ВИПРОБУВАННЯ ХОЛОДОМ

У нашій країні зима, як завжди несподівано, настає 1 грудня. Але проблема криється не в зміні сезонів року, а в готовності як енергопостачальних організацій, так і споживачів до роботи в осінньо-зимовий період

СОЦІАЛЬНА СПРЯМОВАНІСТЬ ТЕПЛОПОСТАЧАННЯ

За останні кілька століть людство звикло до таких благ цивілізації, як електрична і теплова енергії. При цьому, якщо наприкінці ХІХ і початку ХХ століть йшлося лише про можливість використання споживачами цих енергоносіїв, то зараз йдеться про необхідність на-дійного та безперебійного їх постачання, особливо в осінньо-зимовий період.

Якщо підготовка і підтримка в робочому стані енергопостачальних господарств та готовність споживачів – це усвідомлена об’єктивна реальність, то проблеми, пов’язані із технічним станом джерел теплопостачання та теплових мереж, на жаль, стають об’єктом пильної уваги на всіх рівнях управління тільки в період підготовки до чергового опалювального сезону. Проблема забезпечення на-дійного і сталого теплопостачання споживачів, передусім населення, в осінньо-зимовий період має яскраво виражену соціальну спрямованість і зумовлює розгляд взаємодії секторів теплопостачання та житлово-комунального господарства (ЖКГ).

Відпуск теплової енергії в Україні сьогодні здійснюють централізовані, децентралізовані, автономні та індивідуальні системи теплопостачання. Крім різних теплових електроцентралей (ТЕЦ) у містах працює багато так званих промислових ТЕЦ і котелень, які входять до складу промислових підприємств та забезпечують їх, а також прилеглі житлові райони тепловою (насамперед) і електричною енергією. Велика кількість котелень перебуває в муніципальній власності. Індивідуальні котельні, вбудовані в опалювальні будівлі або прибудовані до них, зазвичай є власністю тих господарюючих суб’єктів, яким належать зазначені будівлі. Як свідчить офіційна статистика, відпуск теплової енергії споживачам в Україні зростає з кожним роком. Водночас велика частина (понад 65%) всієї теплової енергії виробляється централізованими джерелами, решта – децентралізованими, в тому числі й автономними та індивідуальними. Крім того, незначна частина попиту на теплову енергію задовольняється за рахунок утилізації скидного тепла від технологічних установок, а частка тепла, одержуваного від поновлюваних джерел енергії, поки є дуже малою.

Досить суворі кліматичні умови в Україні роблять теплопостачання найбільш со-ціально значимим і водночас найбільш паливоємним сектором економіки. Однак теплопостачання, на відміну від основних галузей паливно-енергетичного комплексу (ПЕК), не має єдиної технічної, структурно-інвестиційної, організаційної та еконо-мічної політики. Відносно прозорі лише системи централізованого теплопостачання, які є локальними монополіями.

СУВОРА ПРАВДА ЖИТТЯ

Сьогоднішній стан системи теплопостачання в країні можна визначити як критичний, що поступово переходить до рівня національного лиха. На жаль, у накопиченому клубку проблем немає такої рятівної ниточки, потягнувши за яку, можна все розплутати.

Система теплопостачання – це велике господарство, яке, як показує практика його обстеження, характеризується досить високим ступенем зношеності: встановлене устаткування фізично і морально застаріло й істотно поступається за економічністю сучасним аналогам; фактичний термін служби значної частини обладнання більший за передбачений технічною документацією.

Більше половини об’єктів комунального теплопостачання та інженерних мереж вимагають проведення капітального ремонту або повної заміни, понад 15% їх перебувають у аварійному стані. Втрати в теплових мережах у деяких випадках сягають 30%. Крім втрат тепла з витоками теплоносія щорічно втрачаються кубометри води.

До основних причин такого стану систем комунального теплопостачання належать: дефіцит фінансів, зношування обладнання та теплових мереж, слабке керування і невирішені питання розмежування повноважень і відповідальності у комунальній енергетиці, відсутність перспективних схем розвитку систем теплопостачання тощо.

Мешканці будівель не є споживачами теплової енергії, якість теплопостачання вони можуть оцінити тільки за тепловим комфортом у своїх квартирах, який залежить від багатьох чинників. Але платять вони, в більшості випадків, безпосередньо теплопостачальному підприємству (навіть якщо гроші проходять транзитом через житлово-експлуатаційні організації). Договори укладаються не з мешканцями, а з організаціями, які експлуатують житловий фонд, економічно ніяк не зацікавленими в енергозбереженні. Встановлення лічильників, регуляторів та їх налагодження для цих організацій – тільки додаткові статті витрат. Не виконуються навіть найпростіші заходи, прописані в «Правилах з експлуатації житлового фонду», – контроль утеплення квартир, під’їздів, регулювання вентиляції тощо, тобто контроль покупця, в ринковому розумінні цього слова, відсутній.

