Особистості: У ЩАСТЯ ЛЮДСЬКОГО Є РІВНИХ ДВА КРИЛА

Генерал-лейтенант Українського козацтва, Заслужений лікар України, головний лікар стоматологічної поліклініки. Усе це про надзвичайно різносторонню людину – ВІННІКОВА Івана Євгеновича.
Іван Євгенович Вінніков народився в 1948 році в Орловській області (Росія). Проте коріння в нього українське – батько родом з Мелітополя Запорізької області. Саме тут у 1966 році Іван закінчив середню школу. По закінченні школи невтомний юнак поїхав на навчання до Києва, ставши студентом Київського медичного інституту ім.О.О.Богомольця і майбутнім стоматологом. Таким чином, усі три брати Віннікови стали лікарями – один стоматологом, два – терапевтами.
Іншим захопленням усього життя для Івана Євгеновича стала музика. «Музичну школу по класу кларнета я закінчив за три роки. У нас був чудовий викладач з херсонського училища, завдяки якому я вступив на заочне відділення херсонського музичного училища без іспитів, – пригадує він. – Паралельно я навчався на медичному факультеті університету».
Поринувши в минуле, пан Вінніков згадав, що іноді часу не вистачало навіть на сон. Адже студіюючи медицину і навчаючись заочно в музичному училищі, він працював в Укрконцерті, а ввечері – заробляв у ресторанах. «Вдень я працював у лікарні, ввечері у ресторані. Після ресторану я ще повертався чергувати до травмпункту. Працювати почав з другого курсу. З п’ятого я вже професійно працював за всіма трьома спеціальностями – лікування, протезування і хірургічна стоматологія».
У кінці 1960-х років стипендія в медінституті була 28 карбованців. Однак студент Іван знімав квартиру на вулиці Горького, за яку платив 40 крб. Він вирішив, що краще самотужки заробляти на окреме житло, аніж мешкати в гуртожитку, адже не розумів, як там можна готуватися до занять. Крім навчання і роботи юнак чи не щодня ходив у підвал консерваторії і займався там з духовиками, в яких було спеціальне приміщення. Заняття могли тривати до п’яти годин.
Але навіть таке насичене життя не завадило йому закінчити виш із відзнакою і вступити до аспірантури.
Після закінчення медінституту Іван Євгенович кілька років працював стоматологом у Мелітополі. У 1974 році став молодшим науковим співробітником в ЦНІЛ Київського медичного інституту ім.О.О.Богомольця. Потім продовжив свій професійний шлях у різних лікарнях Києва, очолював КП в інституті Шалімова, перший стоматологічний кооператив. Займався навіть будівництвом поліклініки у Дарницькому районі. З 2000 року – головний лікар комунального підприємства «Госпрозрахункова стоматологічна поліклініка № 1» м. Києва. З 2009 року – Заслужений лікар України.
Поліклініка, яку сьогодні очолює пан Вінніков, працює за принципом самоокупності й не отримує жодної копійки з бюджету. До поліклініки може прийти не лише киянин, а й мешканець будь-якого куточка України чи іноземець. У лікарні є касовий апарат, з усіх наданих послуг сплачуються податки. Ціни на послуги затверджує Київська міськадміністрація, тобто вони фіксовані. Останні чотири роки поліклініка здобуває звання підприємства року, займаючи 24 місце серед 350 тисяч підприємств України. Також по-ліклініка є визнаним лідером галузі у медицині. Це неабиякі досягнення. Однак родзинкою підприємства є його працівники – лікарі-професіонали.
Іван Євгенович уважає, що біль під час лікування – негуманно по відношенню до пацієнта. Саме тому ще студентом він почав лікувати зуби під наркозом, уникаючи миш’яку. Всіма стоматологічними спеціальностями – терапія, хірургія, протезування – він володіє віртуозно. Ще в 1994 році пан Вінніков поїхав до США на стажування, де отримав сертифікат «Дженерал Пентрон». Крім широкого професійного кругозору Іван Євгенович є неабияким адміністративним працівником, свідченням чого є оснащення клініки та стан приміщень загалом.
Упродовж усього життя він удосконалював й інше своє захоплення – музику. Сьогодні він віртуозно грає на саксофоні та кларнеті.
Окремою сторінкою на цій ниві стала робота в Укрконцерті, яку він розпочав ще будучи студентом-медиком. Саме ця установа, організовуючи гастролі, об’єднувала митців, робила їх єдиним цілим, друзями на все життя. Адже, гастролюючи по всьому світу, вони проводили разом чимало часу.
