Екологія: «Живіть, хлопці!»
26 квітня 1986 року сталася велика трагедія в історії нашого народу. Апокаліпсисною зіркою Полин запалала ця біда на нічному небосхилі, отруївши незнаною ще гіркотою нашу землю та воду, наші душі та серця. Урочисто та пам’ятно вшановували 25-ту річницю Чорнобиля в НЕК «Укренерго». Вшанували людей, які у перші дні були направлені на ліквідацію аварії і багато з яких сьогодні вже пішли з життя. Для багатьох з них Чорнобиль став квитком в один кінець... Цього дня у залі зібралися чудові героїчні люди – енергетики, які пережили той далекий квітневий день, фахівці-побратими із трьох сусідніх держав – України, Білорусі та Росії.У своїх виступах енергетики неодноразово наголошували на тому, що Україна не може абсолютно відмовитися від мирного атома, оскільки альтернативних джерел у нашій зоні замало. Атомна енергетика зараз виробляє в Україні близько 50% усієї електроенергії, у Франції – 80%, у Німеччині – 27% тощо. Великою честю для ліквідаторів була присутність на заході колишнього прем’єр-міністра України Віталія Андрійовича Масола, який брав найактивнішу участь у ліквідації наслідків аварії у Чорнобилі й неодноразово виїжджав на місце трагічних подій. Віталій Андрійович щиро подякував присутнім за ту енергетичну галузь, яку вони створили в Україні, котра сьогодні працює, незважаючи на всі негаразди, дає життя нашій промисловості та підтримує людей теплом і світлом.
– Виховуйте своїх дітей та внуків у любові до енергетики, бо без неї існування нашої країни неможливе, – сказав, зокрема, В.А.Масол. – І я хочу, щоб сьогоднішні чиновники зрозуміли, що головне – не збирати податки, а розвивати економіку, а гроші прийдуть до бюджету самі. Часто приїздив на станцію і брав найактивнішу участь у прийнятті рішень після аварії на ЧАЕС і Віталій Федорович Скляров, який 11 років (з 1982 до 1993 року) пропрацював на посаді міністра енергетики та електрифікації України і якого інакше як Міністр з великої літери в енергетиці не називають.
– Ми робили свою справу, – сказав у виступі на зібранні Віталій Федорович. – Тому, коли вам кажуть про героїзм, це неправда. Керівники, монтери, пожежники – всі робили свою справу. Так, до такої аварії люди були неготові. Ніхто не сподівався на такі масштаби трагедії. Ніхто не передбачав, що може статися розплавлення з викидом активної зони. Така аварія вважалася запроектною, тому готовність була нульовою і вже по ходу справи ми розмірковували, що і як робити. Кожного разу, коли ми говоримо про Чорнобиль, ми повинні вибачатися: «Пробачте нас, заради Бога, що ми виявилися недостатньо грамотними, передбачливими, організованими». Я – за атомну енергетику, без неї обійтися важко, але тут потрібно вирішити такі завдання: слід зробити абсолютно надійний реактор; треба точно визначитися, що робити з відпрацьованим пальним. І ще одне: я закликаю говорити правду і відстоювати чітку принципову позицію. Спілкуючись із колишнім міністром, із цією знаною людиною, яка все своє трудове життя віддала енергетиці, Фахівцем з великої літери, я не могла не поцікавитися у нього оцінкою подій, не настільки віддалених у часі, як аварія на ЧАЕС.
– Віталію Федоровичу, останнім часом намагаються порівнювати масштаби аварій на ЧАЕС та японській АЕС «Фукусіма-1». Чи співставні, на вашу думку, ці речі?
