Українці в світі: УКРАЇНЦІ СВІТУ - ЄДИНИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ОРГАНІЗМ
Напередодні святкування 20-ї річниці Незалежності України в Києві зібрався велелюдний форум українців зі всього світу на V Всесвітній форум українців. Закордонне українство нині складають понад 20 мільйонів українців. Наші співвітчизники проживають в усіх країнах світу. Найчисельніші громади українців у Росії, Казахстані, Канаді, США, Італії, Португалії, Греції, Бразилії. Це величезний науковий, інтелектуальний, культурний та громадський потенціал, який Україна практично не використовує.
Із відновленням Україною незалежності світове українство вступило у нову фазу свого існування. Століття бездержавного існування нашої нації вилучило з процесу формування української ментальності найважливіші чинники її розвитку: факт існування власної держави, правову свідомість, почуття національної гідності, відчуття культурної та історичної єдності на геополітичному просторі розселення українців. В умовах глобалізованого світу перед світовим українством із новою силою постає завдання збереження своєї національно-культурної ідентичності не тільки власне на території України, а й у тих країнах, де українці проживають у першому, другому, третьому, а подекуди і в четвертому поколіннях, та на своїх автохтонних землях, які тепер перебувають у складі сусідніх держав.
Основна відповідальність за збереження української нації, її національно-культурної ідентичності, світового українства, серед іншого й материкової її частини, лежить на Українській державі. українців за кордоном, особливо тих, кого прийнято називати «трудовими заробітчанами». Форум відвідав і зачитав вітання від Президента міністр МЗС Костянтин Грищенко. Виступи учасників та делегатів форуму, попри урочистість моменту, були злободенними і охоплювали весь спектр розвитку сучасної української держави та її перспектив. Зокрема президент Світового конгресу українців Євген Чолій зазначив, що Акт незалежності України 24 серпня 1991 р. належить до найважливіших здобутків в історії українського народу, бо він дав йому нагоду бути господарем на своїй землі та самостійно вирішувати свою долю. Відновлення незалежності України було дуже важливим для української діаспори, яка є невід’ємною частиною українського народу. Протягом усього свого існування вона жила Україною та безперестанно і наполегливо робила все можливе, щоб Україна стала вільною і самостійною. Окрім того, західний світ почав трактувати українців як нащадків державного українського народу, а не як етнічну групу колишньої Австро-Угорської, Польської чи Російської держав.
Окрім загального пленарного засідання проводилася робота і в секціях, напрацювання яких потім прийняли в ухвалах і рішеннях форуму. Звичайно, українська діаспора неоднорідна і проблеми українців у Росії відрізняються від канадської чи американської діаспор, які вже налічують третє та четверте покоління українців. І якщо для останніх найголовніший ворог – це асиміляція, то для українців із країн СНД інколи навіть займатися українською справою є небезпечно. На Форумі було вшановано пам’ять голів кількох осередків у Росії, яких просто знищили фізично, не кажучи вже про інші утиски чи переслідування активістів українського руху.
Тому робота Форуму вийшла не святково піднесена, а конструктивна і злободенна, було прийнято рішення створити центральний орган державної влади – Комітет у справах закордонного українства (надалі – Комітет), який реалізовуватиме державну політику України щодо закордонних українців. Пропозиції щодо завдань, основних напрямів і принципів роботи Комітету подано у додатку. Було вирішено із залученням громадських організацій закордонних українців розробити і затвердити Державну програму підтримки та співпраці із закордонним українством на 2011-2015 роки. Також вжити заходів, серед них і шляхом прийняття необхідних нормативних документів, спрямованих на вирішення проблем, з якими найчастіше стикаються громадяни України, котрі проживають за кордоном, зокрема щодо: удосконалення мережі та організації роботи пунктів пропуску, призначених для міжнародного автомобільного сполучення; ініціювання укладання з країнами, де постійно перебуває значна кількість українців-мігрантів, двосторонніх угод про соціальне забезпечення, трудову діяльність і регулювання міграційних потоків; укладання українсько-російської угоди, яка забезпечила б українцям у Росії та росіянам в Україні однакові культурно-національні права.
