ЗБОРИ КЕРІВНОГО СКЛАДУ МЕДИЧНОЇ СЛУЖБИ ЗБРОЙНИХ СИЛ УКРАЇНИ

19-20 квітня у місті Ірпінь на базі Військово-медичного клінічного центру професійної патології особового складу Збройних сил України відбулися збори керівного складу медичної служби вітчизняного війська, у яких взяли участь понад 200 офіцерів медичної служби. Серед них – керівники медичних служб об’єднань, військових частин, військових закладів охорони здоров’я, учасники миротворчих та гуманітарних місій.
На заході був присутній заступник міністра оборони Ігор Кушнір. Він зазначив, що медична служба сьогодні проводить значну роботу з надання висококваліфікованої медичної допомоги військовослужбовцям, ветеранам Збройних сил, Великої Вітчизняної війни, а також цивільним особам. Завдяки високому професіоналізму, добра слава про українських військових медиків поширилася на лише територією України, а й далеко за її межами. Водночас керівництво оборонного відомства стурбоване проблемами медичного забезпечення Збройних сил України, адже упродовж останніх років недостатнім було оновлення матеріально-технічної бази, забезпечення медикаментами, санітарною технікою та майном. Особливо військових медиків непокоїть намаганням передати відомчі установи та заклади охорони здоров’я до сфери управління Міністерства охорони здоров’я.
Також на зборах керівного складу медслужби українського війська наголошувалося на невідкладному впровадженні у діяльність медичної служби Збройних сил України інформаційно-аналітичної системи медичного забезпечення та створенні комп’ютерної мережі для ефективного управління військово-медичними закладами.
Під час зборів ми поспілкувалися з відомими людьми і справжніми професіоналами своєї справи.

Рафік КАМАЛОВ, полковник медичної служби, заслужений лікар України, кандидат мед. наук, професор Української військово-медичної академії:
– Свого часу я був лікарем медичних пунктів танкового, зенітно-ракетного, артилерійського, мотострілкового, кулеметного-артилерійського полку, був лікарем десантно-штурмової бригади, служив в Афганістані, на Курильських островах, різних медбатальйонах, госпіталях та поліклініках. Військовій медицині я віддав 17 років.
Питання, які сьогодні обговорюються на зборах, актуальні. У процесі глобалізації світова медицина суттєво відірвалася від української, передусім у питаннях обладнання та медичної апаратури. Тобто Збройні сили України потребують сучасного рівня медицини. Військова медицина, особливо її хірургічна складова, повинна бути готовою до надання сучасної спеціалізованої допомоги. Сьогодні ми очікуємо на висококласну діагностичну апаратуру, яка коштує 21 млн. грн., адже маємо спеціалістів, які вміють працювати з відповідною технікою.
На зборах також обговорювалися питання корпоративного оточення. Йдеться про те, що кожен представник військової медицини повинен усвідомити своє місце і призначення у цій галузі.
На жаль, ще однією проблемою нині є стан здоров’я призовників. Військова медицина не в змозі повсякчасно надавати медичну допомогу, ми повинні лише підтримувати здоров’я військових, тобто займатися профілактикою захворювання.
Ми маємо також уміти кваліфіковано працювати у складних ситуаціях, у військовій обстановці, вміти надавати невідкладну медичну допомогу.