Саме тоді Іван Євгенович заприятелював з багатьма цікавими людьми. Працюючи вечорами у ресторані, він познайомився з Любою Успенською, Сашою Фельдманом, Миколою Вітковським, Льонею Шеленгом, Борисом Монастирським та іншими. У житті пощастило співпрацювати з багатьма творчими колективами, зокрема з ансамблем «Кобза», колективом Володі Гризлова, з оркестром МВС Добролюбова, з якими Іван Євгенович відвідав чимало джазових фестивалів.
Свого часу вечорами він працював у ресторанах «Столичний», «Динамо» та інших, де оркестром керував Микола Вітковський. У нього було щось на зразок шведського складу – саксофон, труба, тромбон.
Із жалем згадується перша хвиля еміграції колег, коли поїхали Люба Успенська, Боря Людмир, Олександр Хрістідіс та багато інших (це 1970-1974 рр.). Багато з них почали працювати за кордоном у різних оркестрах. Наприклад, Хрістідіс працює барабанщиком у симфонічному оркестрі Греції. Потім були ще дві хвилі еміграції.
Відомою у ті часи була і Люда Невзгляд – це українська джазова співачка, яка працювала у джазовому кафе. Пізніше вона переїхала до Ленінграда. Саме з нею співпрацював джазовий колектив, до якого входив й Іван Євгенович. Учасниками колективу також були: Са-мітов (трубач з цирку), Пасхалов (контрабас), Вежляк (піаніно), Ненахов (барабани) та Іван Євгенович (баритонові кларнет і саксофон).
Сьогодні пан Вінніков грає на таких інструментах: тенор, альт, сопрано, кларнет, флейта, сопілка тощо. Навчаючись в інституті, Іван Євгенович дізнався, що там є джазовий оркестр, Капелла на 150 осіб. Він, звичайно, відразу приєднався до своїх колег.
На паради інститут виходив з власним оркестром. Крім того, у виші були естрадний та вокально-інструментальний оркестри, джазові колективи, театри мініатюр. Джазовим оркестром керував студент четвертого курсу Сергій Остреров. Згодом він 25 років пропрацював завідувачем реанімаційного відділення. Сергій закінчив консерваторію по класу скрипка, але грав і на трубі.
Іван Євгенович у стінах вишу не почувався самотнім – практично всі його знайомі були з музичною школою, деякі навіть закінчили консерваторію. А один із колег Віннікова – кандидат медичних наук Вадим Дмитренко – створив джазовий оркестр. Студентами медичного вишу були й два учасники київського державного оркестру «Дніпро».
З приємністю Іван Євгенович пригадує і часи, коли він замінював своїх колег у різних проектах. Адже для музикантів це звична річ, крім того – чудовий спосіб самовдосконалення. Він працював і в мюзик-холі, в і оркестрі балету на льоду, де на баритоні грав Володя Анчіполовський. Іван Євгенович входив до трійки кращих баритоністів Києва.
Цікавою була і робота у вар’єте (керівник – Євген Дергунов). До речі, саме вар’єте часто ставало стартом для багатьох музикантів. Наприклад, для Віктора Шумиловича – першого чоловіка Люби Успенської. Вар’єте, в якому працював Вінніков, знаходилося в ресторані «Метро». Звідти вийшло багато професіоналів.
Усе життя Івана Євгеновича – це знайомство з цікавими та неординарними людьми. Доля звела його як із митцями-земляками, так і з музикантами та співаками з-за кордону. До них належить і покійний нині росіянин Валентин Нікулін – цікава, усестороння людина, яка дуже любила джаз. А в Будинку офіцерів десь у 1975 році Вінніков познайомився з Олексієм Козловим. Під час одного з концертів у того розболівся зуб. Концерт допоміг врятувати саме вправний стоматолог Іван Євгенович. Відтоді вони – друзі. Серед зна-йомих Віннікова і співак-емігрант Петро Топчій, який популяризував у світі українську пісню. До когорти друзів належать і Микола Свидюк, Віктор Шпортько, Євген Коваленко, Володимир Гришко, Лідія Михайленко, Олександр Мирошниченко, Інеш та інші. Його добрим приятелем був і покійний нині Микола Мозговий.
Робота в Укрконцерті допомогла зблизитися і з Володимиром Гризловим, з яким музикант нещодавно записав диск. Це своєрідні ретро-композиції. До диска увійшло все: і саксофон, і пісні, наприклад «740», «Плач Ізраїлю», «Фрелекси» тощо. Поки цей диск не для продажу. У перспективі друзі планують видати диск на замовлення на івриті. Володимир Гризлов вже навіть зустрічався з раввінами, які запропонували йому ноти для майбутньої роботи. Крім того, пан Гризлов три роки працював у Франції. Зараз він займається естрадною музикою, дедалі відомішим стає його гурт «Українські вечорниці», куди увійшли співачка Світлана Мустафа, два брати Гризлови (заслужені артисти України).
