Культура та мистецтво: Театр та кіно

У грудні 2009 року, коли в Україні та світі панувала криза, в столиці з’явилася нова театральна сцена – Центр мистецтв «Новий український театр», точніше – відновила свою діяльність. Засновник і художній керівник театру – режисер Віталій Кіно, актори театру – випускники його курсу в Київському театральному коледжі. Весь репертуар грає, мабуть, наймолодша в світі акторська трупа. Адже середній вік акторів не перевищує 20-ти років. Нашими співрозмовниками є режисери театру Віталій Кіно та Ілля Рибалко.

Віталій КІНО, режисер і керівник Центру мистецтв «Новий український театр»:

– Розкажіть нашим читачам про себе.
– Я закінчив Дніпропетровське театральне училище, згодом театральний інститут імені Карпенка-Карого, де навчався на режисера. Зараз викладаю у приватному театральному коледжі.

– Як виникла ідея створення театру?
– Йому вже більше десяти років. Спочатку ми не мали власного приміщення, працювали в орендованих, Театрі драми і комедії, співпрацювали з багатьма іншими театрами. Багато їздили на гастролі й фестивалі.
У 2009 році у нас, нарешті, з’явилося приміщення, сподіваюся, що надовго. Основний склад нашого театру – люди, які колись були моїми студентами в театральному коледжі. Їхні дипломні роботи і стали їх першими виставами. З колишніми учнями чудово працюється, адже вони розуміють мене з півслова.

– Як ви підходите до репертуару?
– Першим репертуаром були дипломні вистави моїх учнів. Ми намагалися створити своєрідну палітру з української, російської і світової класики. Йдеться про Карпенка-Карого, Чехова і Шекспіра. Далі репертуар поповнився ще двома сучасними вечірніми виставами. Одну з них – «Сім чудес крихітки Піаф» – написав я. Інша – «Шахрайки? Лесбійки?!! Красуні!» – належить молодому драматургу Наталії Уваровій.

– Що саме об’єднує такі різні на перший погляд п’єси?
– В якому б жанрі ми не працювали, щоб ми не робили на сцені – ми повинні нести добро. Власне режисер – це людина, яка все життя залишається вчителем. Адже кожна вистава – це новий урок з акторської майстерності. До кожної вистави ми щоразу додаємо щось нове.

– Які завдання ви зараз перед собою ставите?
– Передусім ми маємо зберегти театр. Адже в сучасних умовах нашого життя це робити дуже складно. Наш театр є приватною установою, нам ніхто не допомагає з фінансуванням, усе доводиться робити власними силами.
Нині ми поєднали два театри в одному: це дитячий театр під назвою «Божья коровка» (у ньому вже близько восьми вистав) і власне «Новий український театр» з дорослими, ґрунтовно продуманими, драматичними творами.

Ілля РИБАЛКО, режисер:

– Як відбувалося ваше становлення?
– Я закінчив училище культури (естрадний відділ), потім акторський факультет (а згодом режисуру) в театральному інституті імені Карпенка-Карого. Нині викладаю в коледжі театру і кіно, маю свій акторський курс. Там я і поставив «Шахрайки? Лесбійки?!! Красуні!» за п’єсою Наталії Уварової – сучасного драматурга. Це комедія положень з нестандартною темою. У ній ідеться власне про сім’ю, про різні перепони для її створення.

– Що саме ви хотіли показати цією виставою?
– Що від сім’ї нікуди не дінешся і нікуди від неї не втечеш. Саме сім’я є продовженням роду, вона дає сенс життю.
Головних героїв у творі багато. Сюжет вистави – дуже цікавий: двоє дівчат знімають у Києві у хазяйки кімнату. Але настав момент, коли вони залишилися без грошей. Ми показуємо, як кожна з них викручується з подібної ситуації. Ми намагалися донести думку, що потрібно думати, знаходити вихід із будь-якої ситуації, якою б складною вона не здавалася.

Спілкувався Ігор КРАВЧУК