Особистості: РАЗОМ МИ СИЛА
Дуже важливо в нашому житті робити свою справу: професійно, без надриву і показухи. А ще посадити дерево і народити сина. І виховати. Щоб любив Україну, а наша ненька гордилася ним.Наша розмова саме з такими людьми: Юрієм та Георгієм Фомічевими.
Народився Юрій Фомічев в селі Садове на Миколаївщині. Потім батьки переїхали до міста Вознесенськ, де пройшли дитячі роки і юність. Після школи вступив до українсько-фінського інституту менеджменту і бізнесу, який згодом перейменували на Європейський університет. Викладачі були високого фахового рівня, тому давали не лише академічні знання, а й практичну освіту, що є важливим і сьогодні.
– Як вас, людину з українського півдня, доля занесла до поліського Славутича?
– Ще навчаючись в інституті, я одружився на своїй однокурсниці і ми переїхали жити до міста Славутич, у якому жили батьки моєї дружини. В 1998 році я закінчив інститут і почав працювати в Державному казначействі. Потім вирішив зайнятися своїм бізнесом – комунальним обслуговуванням житлових будинків – і відкрив приватне підприємство «Будівельна компанія «Славутич».– Тобто ви знайшли себе не лише в будівництві, а й допомагаєте місту реформувати комунальну галузь?
– У 2001 році в Славутичі розпочалася комунальна реформа, позаяк до того усе комунальне майно міста було на балансі Чорнобильської АЕС, але після її закриття все передали місту, включаючи 4 млн. грн. боргів населення за комунальні послуги. Тому постала нагальна потреба реформи комунальної галузі. Місто було розділено на сім умовних частин. Одну з них – «Прибалтійський квартал» – взяло на себе наше підприємство і обслуговувало протягом п’яти років. Потрібно було забезпечити належний стан будинків – як усередині, так і зовні. Приємно, що крім державних відзнак і нагород, ми маємо громадський сертифікат якості за результатом опитування мешканців. Але час минав, було створено житлово-комунальний центр і влада прийняла рішення кількість дільниць скоротити до чотирьох. Ми обрали собі вже іншу ділянку, тож зараз обслуговуємо «Київський» і «Закавказький» квартали. Всього ж у комунальній сфері нашого підприємства працює приблизно 50 осіб і 70 – у будівельній.– Ви згадали про відзнаку, яку вам вручили за результатами опитування мешканців. Це не єдина нагорода вашої діяльності в Славутичі?
– Так, ми були відзначені адміністрацією міста в номінації «Колектив року у житлово-комунальній сфері». Також на День міста ми отримали відзнаку «За особистий внесок у розвиток міста». З цим містом пов’язане усе моє життя, я в ньому сформувався як спеціаліст, тут ростуть двоє моїх синів, старшому 15 років, молодшому – вісім. Ще з дитинства у мене залишився потяг до спорту, тому, якщо дозволяє час, граю у футбол з громадськістю міста і залучаю до цього свого старшого сина.
Загалом життя може бути цікавим і насиченим навіть у наші складні часи, за умови, що прагнеш зробити своє місто кращим, любиш свою справу, не розчаровуєшся і бачиш перспективу – як держави в цілому, так і свою особисту.Ліцей, у якому навчається Георгій Фомічев, є одним із кращих в Україні. Потяг до точних наук він відчув ще під час навчання у звичайній загальноосвітній школі, де займав призові місця на математичних олімпіадах – як школи, так і міста загалом. Хоча, коли вступив до ліцею, то перша чверть у восьмому класі хлопця просто шокувала зовсім іншими вимогами до навчання. Було складно, але водночас цікаво. Зараз перейшов до 10 класу і, провчившись два роки, знайшов тут багато нових друзів, набув знань та вражень.
– Чи вже задумувався над своєю майбутньою професію? – Поки ще не вирішив, куди вступатиму після закінчення ліцею, але хотів би спробувати свої сили на факультеті кібернетики Київського національного університету імені Тараса Шевченка або в Київському політехнічному інституті. У цьому році я закінчив театральну школу мистецтв, займаюся спортивними бальними танцями і маю вже перший дорослий розряд.
Крім того, мене цікавить і громадська діяльність. Несподівано для себе став головою молодіжної ради, з чим раніше ніколи не мав справи. Зараз я є депутатом Обласної ради дітей Київщини (ОРДК), очолюю одну з комісій. Свої засідання ми проводимо в Київському університеті культури і мистецтв. Ми збираємося або всі разом, або лише голови комісій і голова облради. У молодіжній міській раді, яку я очолюю, ми збираємось двічі на тиждень.– Які питання ви вирішуєте?
– У нашій раді є свій центр преси та інформації, ми випускаємо газету «Молодіжний кур’єр», є окрема комісія по роботі з молодшими класами. На День самоврядування, який проходить раз на рік, старші учні замінюють учителів у молодших класах. Діти чудово реагують, позаяк дається взнаки невелика різниця у віці і новий підхід до подачі інформації. Є комісія з питань екології та впровадження Кодексу етики і честі. Він уособлює всю філософію міста Славутич, де моральні принципи не лише проголошуються і декларуються, а й втілюються у життя. Адже Славутич – це передусім місто, сприятливе для молодого покоління і дружнє до дитини. Цьому багато уваги приділяє і наш мер Володимир Удовиченко. Адже все починається з рідного дому і рідного міста, а нас хвилює якими будуть наше місто, країна і, зрештою, планета, на якій ми всі живемо.
Один із розділів Кодексу етики і честі починається словами «Ласкаво просимо до дорослого життя!», а закінчується словами «Пам’ятаймо про тих, хто нам дав це життя!» І це стосується не лише власних батьків, а й тих справжніх громадян, які принесли мир на нашу землю і здобули державну незалежність України.
