15 хв. на комісію для затвердження рішення сторін.
Застосування медіації у сімейних конфліктах, на будь-яких стадіях розгляду заяви, надасть змогу, зменшивши навантаження на співробітників служби, насправді вирішувати сімейні спори.
Краще за все надавати інформацію клієнтам служби про можливий варіант вирішення спору за допомогою медіації на тій стадії, коли особа вперше звернулася до служби за консультацією або прийшла в ООП із заявою.
Кожному заявнику необхідно запропонувати звернутися до медіатора.
У разі, якщо особа не виявила бажання застосувати процес медіації під час подання заяви або відмовилася друга сторона конфлікту (одним із принципів медіації є добровільність), медіацію необхідно запропонувати парі на початку засідання комісії. Краще, якщо це робитимуть самі медіатори. Залучення медіаторів до роботи комісії можливе, виходячи з п. 5 Типового положення про комісію з питань захисту прав дитини.
Для листів: vash_advocat@ukr.net