Надійність, якість теплопостачання цікавить їх тільки з погляду відсутності скарг населення. У будівлях бюджетної сфери становище не краще. Навіть якщо хтось візьметься економити енергію, йому тут же зменшать фінансування. Інші споживачі за відсутності критеріїв якості, нормативних договорів беззахисні перед монополістом. Їх масово карають зниженням параметрів теплопостачання за неплатежі бюджетних організацій, тобто договірні зобов’язання не виконуються і не застосовуються відповідні санкції. Багаті відмовляються від централізованого теплопостачання, інші терплять.

Контроль технічного стану, режимів роботи теплопостачання знаходиться на недостатньому рівні, аналіз аварій і відмов не проводиться, що сприяє високим втратам теплоносія (до 50%). Витоки теплоносія на порядок перевищують нормативні, заміна трубопроводів через корозію проводиться через 5-7 років.

Значна частина котелень недостатньо оснащена приладами обліку відпущеної теплової енергії, засобами автоматичного управління, технологічними процесами і режимом відпуску продукції, що призводить до неекономічності експлуатації навіть незношеного обладнання, яке знаходиться в хорошому технічному стані.

На багатьох об’єктах підготовка до опалювального сезону традиційно ведеться в авральному порядку в останні місяць-два. І в результаті можна констатувати той факт, що в середньому близько 15-20% усіх об’єктів теплопостачання входять в осінньо-зимовий період підготовленими незадовільно.

Місцеві органи управління ніяк не регулюють якість теплопостачання, немає навіть нормативних документів, що визначають критерії якості. Надійність теплопостачання регулюється тільки через технічні наглядові органи. Але оскільки взаємодія між ними і тарифними органами в жодному нормативному документі не прописана, вона часто відсутня. Тоді у підприємств є можливість не виконувати будь-які розпорядження, обґрунтовуючи це відсутністю фінансування.

АНАЛІЗ СИТУАЦІЇ

Таким чином, підсумовуючи вище сказане, причинами відсутності якісного теплопостачання міст і населених пунктів Україні є:

– невідповідність фактичних режимів роботи теплових мереж розрахунковим показникам, недовідпуск або перевитрати теплової енергії, збільшена витрата підживлювальної води, недотримання температурних і гідравлічних режимів;

– невиконання заходів, спрямованих на підвищення економічності та надійності роботи систем теплопостачання;

– відсутність обліку відпуску теплової енергії на джерелах тепла;

– відсутність приладового обліку теплової енергії у споживачів тепла;

– відсутність автоматизованих систем управління технологічним процесом теплопостачання;

– незадовільний технічний стан трубопроводів, каналів і теплової ізоляції теплових мереж;

– низький технічний рівень обслуговуючого персоналу і незадовільна організація експлуатації теплових мереж;

– невиконання споживачами Правил технічної експлуатації тепловикористовуючих установок і теплових мереж;

– низька готовність систем теплопостачання та житлового фонду до опалювального сезону.

ЗАМІСТЬ ВИСНОВКІВ

До необхідності своєрідного відродження системи теплопостачання нас підштовхує саме життя, а також бажання рано чи пізно створити в Україні ринок теплової енергії. Водночас сподіватися на те, що проблема надійного забезпечення тепловою енергією українських споживачів, особливо в зимовий період, вирішиться сама собою або вкотре «пронесе», може тільки стовідсотковий оптиміст. Проблема з кожним роком загострюється, обростає новими фактами. Тому вирішувати її потрібно вже зараз, не відкладаючи до кращих часів, адже вони можуть і не настати.

Однозначно можна сказати, що під час реконструкції системи теплопостачання потрібно застосовувати не критерій, який би забезпечив мінімізацію витрат виконавця, а якісно інші критерії, зокрема:

– мінімізація ризику;

– мінімізація потенційних збитків;

– підвищення енергоефективності функціонування системи теплопостачання.

При цьому метою створення будь-якої з вищенаведених систем теплопостачання та управління ними повинно стати забезпечення якісного та надійного теплопостачання за мінімальну ціну.

Підготував Ігор АНДРІЇВСЬКИЙ