Культура та мистецтво: Вірші, Наталія Гончаренко

Наталія Гончаренко, аспірант Університету менеджменту освіти Національної Академії педагогічних наук України, магістр психології. Зі шкільних років захоплюється поезією і сама пише чудові вірші. Пропонована вашій увазі поезія ввійде до першої поетичної збірки талановитої молодої поетеси, яка вже готується до друку.
Отже, знайомтеся, Наталія Гончаренко.

Ранок
Прокидається день
Сонцесяйно і швидко,
Мовби лебідь пливе
До своєї лебідки.

Сонце вранішнє вмить
Заблищить і засяє.
Всім ранковий привіт!
З днем новим вас вітає.

Срібні краплі роси
Заблищать ще з просоння.
«Вчора» зникло вночі
І настало «сьогодні».

Спів пташиний пройме,
Переверне всю душу.
Вже не скоро пітьма
Дивний стан цей порушить.

Сонце котиться вниз,
Повертає до ночі.
Зоресяйний сюрприз
Нам засліплює очі.

У шаленій пітьмі
«Вчора» знову зникає.
Сонцесяйне «сьогодні»
Вранці всіх нас вітає…

Матері
Тихо в полі шелестять жита.
Ти ідеш – таки до мене.
Зморена, стара, та все ще та,
Рідна, люба, мила моя нене.

Колихав мене в колисці вітер.
Цілувало сонце у вуста.
Та не так як ти,
Єдина в світі.
Згорблена, стара, та все ще та.

Обіймав мене6 туман осінній,
Годувала осінь золота.
Та не так як ти, моє спасіння,
Зморена, стара, та все ще та.

Кутала мене зима снігами,
Обмивала річкова вода.
Та найкраще це робила мама,
Згорблена, стара, та все ще та.

Утирала сльози павутина.
Думи навівала самота.
Рідна, мила,
Ти моя єдина.
Ти зі мною і на всі літа.

Зі старої хати
Падають краплини
На траву зелену, –
Вже прийшла весна.
Мамо моя мила!
Не кидай дитину!
Але ти пішла вже.
Ти уже не та…

Осінь

Осінь вже блукає містом.
Вітер грає за вікном.
Осінь щедра урочисто
Шле привіт нам падолистом.
Горобиновим намистом
І калиновим вінком.

Жовтий лист торкає вітер.
Сльози-витівки дощу.
І солодкі й неповторні
Поцілунки на вітру.
Осінь дихає туманом.
Умивається дощем.
Й сипле-сипле неустанно
Жовтим листям на людей

Сум осінній, сум чарівний
Заколисує весь світ.
Павутиння, павутинки –
Це тонкий осінній лід.

Щедро напуває осінь
Спраглу землю під дощем.
Мокнуть трави і покоси.
І дахи людських осель.

Прощавай, пора осіння!
Прощавай, осіння мла…
Прощавай, твій час минає.
Бо зими уже прийшла

Золотий снігопад
Золотий снігопад нам дарує красу.
І тобі, мій юнак, я дарунки несу.
Подарую тобі білосніжний халат
А із снігу пальто золотий снігопад.
Подарую тобі я красу для очей –
Чарівний зорепад яснозорих ночей.
Подарую тобі безліч різних перлин.
Ось сія на снігу наш безцінний рубін.
Це краса для душі, це краса для очей.
Не зрівняти ні з чим зорі перших ночей.
А деревам дарує золотий снігопад
Білосніжний, казковий і прекрасний наряд.
Осипає дарунками щедро з небес.
Золотий снігопад, він всіх кличе до нас.
І радіє й сміється душа наче птах.
Щедро радість дарує золотий снігопад.

Любому Іванку
Твої очі – вікно в твоє серце,
Їх безодня – дорога до тебе.
Ти, коханий, на мене не сердься.
Я думками полину до неба.

Твої руки – то лебедя крила.
Я лебідкою стану для тебе.
Хай любов наше серце окрилить.
Тільки іншу кохати не треба

Твої губи – спокусливий трунок.
Твоя посмішка – сонячний ранок.
Ти для мене найкращий дарунок.
Ти – яскравий жагучий світанок.

Ти моя безнадійлива мрія.
Промінь світла в житті безтурботнім.
Ти спасіння моє і надія
Вчора, завтра і навіть сьогодні.

Ти прийшов до мене
Росянистим ранком.
Ти приніс в долонях
Подихи весни.
В сизому серпанку
Ти свою кохану
До грудей ласкаво,
Ніжно пригорни.
Щоб співали птахи
І світили зорі.
Щоб цвіли троянди
В тебе на вустах.
Милий мій, коханий,
Не втрачай любові.
Радощі кохання
Пронеси в віках.

прийшов до мене
Гарний і веселий.
І в своїх долонях
Донечку тримав.
Я тоді згадала
Зустрічі весняні
І білі троянди,
Що ти дарував.

Ти прийшов до мене,
Мов туман осінній.
На висках сріблився
Тополиний пух.
І було з тобою
Срібне в нас весілля.
І велика радість, –
Народився внук.

Я тебе, коханий,
Завжди пам’ятаю.
За твоє кохання,
Ніжність, доброту.
Я перед тобою
Голову схиляю.
З тобою зазнала
Щастя повноту…

Берізка
Красунечці – берізці за вікном
Подарувала диво – сукню осінь.
На ній блакитне небо – дивна просинь.
І золото листви під рукавом.
Мереживо із ниток павутини
Прикрасило на сукні горловину.
Багряним горобиновим вінком
Волосся золоте причепурила.
Калинові корали, щоб носила
Красунечка – берізка за вікном.
Красунечці – берізці за вікном
Подарувала диво – сукню осінь.
Вона дари і золото приносить.
І землю застилає килимком.
Дерева гублять золотавий лист.
Його зриває невгамовний вітер.
Зів’ялі трави і засохлі квіти.
Все зачароване осіннім сном.
Зима уже в свої обійми просить
Красунечку – берізку за вікном…