Економіка: ЗАВЖДИ РАЗОМ


Свято Дня енергетика для мене, людини, яка обрала професію інженера-електрика і все життя пропрацювала в енергетичній галузі, носить особистісний характер.
Народився я в Горлівці Донецької області, де було розташовано одне із найбільших на той час виробничих енергооб’єднань – «Донбасенерго». Поруч із моїм будинком працювала підстанція 110 кВ «Гор-лівська». Доля розпорядилася так, що я став студентом електрофаку й проходив практику на цій «домашній» підстанції. Роки були післявоєнні – важкі, холодні й не зовсім ситі. Молодість, ентузіазм, віра в краще майбутнє, неабияка наполегливість зробили зі студента молодого фахівця.
Після розподілу потрапив до Башкирської АРСР на електрифікацію населених пунктів, де до 1960 року ще не було електрики. Потім робота в «Донбасенерго» – від рядового інженера до заступника генерального директора.
18 років роботи в «Донбасенерго» були гарною школою професійного становлення і накопичення досвіду життя, а наставниками були відомі в галузі й шановані всіма люди: А.В.Гриценко, А.Е.Турос, що стали пізніше керівниками галузі, у тому числі Ю. К. Семенов, який став Міністром союзного Міністерства енергетики. Це був час розквіту всіх напрямків розвитку енергетики України. Тільки на Донбасі були побудовані перші у світі ВЛ 800 кВ постійного струму й лінії електропередачі 750 і 500 килівольт.
Потім була робота в Держплані України, де я займався розвитком великих енергооб’єтів, у тому числі АЕС.
І ось доля в особі тодішнього міністра В.Склярова, пропонує мені очолити підприємство енергонагляду ВЕО «Київенерго». Разом із колективом підприємства ми перемогли в соціалістичному змаганні енергонагляду всієї країни. З основних досягнень того часу пригадую: зниження втрат електроенергії при її транспорті до 5,0%, а також початок масового впровадження автоматизованих систем обліку електроенергії.
У 1985 році я отримав запрошення і дав згоду на нове місце роботи на посаді начальника регіонального управління енергонагляду. Нові масштабні завдання, величезна географічна територія, що включає шість союзних республік, і час назріваючих змін. Суспільно-політична ситуація ставала усе напруженішою. Настав час «великої смути» і його початком була трагедія Чорнобильської АЕС у 1986 році.
Уже як заступник міністра мені довелося займатися проблемами зони – будувати підстанцію для гідронамиву захисної дамби, створювати інфраструктуру селищ переселенців. Одночасно вирішувалися питання електрифікації шахтних селищ, кримськотатарських переселенців.
Настали історичні 90-ті – роки становлення незалежних держав. Енергетика України готувалася до акціонування, першого досвіду приватизації, переходу до ринкових умов. Відносини України з енергетичними структурами країн Заходу вперше складалися без диктату Москви. Першим прикладом прояву державної самостійності стала участь представників України в підготовці й прийнятті європейської енергетичної Хартії. Підписання Хартії – одне з підтверджень міжнародного визнання незалежності України, і я пишаюся, що мав до цього безпосередній стосунок.
Нові умови функціонування суб’єктів господарювання – виробників, що передають електроенергію компаній і споживачів енергії, вимагали народження регулюючого їх відносини органу. В організації діяльності такого органу я брав безпосередню участь, ставши першим головою Національної комісії регулювання електроенергетики України.
Оглядаючись у недалеке минуле, переконуюся в унікальності кадрів, що працюють на підприємствах і в управлінні галуззю, їхньому професіоналізмі, працьовитості, відповідальності – основних складових успіху в подоланні труднощів історично унікального періоду зміни суспільно-політичного устрою країни й форм власності на засоби виробництва.
Усім, хто активно працює в енергетиці і тим, хто пішов на заслужений відпочинок, а також їхнім родинам, хочу побажати в черговий день нашого профсвята здоров’я й віри в благополучне завершення розпочатих перетворень.