Звичайно, такої масштабної людини не буває без чудового почуття гумору. Сам музикант називає себе кращим саксофоністом серед стоматологів і кращим стоматологом серед саксофоністів. Із гумором він пригадує, як під час поїздок ставав для своїх колег стоматологом-рятувальником. Пригадався і випадок із весіллям, на якому Іван Євгенович видаляв нареченому зуб. Вдячний пацієнт продав лікарю за 100 крб. дерев’яний кларнет.
Сьогодні у нього нове зацікавлення. Пан Вінніков долучився до приватної роботи українських акторів. Йдеться про Віктора Кошеля і його дружину Катерину Сінчілло, які працюють у театрі КХАПТ. У ньому збираються актори з інших театрів і ставлять цікаві сучасні п’єси. Іван Євгенович бере участь як актор-музикант – грає на саксофоні. Тобто саме завдяки йому в театрі звучить жива музика. Пані Сінчілло сама пише вірші, є режисером. Разом із Віктором вони співають. Незабаром очікується прем’єра їхньої п’єси.
Розкрив себе у житті Іван Євгенович зі ще одного боку – як справжній український козак. Зна-йомством із козацтвом розпочалося з любові до спорту, який також упродовж життя супроводжує музиканта. Нині лікар-музикант у чудовій фізичній формі. Дивлячись на нього, на думку приходить приказка: «У здоровому тілі – здоровий дух».
Вперше до козацтва Іван Євгенович вступив у Запоріжжі – це було «Козацтво запорізьке». Згодом перейшов до «Українського козацтва» Миколи Миколайовича Пантелюка. Крім пана Віннікова сьогодні у козацтві ще один його колега-стоматолог – полковник Сіренко Валерій Володимирович, а також юрист поліклініки полковник Ташлай Олег Григорович. Їх козацький осередок належить до закордонного відділу козацтва, який очолює Володимир Данилович Гришко. А підпорядковується він уже згадуваному «Українському козацтву». Нині Іван Євгенович – генерал-осавул «Українського козацтва».
На думку пана Віннікова, козацтво сьогодні дуже роздроблене, тому не може повноцінно функціонувати. Крім того, потрібна відповідна законодавча база. Наприклад, козацтво Росії бере участь навіть в охороні президента.
Іншим напрямком козацтва повинно бути виховання української молоді, адже навіть Гімн України – козацький. Козацтво може відіграти важливу роль у розвитку нашої держави. А для цього потрібно багато працювати, відроджуючи на теренах України козацьку славу. Пересічні українці не повинні думати, що сучасний козак – це генерал із багатьма медалями, а повноцінний член суспільства, готовий у будь-яку хвилину стати на захист своєї Вітчизни. Але всього цього можна досягти, об’єднавши всіх козаків у єдину організацію і оформивши все на законодавчому рівні.
Нині головний лікар І.Вінніков добре орієнтується у принципах організації роботи, підходах до управління взагалі й зокрема такого структурного закладу, як по-ліклініка. Його медичний заклад завжди відповідно укоплектований медичним та допоміжним персоналом. Достатньо уваги приділено оснащенню робочих місць устаткуванням, що має величезне значення для успішного функціонування такої специфічної установи, як стоматологічна поліклініка. І, як свідчить звіт, ця поліклініка успішно працює протягом семи років за затвердженим планом (загальним, а також особистими). Це знаходить своє позитивне відображення в кількісних і якісних показниках діяльності по-ліклініки. Також головний лікар добре орієнтується у перспективах розвитку керованого ним колективу, критично підходить до вибору шляхів цього поступу.
Сучасна система охорони здоров’я перебуває у стані докорінної реорганізації: водночас з державною (бюджетною) з’являються альтернативні системи медичної допомоги, зокрема страхова та приватна медицина. Подальший розвиток та підвищення ефективності системи охорони здоров’я з метою збереження та укріплення здоров’я населення держави перебуває у прямій залежності від низки факторів як державного (зміна підходів до фінансування, зміцнення матеріально-технічної бази, вирішення комплексу соціальних проблем тощо), так і відомчого характеру.
Медицина, музика, спорт, козацтво – це образ життя пана Віннікова. Усе це Іван Євгенович уважає мистецтвом. У його випадку це дійсно так, адже в усіх напрямках він – віртуоз. Хочемо побажати йому завжди залишатися енергійною, невтомною і люблячою життя людиною. Саме завдяки таким людям життя набуває різних фарб.

Шановні друзі!
Від щирого серця вітаю Вас
з Новим 2011 роком
та Різдвом Христовим!
Бажаю Вам, Вашим рідним і близьким міцного здоров’я, злагоди та доброботу. Нехай щасливою і щедрою буде доля:
усі негаразди залишаться в минулому,
а мрії та сподівання здійсняться!
Щастя Вам та процвітання Україні в Новому році.
Ваш Іван Вінніков.