– Я можу говорити тільки на основі того, що чув по телевізору. Відповідно, у мене немає настільки достовірної та повної інформації, щоб я міг сказати про це кваліфіковано. Так, мене дуже цікавить якісний склад викидів на «Фукусімі-1» – які саме ізотопи потрапили в навколишнє середовище. А цього не кажуть... Я знаю, що там працювали на паливі, яке на 90% складається з урану та на 10% з плутонію. Отже, у викидах має бути плутоній. А плутоній – це дуже небезпечно. У нас в Чорнобилі у викидах плутонію практично не було. Таким чином, за об’ємами викидів Чорнобиль і Фукусіма можуть бути неспівставними, але за якісним складом Фукусіма, я думаю, небезпечніша. На високому зібранні В.Ф.Скляров презентував книгу «Завтра був Чорнобиль», перевидану спеціально до 25-ї річниці Чорнобильської трагедії (уперше побачила світ у 1991 році). Це своєрідний «погляд зсередини» активного учасника ліквідації аварії, доповнений бесідами з відомими державними та політичними діячами, керівниками НАН України та енергетичної галузі, що дає змогу глибоко та всебічно розглянути проблеми Чорнобиля в контексті його минулого, сучасного та майбутнього. Смутком і водночас ностальгійною любов’ю до Чорнобильської станції були сповнені слова начальника управління будівництва ЧАЕС В.Т.Кизими:
– Історія Чорнобиля для мене розпочалася на 15 років раніше, а не в 1986 році. З першого кілочка це моє рідне дитя. Там немає стежки, де б не ходили мої ноги, де б не збирались мої побратими. Тому для мене Чорнобиль – це подвійний біль. Для мене Чорнобиль – це померле улюблене дитя, яке зараз стоїть нікому не потрібне, пожираючи колосальні кошти з народного бюджету... Співзвучно пролунали слова Тетяни Всеволодівни Корнякової, заступника міністра палива та енергетики України.
– Сьогодні день скорботи і водночас перемоги життя над смертю, – сказала вона. – Ви дали змогу жити майбутнім поколінням. Протягом останніх 15-ти років я щорічно у квітні виїжджаю у чорнобильську зону і бачу зміни: там з’явилися люди, і з року в рік їх стає все більше й більше. Там усе зеленіє і розквітає. Це ви, шановні ліквідатори, подарували власним життям життя не тільки цій зоні, а й Україні, Білорусі, Росії та всьому світу.
– Збиратися з нагоди дати Чорнобиля потрібно обов’язково, тому що у кожного жителя України ці спогади пов’язані з великою трагедією, яка сталася у квітні 1986 року,
– вважає головний інженер НЕК «Укренерго» Григорій Іванович Гримуд. – Я, тодішній молодий 35-літній начальник служби підстанції, у перший же день аварії не міг повірити у те, що це сталося. Диспетчер телефонував мені кілька разів, щоб переконати мене в тому. Ми виїхали в зону і 28 квітня вже зустріли перших членів урядової комісії. Багато хто думав, що приборкувати «стихію» будемо днів десять або максимум півроку, а в результаті все розтяглося аж до сьогодні. Але зараз можна сказати із впевненістю, що чорнобильське лихо буде ліквідовано. Єдине, що дуже небезпечно, – це викинуті в навколишнє середовище ізотопи, які мають тривалий період напіврозпаду – від години до 24 тисяч років! Понад 6000 працівників Київенерго взяли безпосередню участь у приборканні некерованого процесу на ЧАЕС. Їхнім завданням у ліквідації аварії було забезпечення енергопостачання усього вузла та всім необхідним роботу урядової комісії. Крім того, вон
и виконували своє основне завдання – будівництво нових ліній електропередачі та підстанцій.
– У перші дні було багато незрозумілого у тому, як розвиватиметься процес, – згадує тодішній генеральний директор Київенерго, нині голова наглядової ради інвестиційної компанії «Енерго-Інвест» Л.М.Сосюкін. – Люди опромінювалися і працювали, не жаліючи себе. У перші місяці після аварії загинули два моїх заступники – Всеволод Павлович Томаш та Віталій Григорович Шип... Більш предметно ми мали змогу поспілкуватися з приводу вікопомної дати Чорнобиля з Головним державним інспектором України з енергетичного нагляду Володимиром Андрійовичем ЛУШКІНИМ.
– Володимире Андрійовичу, що для вас означає дата 26 квітня?
