«Яка феміна!»

Захоплений вигук знаменитого Михайла Самуїловича Паніковського – людини без паспорта та крадія гусей – став заголовком нашого матеріалу не просто так. Але щоб остаточно наблизитися до заданої теми, згадаймо українського поета та письменника, просвітителя та культурно-громадського діяча першої половини ХІХ століття Маркіяна Семеновича Шашкевича. Не зважаючи на духовний сан, у його творчості є досить цікавий вірш:

Ой дівчино, ой Миліна!

Сідай мені край коліна;

Най ся люди не дивують,

І ми знаєм, де цілують:

Межи очі удовиці,

А дівчину межи циці.

Тепер у нашого читача (після слів «феміна» та «циці») не залишилося жодних сумнівів: йтиметься про оригінальний, цікавий та екстравагантний український жіночий рух «FEMEN». Навіть не про сам рух, а про його родзинку – проведення дівчатами акцій топлес.

Така особливість, можливо, залишилася б для нас просто особливістю і не викликала б наміру порозмірковувати над цим питанням на сторінках журналу, якби дуже серйозні та можновладні дядьки із телеекранів не лякали учасниць руху санкціями та не називали їх збоченками та хворими. І за що? За оголені жіночі груди. Це правда, що демонстрація геніталій розцінюється суспільством та судами більшості країн як цинічний виклик громадськості, зневага, тобто хуліганство. Не дарма, наприклад, «Словарь русских синонимов» подає слово «гениталии» у одному ряду зі словами «детородные органы, срам, стыд» тощо. Але річ саме у тому, що жіночі дітородні органи майже стовідсотково внутрішні. І щоб їх роздивитися, потрібно бути, як мінімум, гінекологом.

Натомість нормальні мужчини (починаючи від митців Древньої Еллади, художників Ренесансу до згадуваного поціновувача прекрасного Михайла Паніковського) у жіночому тілі бачать тільки довершену красу. Якщо йти логікою тих сердитих дядьків, то Ермітаж потрібно оголосити осередком розпусти, а Брюллова, Шевченка, Тіціана та тисячі інших митців – збоченцями. Але йдеться не про фізіологію людини і навіть не про мистецтво, а про людські права та гендерну рівність. У одному із американських штатів, де законом заборонено перебувати на пляжах жінкам без бюстгальтерів (Америка є досить пуританською країною), одна із відпочивальниць спровокувала поліцію на її затримання. Суд штату засудив американку на кілька діб арешту. А потім вона виграла у Верховному суді США позов до держави на суму 200 тис. доларів. Адже було наявне волаюче порушення прав людини за статевою ознакою. Мужчинам – можна, а жінкам – зась.

Щоб не сталося бува чогось подібного і з Україною. Ми не ратуємо за оголені жіночі торси на стадіонах чи вулицях наших міст. Але змусити жінок прикривати свої груди може тільки народна традиція та власне переконання. І аж ніяк не репресивні органи.

Але повернімося до FEMEN. У геніального народного російського поета (також першої половини ХІХ століття) Алєксєя Кольцова є такі слова:

У меня ль плечо –

Шире дедова,

Грудь высокая –

Моей матушки…

Та – ба… Перевелися богатирі на Русі. Плечі – сутулі, груди – впалі, серця – полохливі. Ось і доводиться молодим дівчатам своїми прекрасними грудьми протистояти жлобству невігласів, нахабності можновладців та загальній несправедливості. Але прості люди їх люблять і підтримують. Любить їх і Паніковський. Серце гусокрадія наповнене добротою та людяністю. Він навіть не сердиться, що на вулиці Прорізній у нього «стирили» бронзовий ціпок на кольоровий метал. Адже його пам’ятник обікрали побратими, такі як він – люди без паспорта. Риючись у смітниках, не піднімаючи голови, вони все ж зводять очі на білий світ, бачать прекрасних киянок, які, мов марево чи сон пропливають повз них і шепочуть: «Яка феміна!».

Богдан КРАВЧУК