Крім того, делегати закликали уряд України і керівництво Української всесвітньої координаційної ради (УВКР) вирішити низку нагальних питань, в інтересах не лише збереження українства за кордоном, а й забезпечення високого іміджу Української держави, зокрема: внести до бюджету статтю на видання європейськими мовами корпусу найвидатніших творів української філософської думки і художньої літератури; домогтися успішного закінчення розпочатого будівництва пам’ятника жертвам Голодомору у Вашингтоні та створення багатосерійного документального фільму, присвяченого цій національній трагедії; заснувати Міжнародну премію імені Івана Франка, рангу нагороди Нобеля, для всесвітньовідомих особистостей, що підвищили й зміцнили авторитет і значення української державності в історії людства, здійснили видатні відкриття в науці та культурі, мають пошану в державному й суспільному житті своєї країни.
Михайло РАТУШНИЙ,
новообраний голова УВКР:
– Головний підсумок Форуму полягає у тому, що він взагалі відбувся у дуже широкому, поважному представництві. До Києва з’їхалися делегати з понад 40 держав, які обговорили свої нагальні проблеми, що відбилося в ухвалах та відозвах Форуму. Хоча делегати відзначають, що це перше зібрання українців, яке відбулося без присутності Президента – першої особи держави. Усі попередні президенти їх відвідували. Так, були присутні міністри закордонних справ і культури, але робота із закордонним українством без діалогу і взаємодії з владою не буде повноцінною. Хоча маємо поступ уперед на рівні держави – це створення представництва спеціального уповноваженого по роботі із закордонним українством та Комітету у справах закордонного українства. Подібні державні установи існують у багатьох країнах. Яскравим прикладом у цьому може бути діяльність таких установ Росії, Польщі, Румунії, Угорщини, Ізраїлю на території України. Особлива увага в таких програмах приділяється поселенням людей на автохтонних землях, які з тих чи інших причин тепер перебувають у складі інших держав. Тож на найближчу перспективу намічений чималий пласт роботи.
Особисто для мене ця робота не є новою й незнайомою, позаяк я п’ять років працював заступником голови УВКР Дмитра Павличка, був депутатом трьох скликань Верховної Ради, тому я, так би мовити, і ззовні, і зсередини знаю проблеми закордонного українства. Вони дещо відрізняються у діаспори, скажімо, з країн Євросоюзу, Росії і країн колишнього СНД. Але об’єднує їх одне – в умовах глобалізації і асиміляції зберегти свою культурну, мовну, духовну і, зрештою, національну, ідентичність. Особливо складна ситуація в Росії, здавалося б сусідній із нами державі, але на відміну від великої кількості російських шкіл в Україні української школи у Росії немає жодної! Для вирішення цього питання потрібна співпраця на міждержавному рівні. Інша не менш болюча і гостра тема – це проблеми трудової міграції так званих заробітчан, які продовжують залишатися громадянами України. У нас вже прийнято Закон «Про закордонне українство» і я думаю, що найближчим часом мусить бути прийнятий закон «Про трудову міграцію», а також внесено зміни в інші закони, які повинні регулюватися двосторонніми міждержавними угодами. Але Форум показав, що, попри усі труднощі, ми – єдиний національний організм.
Ярослава ХОРТЯНІ,
президент Європейського конгресу українців, заступник президента Світового конгресу українців:
– Я була на всіх форумах, від першого до нинішнього, і хочу сказати, що за ці роки діаспора не здала своїх українських позицій, тримає український дух. Це мене тішить, позаяк є політичні сили, які не сприймають української діаспори, але нас це не хвилює – ми працюємо на Україну! Особисто я віддала 20 років свого активного життя українській справі, зараз найголовніше завдання підняти нашу закордонну молодь, заохотити її до пізнання України і передати естафету. У мене позитивні щодо цього прогнози, бо постійно працюю з молоддю Угорщини і на європейському терені. Нещодавно у нас був молодіжний табір, в якому перебували наша молодь і 11 молодих людей з України, переможці міжнародного конкурсу «До тебе, Україно». Треба було бачити, з яким захопленням і завзяттям вони між собою спілкувалися. Особливо був стимул вдосконалити свою мову тим, хто її погано знав. Я вірю у те, що покоління, якому зараз 20-25 років, виведе Україну на той шлях, про який мріяли ми і наші батьки. Нам, на жаль, не поталанило ще довести Україну до поважного становища у світовій спільноті, але я вірю саме в європейську Україну. Ми намагаємося усіма можливими засобами сучасної комунікації консолідувати нашу діаспору. Будь-яка подія, що відбувається в Україні, не проходить повз нас, ми активно її обговорюємо і за необхідності проводимо акції.