– У квітні ми відзначаємо сумну дату в новітній українській історії – 25-ту річницю аварії на Чорнобильській атомній електростанції. 26 квітня вся Україна запалює свічки, вшановуючи пам’ять загиблих внаслідок катастрофи, яка змінила Україну та світ. Але кожен громадянин України, який пережив перші дні трагедії, а потім перші роки ліквідації наслідків, має своє власне сприйняття того, що відбулося. Перше найбільш масове відчуття – розгубленість, майже до елементів паніки. Як могло в країні, яка жила під основним гаслом «Комунізм – це радянська влада плюс електрифікація всієї країни», трапитися подібне? Ми всі, іноді безпідставно, вважали себе країною зразково освіченою, з найкращою наукою і масштабними проектами з високим ступенем надійності. Чорнобиль – первісток у ланці наступних трагедій, які почали свій відлік у період занепаду, а потім і розпаду хворої держави.
– Ліквідація наслідків аварії на ЧАЕС. Як це відбувалося?
– Усе суспільство сконцентрувалося, знайшло в собі сили подолати першу розгубленість і розпочати напружену, гарячкову, цілодобову роботу великого колективу, підприємств, організацій, армійських підрозділів, об’єднаних штабами з ліквідації аварії. Одним із найголовніших ліквідаційних штабів був штаб Міністерства енергетики України. Уже вранці 26.04.1986 р. міністр Міненерго УРСР Скляров Віталій Федорович та заступник міністра Семенюк Вілен Миронович прибули на станцію та взяли на себе керівництво і координацію дій підрозділів Міненерго. Керівництво ПЕО «Київенерго» та його підрозділів було задано на мобілізацію колективів до виконання робіт з ліквідації аварій.
блоки АЕС було зупинено – професійно, не дивлячись на хаос, пожежу, радіацію, нічний час доби, недостатність персоналу. Станція з генеруючої 4 тис. МВт стала енергоємним споживачем електроенергії. І не просто споживачем, а з надзвичайним ступенем ризику. Припинення електропостачання стовідсотково вело до аварії трьох блоків, які залишилися в робочому стані. Енергетики, передусім мережних підприємств, відвернули такий розвиток ситуації. Продовжували працювати циркуляційні насоси ГЦН, які подавали холодну воду в реактори для охолодження активної зони. Потужність кожного ГЦН до 20 МВт.
Для того, щоб на «живих» блоках не було повторення вибуху на ЧАЕС, потрібно було надати електроенергію потужністю не менше 120 МВт. Працівники служби ліній Київського Правобережного підприємства електромереж цю проблему вирішили. Люди цілодобово чергували біля опор ліній електропередачі ПЛ-330 кВ Північна-ЧАЕС та ПЛ-110 кВ Північна-ЧАЕС і не допустили їх відключення. Перший удар аварії взяли на свої плечі працівники «Київенерго», яке в той час очолював Сосюкін Леонід Миколайович. Тільки за перший рік аварії в зоні ЧАЕС працювало вахтовим методом 6,5 тис. енергетиків «Київенерго», більше 2 тис. працівників будівельних трестів України та СРСР, близько 4 тис. енергетиків України всіх енергосистем.
Був виконаний колосальний об’єм робіт з будівництва підстанцій 35-110 кВ та повітряних ліній усіх класів напруг. Це дозволило спеціалістам – атомникам, енергетикам та багатьом іншим – взяти процеси, які відбувалися на пошкодженому 4 блоці та в 30 км зоні відчуження, під контроль. Зазначене дало можливість не допустити подальших пошкоджень блоків 1, 2, 3, локалізувати процеси на 4 блоці, побудувати «саркофаг», забезпечити інфраструктуру для праці та проживання тисяч спеціалістів і працівників усіх колективів, які займалися ліквідацією наслідків аварії на ЧАЕС. Це дало можливість мільйонам людей України, Росії, Білорусі та Європи сподіватися на краще.
– Зупиніться детальніше на людському факторі ліквідації аварії.
– Основою всього були люди – від керівників до пожежників, які подолали страх незримої небезпеки, бажання врятуватися, кинути все та податися подалі звідси. І в перші години аварії, і в наступні дні, які в подальшому перейшли в роки, пересічні громадяни України, передусім робітники ЧАЕС і колектив ВЕО «Київенерго», які першими пережили жах того, що відбулося, свідомо розуміли смертельну небезпеку, але залишалися на своїх робочих місцях та виконували роботу, за яку потім розраховувалися життям та здоров’ям. Якщо є герої нашого часу, то це вони – громадяни нашої країни, які показали всьому світові приклад мужності, героїзму, відповідальності, здійснивши справжній подвиг.