– Рафіку Ханафійовичу, читачам цікаво дізнатися про становлення вас як хірурга, а також фрагменти з вашої складної, небезпечної і водночас героїчної біографії, я не побоюся цього слова.
– Хірургічній справі мене навчав відомий хірург, фронтовик Микита Михайлович Александров, за що я йому безмежно вдячний. Він навчив мене бути готовим до всього. Певний час я служив лікарем-хірургом. На жаль, мені не вдалося залишитися на кафедрі, і я так би мовити «з горя» пішов у армію. Але, на диво, мені там надзвичайно сподобалося. Я працював і в полку, і в медсанбаті. Можна сказати, що кар’єру я робив в Афганістані. Саме там я став заступником начальника поліклініки і керував нею до виходу з Афганістану.
Пригадую один день – 27 червня 1987 року – це восьмигодинний бій з переважаючими силами душманів. Це був нерівний бій, коли за десять годин двоє лікарів надали допомогу 64-м важкопораненим. Для мене це був справжній іспит на професіоналізм і фізичну витривалість. Про рекорди Гіннеса тоді не йшлося. Варто зазначити, що жоден поранений у нас тоді не помер. У той день я заснув прямо в операційній, проспавши близько семи годин. У мене боліло все тіло.
У таких випадках ми миттєво приймали надзвичайно складні рішення. Пригадую, коли надавав медичну допомогу хворому прямо на полі бою. Варто віддати належне душманам, які вирішили не стріляти в пораненого і лікаря й дозволили мені забрати солдата з поля бою.
Вперше мене було поранено, коли зірвалася бойова машина, а другого разу шматок міни розірвав мені бронежилет і потрапив під лопатку.
Про Афганістан можна розповідати багато. Але, що найголовніше, то саме бойові дії є критерієм: хто на що здатний.

– Ви розповідаєте про воєнні часи, але цікавим є те, що відчувається навіть певна романтика і любов до зброї.
– У мого дідуся була чимала колекція зброї. Колись я поцікавився в нього, навіщо нам стільки зброї, адже ми на полювання не ходимо. На що він мені відповів: «Ми не мисливці, ми воїни». Тому я з дитинства був готовий захищати і допомагати.
Після Афганістану я став начальником поліклініки у Києві, а нині керую Військово-медичним департаментом Міністерства оборони України.

– Ваше кредо, як керівника з величезним професійним і життєвим досвідом.
– Насамперед потрібно поважати людей; щодо підлеглих, то я завжди намагаюся в кожному побачити особистість, дати можливість розкрити свої кращі можливості й реалізувати їх. Це той аванс, який я даю молоді, а їх завдання – виправдати мої сподівання. Здебільшого так і є. А ось щодо головної риси характеру, то керівник у будь-якій сфері повинен бути психологом, мати залізну витримку і, безперечно, мати чітку стратегію і бачити набагато кроків уперед.

Від редакції слід зазначити, що Військово-медичний клінічний центр професійної патології особового складу Збройних сил України знаходиться в мальовничій зоні – в Ірпені – санаторній зоні Києва. До складу Центру входять три клініки з вісьмома ліжковими відділеннями та клініка діагностичних досліджень. Це хірургічне, травматологічне, неврологічне, гастроентерологічне, кардіологічне, пульмонологічне відділення та ще два відділення – нетрадиційних методів лікування та професійної патології. Звісно, маємо також приймальне відділення та відділення анестезіології, реанімації та інтенсивної терапії. Функціонують кабінети малоінвазивної та ендоскопічної хірургії, урологічний, гінекологічний, отоларингологічний, офтальмологічний, стоматологічний. Великим попитом користуються послуги, які надаються у фізіотерапевтичному відділенні. Зокрема світолікування, грязе- і водолікування, масаж.
Тут з успіхом лікують також хворих із ближнього і дальнього зарубіжжя.
Варто зазначити, що Центр обладнаний сучасною медичною апаратурою та обладнанням світового рівня.
Попри складні умови, в яких доводиться працювати військовим медикам, завдяки самовідданій праці більшості працівників їм удається досягати найкращих результатів. Фінансування цієї галузі, на жаль, сьогодні надзвичайно низьке. За таких умов, аби отримати додаткові джерела надходження коштів, військові медики надають платні послуги цивільним громадянам, що роблять надзвичайно кваліфіковано. Саме тому військові медики почали користуватися неабиякою популярністю серед цивільного населення.
Тому у ці складні часи хочемо побажати їм натхнення у роботі, творчих здобутків і багато здоров’я!

Спілкувався Ігор КРАВЧУК