Я представляю українську громаду Угорщини, яка є дуже потужною і монолітною, хоча були спроби розвалити її і ззовні, і з середини. Тож якщо вистояла наша п’ятитисячна громада – мусить вистояти і 48-мільйонний український народ! Я вважаю, що становий хребет нашої нації – це мова. Прикладом її збереження може слугувати угорська нація, серед якої я живу: коли постає загроза мові, консолідується уся 10-мільйонна країна, у купі з усіма лівими-правими та іншими партіями. Тому ми маємо підтримку угорської держави щодо бажання відкрити, наприклад, український дитячий садочок чи розширити мережу шкіл.
Ольга ШЕВЧУК,
голова громади українців республіки Комі:
– З 1986 року я проживаю у Сиктивкарі. За ці роки я зробила на утвердження українства у Росії все, що могла. У кожному районі створено філіали національно-культурної автономії України в Республіці Комі. У кожному місті та районному центрі створено всі умови для того, щоб діти, які хочуть вивчати українську мову, могли це робити. Я особисто забезпечила книжками багато осередків, у нас створено хор «Україна». Але бути українцем у Росії не так вже й просто, мене вже чотири рази звільняли з роботи саме за пропаганду української ідеї, але я вистояла, як стоїть Україна. Щоб досягти професійного успіху в Росії, потрібно відмовитися від свого українського коріння, інакше українських активістів звільняють із роботи і всіляко утискають. Минулого року ми провели хресний хід від Сиктивкара до Бреста, а потім Києва та Києво-Печерської лаври. Весь час ми йшли і відчували, що нам як повітря потрібно чути рідну мову, хоча нас у Республіці Комі не так вже й мало – 200 тис., але духовна і матеріальна підтримка України потрібна завжди. Я за те, щоб і комі вивчали свою мову і культуру. Але такої ж підтримки свого коріння потребують й інші національності, що проживають там, зокрема й українська. У мене четверо дітей і всі вони знають, як українську, так і мову комі. Тож головне завдання нашого форуму – залучати до української справи молодь і передавати їм свої здобутки.
Багато українців залишилися там іще з часів сталінських репресій і я б хотіла звернутися до уряду України з проханням переселити 12 сімей репресованих українців, територія проживання яких уже відійшли до Польщі та Румунії, тому їм просто немає куди повертатися. Крім того, допомогти відкрити Центр української культури в Сиктивкарі, який би об’єднав усі міста Республіки Комі, бо лише у Воркуті мешкає 50 тис. українців.
Стефан РОМАНІВ,
Генеральний секретар Світового конгресу українців (СКУ), заступник Голови Української всесвітньої координаційної ради (УВКР):
– Цей форум можна оцінити по-різному. Найбільшим плюсом є те, що зібралися делегати з 40 країн світу. І це підтвердило, що українська діаспора найбільшою мірою цікавиться Україною, тужить за нею і з політичного погляду активізовується. Наприклад, судові процеси, які у вас відбуваються, ми оцінюємо як політичні, а не юридичні. Цей форум дав відчути, що закордонне українство підтримує Україну і впливає на її життя в усіх аспектах.
Також ми приїхали, щоб відзначити з народом 20-ту річницю незалежності України. Це політична сторінка української історії. Гадаю, всі знають позицію закордонного українства щодо підтримки державної незалежності. Головою УВКР обрали Михайла Ратушного, я – його заступник. Хочеться, щоб ми працювали більш стратегічно і планово – материкова Україна і українська діаспора.
Згідно з останнім переписом населення чисельність української громади в Австралії становить 37 тисяч осіб. У 1999 році ми домоглися того, щоб у 2001 році населення могло вписати своє походження, віровизнання, зокрема католик міг написати себе українським католиком, а православний – українським православним. Бо до цього часу католиків зараховували до загальної кількості католиків країни, а тепер є окрема рубрика «український католик» (греко-католик). Союз українських організацій Австралії провів акцію з ознайомлення людей із питаннями перепису, особливо нововведення щодо походження, народження батьків. І за такими показниками 37 тисяч осіб назвали себе українцями.
Ольга ГОРОДНЯ