– Будь-яка техногенна катастрофа перекреслює минулі досягнення та, як правило, стримує повноцінний розвиток майбутнього...
– Чорнобильська катастрофа є підтвердженням цього. Майже на 20 років зупинився розвиток вітчизняної ядерної енергетики. Величезні кошти витрачені й продовжують витрачатися на ліквідацію наслідків аварії. Тільки у 1992 році на шостій річниці Чорнобиля на ліквідацію наслідків було витрачено половину бюджету незалежної України.
До 2006 року громадські організації України активно протестували проти атомної енергетики і тільки після проведеної роз’яснювальної роботи, а також розробки Стратегії енергетичного розвитку України до 2030 року, було знято неприйняття населенням питання розвитку атомної енергетики України. Якби ми не змінили цю ситуацію, в поточному десятилітті атомна енергетика була б просто знищена. Адже сьогодні 50% електроенергії виробляється на атомних електростанціях. Водночас обладнання атомних електростанцій необхідно своєчасно оновлювати з метою недопущення повторення катастроф.
– Які наразі ви виділили б чорнобильські проблеми?
– Відсутність узгоджених дій між гілками влади в попередні роки спричинила безліч чорнобильських проблем, таких як:
- недостатність фінансування будівельних робіт на атомних електростанціях;
- послаблення соціального захисту працівників-ліквідаторів та працюючих на ЧАЕС;
- обмеженість фінансування наукових розробок, пов’язаних з атомною енергетикою.
– Які, на Вашу думку, уроки Чорнобиля для світу та України?
– 2011 рік визначений міжнародною спільнотою роком Чорнобиля. Чорнобиль показав усьому світові, наскільки мала наша планета і яке уразливе людство! Ніяка система оборони, ніякі закриті кордони, ніякі стіни не перешкодять жахливим наслідкам таких ядерних катастроф. Трагедія Чорнобиля багато в чому змінила наші погляди на сучасну цивілізацію, показала, що всі країни і народи світу залежать один від одного. Виконуючи Указ Президента України про заходи, пов’язані із 25-ми роковинами Чорнобильської катастрофи від 11 жовтня минулого року, Міністерство енергетики та вугільної промисловості бере участь у розробці Національної комплексної програми подолання наслідків Чорнобильської катастрофи, в якій буде передбачено завершення робіт, що розтяглися на десятиліття, поліпшення медичного, житлового та пенсійного забезпечення ліквідаторів.
– Міністерство енергетики та вугільної промисловості не допустить у подальшому інших Чорнобилів, робитиме все можливе для захисту людей, які ціною життя та здоров’я погасив ядерний реактор, – сказав на завершення інтерв’ю Володимир Андрійович. На поважному зібранні панувала тепла атмосфера зустрічі «старих друзів» і водночас відчувалася тиха туга за тими, хто подарував нам сьогоднішній день ціною власного здоров’я й життя...
Ще більше роз’ятрили душу задушевні пісні у виконанні народної артистки України Марії Ясеновської та класичні твори у виконанні ансамблю «Альфреско» з Хмельницького.
Червоною ниткою заходу стала надія на те, що подібна біда більше не повториться і наше керівництво, діячі атомної енергетики робитимуть усе можливе для того, аби надійність наших атомних електростанцій стала максимально можливою, оскільки події, які сталися на японській «Фукусимі-1», свідчать про те, що від біди не застрахований ніхто.
Закінчити цю статтю хочеться простими і водночас місткими словами, сказаними на вшануваннях в «Укренерго» на адресу ліквідаторів: «Живіть, хлопці!». Ви дуже, ні – надзвичайно, заслужили на життя. Здоров’ячка вам і наснаги! Присутні пом’янули вставанням та хвилиною мовчання тих, хто не дожив до 25-ї річниці Чорнобиля. Наталія Вишневська
